Ухвалою Харківського обласного суду від 4 грудня 1998 р. кримінальну справу за обвинуваченням Т. за пунктами "а", "г", "ж", "з" ст. 93, ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 141, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 145, ч. 3 ст. 193, ч. 1 ст. 222 КК (2001-05, 2002-05) та С. за ч. 6 ст. 19, пунктами "а", "г", "ж", "з" ст. 93, а також ч. 3 ст. 142 і ч. 1 ст. 222 КК направлено із судового засідання на додаткове розслідування. На ухвалу було принесено окреме подання прокурора.

Підсудний Т. звернувся до суду касаційної інстанції з письмовим клопотанням про зняття кримінальної справи з розгляду і повернення її до суду першої інстанції, посилаючись на невиконання останнім вимог статей 88 та 349 КПК (1001-05, 1003-05) , внаслідок чого було порушено його право на захист. Зокрема, Т. зазначав, що незважаючи на його неодноразові заяви й клопотання суд не надав йому можливості ознайомитися з протоколом судового засідання, а також зі змістом окремого подання прокурора на ухвалу суду, у зв'язку з чим він не може реалізувати свої процесуальні права і подати заперечення на це подання. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, докази в ній досліджувалися й перевірялися судом протягом тривалого часу, і наприкінці судового слідства, 4 грудня 1998 р., було постановлено ухвалу про повернення справи на додаткове розслідування.

7 грудня 1998 р. Т., який тримався під вартою, відповідно до ч. 1 ст. 88 КПК (1001-05) подав до суду письмове клопотання про ознайомлення його з протоколом судового засідання. Зазначене клопотання було розглянуто заступником голови обласного суду, який відмовив підсудному в ознайомленні з протоколом із тих мотивів, що той може зробити це при додатковому розслідуванні справи.

Така відмова свідчить про порушення судом вимог ст. 88 КПК (1001-05) , оскільки Т. було позбавлено можливості реалізувати своє право подати зауваження в разі виявлення неправильності чи неповноти протоколу судового засідання.

Як вбачається із долучених Т. до клопотання матеріалів, він звернувся у Верховний Суд України зі скаргою на дії обласного суду, зазначаючи, що 2 лютого 1999 р. обласним судом йому було надано можливість ознайомитися протягом двох годин з протоколом судового засідання, який за обсягом складав 329 аркушів, а вже наступного дня за розпорядженням заступника голови обласного суду ознайомлення було припинено у зв'язку з тим, що підсудний нібито не бажає знайомитися з протоколом і затягує розгляд справи.

Це рішення є необгрунтованим і суперечить вимогам ст. 88 КПК (1001-05) , якою встановлено тридобовий термін для ознайомлення з протоколом судового засідання.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 18 постанови від 7 липня 1995 р. N 10 (v0010700-95) "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист" (зі змінами від 25 грудня 1998 р. (v0021700-98) , у разі, коли учасник судового розгляду справи умисно в межах відведеного строку затягує ознайомлення з протоколом судового засідання чи пред'являє при цьому не передбачені законом вимоги, особа, яка ознайомлює його з цим процесуальним документом, складає про це відповідний акт і передає його головуючому. Останній з урахуванням обсягу протоколу та даних про особу, яка з ним ознайомлюється (вік, освіта, стан здоров'я), затверджує графік ознайомлення, і лише при подальшому зволіканні, якщо це перешкоджає касаційному провадженню справи чи виконанню судового рішення, своєю постановою припиняє ознайомлення.

Судом першої інстанції також не виконано вимог ст. 349 КПК (1003-05) , оскільки Т. не був ознайомлений зі змістом окремого подання, внесеного прокурором на ухвалу суду про повернення справи на додаткове розслідування незважаючи на те, що підсудний, інтересів якого стосується це подання, заявляв клопотання про ознайомлення його з ним, щоб подати заперечення на нього і реалізувати своє право на захист.

Невиконання судом першої інстанції вимог статей 88 і 349 КПК (1001-05, 1003-05) є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке обмежило підсудного Т. в реалізації своїх процесуальних прав, і без усунення цих порушень справу не може бути розглянуто в касаційному порядку. Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України справу щодо Т. із касаційного розгляду зняла з поверненням її до обласного суду для виконання вимог статей 88 і 349 КПК.