СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 21.01.99
(Витяг)
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 1
листопада 1995 р. Г. засуджено за ст. 94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на 13
років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого
режиму. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського
обласного суду від 29 листопада 1995 р. вирок залишено без зміни.
Г. визнано винним у тому, що 5 червня 1995 р. близько 22-ї
години він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час
сімейної сварки, яка виникла між ним та рідними його дружини Т.
С., Т. В. і Т. П., вибіг за межі подвір'я і через паркан умисно
завдав удар ножем Т. П. (братові своєї дружини) у грудну клітку
зліва, пошкодивши підключичну вену та легеню. Внаслідок гострої
масивної крововтрати Т. П. помер.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування ухвали судової колегії Київського обласного
суду та направлення справи на новий касаційний розгляд у зв'язку з
тим, що суд не додержав вимог ст. 378 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
. Судова
колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест
задовольнила, зазначивши в ухвалі таке.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
містяться у п. 15 постанови від 12 жовтня 1989 р. N 8
( v0008700-89 ) (v0008700-89)
"Про практику розгляду судами України кримінальних
справ у касаційному порядку", ухвала касаційної інстанції повинна
бути належно мотивованою і відповідати вимогам статей 376 і 378
КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
. Усі доводи, що містяться в касаційних скаргах чи
поданні прокурора, мають бути ретельно вивчені, проаналізовані й
зіставлені з наявними у справі і додатково поданими матеріалами з
тим, щоб жодний довід не залишився без відповіді у касаційній
ухвалі.
Ці вимоги закону в даній справі виконано не було. Як видно з
її матеріалів, Г. у касаційній скарзі просив скасувати вирок і
направити справу на додаткове розслідування. При цьому він
посилався на те, що не був ініціатором сварки і був тверезим, а
потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння, а також
зазначав, що удар ножем потерпілому завдав із необережності, а
тому суд безпідставно кваліфікував його дії за ст. 94 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
.
Потерпіла Т. В. теж вважала вирок неправильним і просила
скасувати його за м'якістю призначеного покарання, стверджуючи, що
Г. розпочав сварку в сім'ї і умисно вбив її сина.
Розглянувши справу в касаційному порядку і залишивши вирок
без зміни, судова колегія в кримінальних справах Київського
обласного суду не навела в ухвалі будь-яких мотивів прийнятого
рішення. З приводу наведених у касаційних скаргах доводів вона
лише зазначила, що винність Г. в умисному вбивстві доведена
дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну
оцінку і які детально викладено у вироку, що дії засудженого
правильно кваліфіковані за ст. 94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, а міра покарання
відповідає тяжкості вчиненого злочину.
Таким чином, усупереч вимогам ч. 2 ст. 378 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
судова колегія обласного суду, залишивши вирок без зміни, не
навела в ухвалі підстав, із яких подані у справі скарги визнала
необгрунтованими. У зв'язку з цим зазначена ухвала підлягає
скасуванню, а справа - поверненню на новий касаційний розгляд.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1, 1999 р.