СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 09.07.98
м.Київ
(Витяг)
При вирішенні питання про необхідність об'єднання справ чи
виділення справи в окреме провадження суду необхідно виходити з
того, чи можливо розглянути їх окремо без шкоди для правосуддя та
порушення прав осіб, які притягуються до відповідальності
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Одеського
обласного суду від 20 травня 1998 р. справу за обвинуваченням Я.,
С., М.М., та інших (усього шість осіб) за ст. 69, ст. 17, п. "ж"
ст. 93, ч. 2 ст. 123 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, а Н. - за ч. 1 ст. 186, ч. 1
ст. 222 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
направлено на додаткове розслідування.
На обгрунтування свого рішення суд послався на те, що в
період розгляду цієї справи, а саме 5 травня 1998 р., щодо
підсудного Н. було порушено іншу кримінальну справу за
обвинуваченням за ч. 1 ст. 81, ч. 3 ст. 222 і ч. 1 ст. 229(6) КК
( 2001-05, 2002-05 ) (2001-05, 2002-05)
та обрано запобіжний захід - тримання під
вартою.
Вважаючи, що пред'явлене Н. обвинувачення по даній справі
тісно пов'язане з обвинуваченням інших підсудних і тому з метою
повного й об'єктивного дослідження обставин вчинення ними злочинів
обидві справи необхідно розглянути в одному провадженні, суд
визнав, що цю справу належить повернути на додаткове
розслідування, під час якого дослідити в повному обсязі
пред'явлене Н. обвинувачення за ч. 1 ст. 81, ч. 3 ст, 222, ч. 1
ст. 229(6) КК ( 2001-05, 2002-05 ) (2001-05, 2002-05)
і вирішити питання про
об'єднання згаданих справ у одну та її подальший рух.
Розглянувши окреме подання заступника прокурора Одеської
області, в якому порушено питання про скасування ухвали суду і
направлення справи на новий судовий розгляд, судова колегія в
кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його,
зазначивши таке.
Відповідно до ст. 26 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
в одному провадженні
можуть бути об'єднані справи за обвинуваченням однієї особи у
вчиненні декількох злочинів. Але це не є обов'язком суду або
органів попереднього слідства. Рішення про об'єднання справ
залежить від того, чи можливо розглянути їх окремо без шкоди для
правосуддя і без порушення прав особи, яку притягнуто до
відповідальності за декількома справами. Об'єднання справ або
виділення справи в окреме провадження повинно мати на меті
встановлення істини та досягнення процесуальної економії.
Як видно зі справи, Н. пред'явлено обвинувачення в
заздалегідь не обіцяному приховуванні злочину, передбаченого ст.
69 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, у вчиненні якого обвинувачуються як виконавці і
Я., С., М.М., М.П., С.О. та Ц. Крім того, йому пред'явлено
обвинувачення у самостійному вчиненні злочину, передбаченого ч. 1
ст. 222 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
.
Таким чином, Н. пред'являлось обвинувачення не у співучасті,
а лише в причетності до злочинів, вчинених іншими особами, тобто в
злочинній діяльності, яка мала місце після вчинення злочину
виконавцями і не перебуває з цим фактом у причинному зв'язку.
За таких обставин твердження суду про те, що обвинувачення Н.
тісно пов'язане з обвинуваченням Я., С., М.М., М.П., С.О. та Ц. і
тому справа щодо Н. не може бути розглянута окремо, є
безпідставним.
З метою процесуальної економії суду належало виділити справу
щодо Н. в окреме провадження для об'єднання зі справою, яка
розслідувалась, а не повертати на додаткове розслідування
багатоепізодну справу щодо великої групи підсудних, яка
розглядалась у суді декілька місяців. Тим більше, що на момент
винесення рішення про направлення справи на додаткове
розслідування було допитано всіх підсудних, у тому числі й Н., а
також усіх потерпілих, досліджено інші докази.
Крім того, як видно з долучених до окремого подання
документів, кримінальна справа за обвинуваченням Н. у злочинах,
передбачених ч. 1 ст. 81, ч. 3 ст. 222, ч. 1 ст. 229(6) КК
( 2001-05, 2002-05 ) (2001-05, 2002-05)
, 9 червня 1998 р. була направлена в Одеський
обласний суд для об'єднання з розглядуваною ним кримінальною
справою. Таким чином, відпала необхідність у виділенні справи щодо
Н. в окреме провадження, а в цілому - і в необхідності повернення
справи на додаткове розслідування.
Разом з тим, як видно зі справи, М.П. обвинувачувався крім
інших злочинів також у злочині, передбаченому ст. 17, п. "ж"
ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
. Але суд при відданні обвинувачених до суду
не прийняв рішення про віддання М.П. до суду за цими статтями.
Враховуючи наведене, судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України рішення суду першої інстанції скасувала, а
справу направила на новий судовий розгляд у той самий суд зі
стадії віддання обвинувачених до суду.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 3(13), 1999 р.