СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 02.02.99
Провадження в кримінальній справі виключається за наявності
нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора
про відмову в порушенні кримінальної справи щодо даної
особи за тим же фактом (п. 11 ст. 6 КПК України). Порушення
вимог цього закону, а також істотна неповнота дослідження
обставин справи потягли скасування вироку і повернення
справи на нове розслідування
(Витяг)
Вироком Уманського міського суду Черкаської області від 17
березня 1997 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
кримінальних справах Черкаського обласного суду від 27 травня 1997
р., В. засуджено за ч. 2 ст. 143 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
та ч. 1 ст. 215
КК ( 2002-05 ) (2002-05)
. За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК йому
остаточно визначено три роки шість місяців позбавлення волі у
виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією 1/2
належного йому майна.
В. визнано винним і засуджено за шахрайство, яке виявилось у
тому, що 27 лютого 1992 р. він запропонував М. обмінятися брюками
та позичити йому шарф, які начебто були йому потрібні для візиту
до органу РАГС. М. погодився на це і передав В. зазначені речі
(загальна вартість яких складала 3 тис. 300 крб.), але той у
призначений день на зустріч не прийшов і речі не повернув. Крім
того, В. засуджено також за порушення правил безпеки руху. Як
визнав суд, 2 червня 1994 р., керуючи в нетверезому стані
мотоциклом, він наїхав на пішоходів Є. й Ш. і заподіяв їм та
пасажирам С. і К. легкі тілесні ушкодження.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень у частині засудження В. за
ч. 2 ст. 143 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
і повернення справи на нове
розслідування у зв'язку з недодержанням норм
кримінально-процесуального закону. Судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких
підстав.
Визнаючи В. винним у шахрайстві, суд виходив з того, що
підсудний, отримавши від потерпілого речі, своєчасно їх не
повернув. Проте ні в стадії розслідування, ні в суді не було з
достатньою повнотою з'ясовано, чи мав В. умисел на заволодіння
майном М. шляхом обману.
Як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні В.
послідовно показував, що він не мав наміру заволодіти речами М.,
оскільки домовився з потерпілим про їх повернення 28 лютого 1992
р., але в цей день його було затримано працівниками міліції. Із
його показань вбачається, що після затримання він у
спецкомендатурі передав речі батькам М. через В. В., якого
звільнили в той самий день. Однак органи попереднього слідства не
перевірили, чи дійсно В. перебував того дня у спецкомендатурі, і
не з'ясували коли його було звільнено.
В. також пояснював, що він мав намір іти 27 лютого 1992 р. до
органу РАГС, щоб подати заяву на реєстрацію шлюбу з М-ко, але не
потрапив туди у зв'язку з тим, що остання забула паспорт.
Таким чином, у даній справі органи слідства і суд допустили
істотну неповноту в дослідженні важливих обставин.
Вони також не звернули уваги й на те, що у справі є дві
постанови слідчого від 16 вересня 1996 р.: про закриття
кримінальної справи за ч. 2 ст. 141 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
і про відмову в
її порушенні за ст. 143 КК за відсутністю в діях В. складу
злочину. Постановою прокурора м. Умані від 20 вересня 1996 р.
скасовано лише одну з них - про закриття справи, а іншу залишено
без зміни. Незважаючи на це, суд перекваліфікував дії В. з ч. 2
ст. 141 КК на ч. 2 ст. 143 КК і цим самим порушив вимоги п. 11 ст.
6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
.
На підставі наведеного судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, вирок Уманського міського суду Черкаської
області від 17 березня 1997 р. та ухвалу судової колегії в
кримінальних справах Черкаського обласного суду від 27 травня 1997
р. в частині засудження В. за ч. 2 ст. 143 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
скасувала, а справу повернула на нове розслідування. При цьому
вона зазначила, що під час нового розслідування необхідно
розширити коло свідків, більш ретельно дослідити всі обставини
справи, зокрема допитати В. В. і М-ко, і залежно від добутих
доказів вирішити питання про наявність чи відсутність у діях В.
складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.