СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 02.12.99
(Витяг)
Внаслідок невірної оцінки зібраних у справі доказів суд
помилково кваліфікував дії особи за ч. 4 ст. 117 КК України
( 2001-05 ) (2001-05)
як закінчений злочин
Вироком Миколаївського обласного суду від 5 жовтня 1999 р. Б.
засуджено за ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на дев'ять років
позбавлення волі, за ч. 2 ст. 118 КК - на шість років позбавлення
волі, а за сукупністю злочинів - на 10 років позбавлення волі у
виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Постановлено стягнути
з нього на користь З. 2 тис. 500 грн. моральної шкоди.
Б. визнано винним у тому, що він у ніч на 18 квітня 1999 р.
розбудив на залізничному вокзалі раніше незнайому йому малолітню
К., 1988 року народження, і, скориставшись безпорадним (у зв'язку
з малолітством) станом останньої та застосувавши фізичну силу й
погрози, завів дівчинку у вантажний вагон, де згвалтував її, а
також задовольнив із нею свою статеву пристрасть неприродним
способом.
Розглянувши справу за касаційними скаргами засудженого та
його захисника, судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України вирок змінила з таких підстав.
Винність Б. у задоволенні своєї статевої пристрасті
неприродним способом за викладених у вироку обставин доведено
показаннями потерпілої К., свідків З., К.Д. та іншими доказами,
яким дано належну оцінку.
Так, на попередньому слідстві й у судовому засіданні К.
стверджувала, що в ніч на 18 квітня 1999 р. на залізничному
вокзалі її розбудив Б. Він погрожував їй застосуванням насильства,
не дозволив будити матір та пропонував заробити гроші. Утримуючи
К. рукою за шию, Б. завів її у вантажний вагон, кричав на неї,
завдавав ударів і примусив роздягнутися, застосовував насильницькі
дії, а потім задовольнив свою статеву пристрасть неприродним
способом.
Ці обставини підтвердила З., якій потерпіла розповіла про
вчинений Б. злочин. За її показаннями, вона, прокинувшись уранці
18 квітня 1999 р., невиявила дочки на вокзалі, а пізніше побачила,
що та йде з боку залізничних колій. Дівчинка була заплакана,
брудна, а її одяг заплямований кров'ю та іншими виділеннями. З.
повідомила про цю подію працівників міліції.
За висновком судово-медичної експертизи, виявлені на тілі
потерпілої К. подряпини були заподіяні незадовго до огляду і
свідчать про застосування щодо неї фізичної сили. На статевому
органі засудженого Б. при судово-цитологічному дослідженні
виявлено виділення, що свідчать про задоволення ним статевої
пристрасті неприродним способом. Кров на одязі К. та в ділянці
прямої кишки, за висновком експертизи, могла походити від неї, а
сліди біологічного походження на її білизні - від засудженого Б.
Виходячи з наведеного суд обгрунтовано визнав Б. винним у
задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із
застосуванням фізичної сили й погроз та з використанням
безпорадного стану потерпілої і правильно кваліфікував його дії за
ч. 2 ст. 118 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
.
Разом з тим кваліфікація дій Б. за ч. 4 ст. 117 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
як закінченого злочину є помилковою.
Будь-яких свідчень про те, що Б. вчинив насильницький
статевий акт, потерпіла не навела.
Як видно з висновків судово-медичних експертиз, у К. в
ділянці статевих органів виявлено лише два крововиливи, дівоча
пліва не порушена, при цьому будова останньої з урахуванням віку
К. не допускає вчинення статевого акту без порушення її
цілісності. Не виявлено в статевих органах потерпілої і будь-яких
слідів біологічного походження.
У зв'язку з викладеним ці дії Б. слід кваліфікувати як замах
на згвалтування за ст. 17, ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
. Міру
покарання йому визначено відповідно до вимог ст. 39 КК, а тому
підстав для її пом'якшення, про що порушується питання у
касаційних скаргах, немає.
Виходячи з наведеного судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України касаційні скарги засудженого Б. та його
захисника частково задовольнила, вирок Миколаївського обласного
суду щодо Б. змінила - перекваліфікувала його дії з ч. 4 ст. 117
КК на ст. 17, ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
і призначила за цим
законом покарання у вигляді дев'яти років позбавлення волі, а за
сукупністю злочинів - 10 років позбавлення волі у
виправно-трудовій колонії посиленого режиму.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2(18), 2000 р.