СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 01.06.99
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Львівського
обласного суду від 2 квітня 1999 р. Д.В. засуджено за п. "з" ст.
93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на 15 років позбавлення волі з відбуванням
перших п'яти років покарання в тюрмі, а решти строку - у
виправно-трудовій колонії особливого режиму.
Д.В. засуджено за те, що він, будучи визнаним особливо
небезпечним рецидивістом і вчинивши раніше замах на вбивство, 7
грудня 1998 р. у своїй квартирі, перебуваючи у стані алкогольного
сп'яніння, під час конфлікту умисно позбавив життя Д.С., завдавши
удар кухонним ножем у ділянку серця.
У касаційній скарзі адвокат зазначив, що Д.В. правомірно
захищався від Д.С. і протиправні дії щодо нього вчинив у стані
необхідної оборони, у зв'язку з чим просив відповідно до ст. 15 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
вирок скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ст.
6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
. При цьому він послався на те, що потерпілий,
маючи при собі два ножі, вчинив ряд хуліганських дій щодо Д.В.,
тому в засудженого були всі підстави побоюватися за своє життя.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала засудження Д.В. правильним виходячи з такого.
У стадії попереднього і судового слідства у справі Д.В.
визнавав, що смерть Д.С. настала від заподіяного ним потерпілому
ножового поранення. Разом з тим він заявляв, що це сталося після
того, як Д.С. агресивно зреагував на його пропозицію залишити
квартиру - нецензурно висловлювався, розкидав постільну білизну, а
тому він, Д.В., злякався, що, маючи при собі два ножі, фізично
сильніший Д.С. під час конфлікту може застосувати їх, і випередив
його, першим завдавши Д.С. удар ножем, як йому здалося, в живіт.
За висновком судово-медичної експертизи трупа Д.С., смерть
потерпілого настала від проникного поранення грудної клітки зліва
з ушкодженням серця, що супроводжувалося крововиливом у
навколосерцеву сумку.
При проведенні відтворення обстановки й обставин події Д.В.
вказав на ніж, яким він поранив Д.С., а також продемонстрував, як
саме і в яку частину тіла потерпілого він завдав удар.
Із показань свідків С., І., Д.І. видно, що 7 грудня 1998 р.
вони у складі бригади швидкої медичної допомоги прибули за
викликом і виявили Д.С. уже мертвим. У квартиру зайшли разом з
Д.В., який заявив про вчинене ним вбивство і вказав на ніж із
дерев'яною ручкою як на знаряддя злочину.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи речових
доказів, на вилученому з місця події ножі, на який указав Д.В., а
також на одягу підозрюваного й потерпілого виявлено кров, що могла
походити від останнього.
Судовою медико-криміналістичною експертизою встановлено, що
проникне поранення грудної клітки Д.С. могло утворитися від дії
ножа, вилученого з місця події.
Таким чином, показання Д.В. щодо часу, місця і способу
заподіяння ножового поранення потерпілому відповідають даним, які
містяться у висновках згаданих експертиз, і підтверджуються
показаннями свідків.
Факт настання смерті Д.С. внаслідок дій Д.В., по суті, у
касаційних скаргах не оспорюється.
Разом з тим твердження Д.В. у судовому засіданні про те, що
він не мав наміру вбивати Д.С., боячись розправи з його боку та
побоюючись за своє життя, застосував ніж із метою захисту від
протиправних дій Д.С., як і аналогічні доводи захисника в
касаційній скарзі та його посилання на те, що Д.В. вчинив
зазначені дії щодо потерпілого у стані необхідної оборони, не
грунтуються на матеріалах справи і є безпідставними.
Стаття 15 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
передбачає право на захист не від
будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільне
небезпечного посягання.
Як достовірно встановлено органами слідства і судом, Д.С. і
Д.В. перебували у стані алкогольного сп'яніння, і між ними виник
конфлікт.
Так, свідок К., котра разом із ними вживала спиртні напої,
хоча й пояснювала, що через сп'яніння не пам'ятає обставин
вбивства Д.С., але разом з тим підтвердила, що між Д.В. і Д.С.
виникла сварка, обидва поводились агресивно, зокрема Д.В. ударив
її плафоном по голові.
Сам Д.В., як убачається з його показань на стадіях
попереднього й судового слідства, визнавав виникнення конфлікту
між ним і Д.С. на грунті ревнощів до К., у зв'язку з чим він
запропонував їм обом залишити його квартиру, на що потерпілий
зреагував агресивно, скинув з дивана постільну білизну, нецензурно
лаявся, розбив люстру. При цьому Д.В. визнав, що фізичної сили до
нього Д.С. не застосовував, ніяких предметів для заподіяння
тілесних ушкоджень у руках не мав. Визнав він і те, що на його
власну поведінку вплинув стан алкогольного сп'яніння. Таким чином,
із цих показань Д.В. не випливає, що він оборонявся від Д.С.
Інших даних, які б свідчили, що потерпілий вчинив суспільно
небезпечне посягання щодо Д.В., у зв'язку з чим останній міг
перебувати у стані необхідної оборони, у матеріалах справи немає.
Ті протизаконні дії, які, за твердженням Д.В., нібито вчинив
п'яний Д.С., за своїм характером і об'єктивними проявами не можуть
розцінюватись як такі, що досягли ступеня суспільної
небезпечності, властивого злочину, і викликали у Д.В. стан
необхідної оборони.
Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що
Д.В. під час вбивства потерпілого не перебував у стані необхідної
оборони.
Як установлено у справі, Д.В. завдав Д.С. удар ножем у
ділянку серця, ушкодивши його. Тому слід визнати правильним
висновок суду про вчинення Д.В. умисного вбивства потерпілого.
Суд належно оцінив усі розглянуті в судовому засіданні докази
і правильно кваліфікував злочинні дії Д.В. як особи, що визнана
особливо небезпечним рецидивістом і раніше вчинила замах на
вбивство, за п. "з" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
.
Виходячи з неведного судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України скаргу захисника залишила без задоволення,
а вирок щодо Д.В. - без зміни.
"Рішення Верховного Суду України", 2000 р.