Постановою Харківського обласного суду від 18 грудня 1997 р. кримінальна справа за обвинуваченням Р. за ст. 86(1), ч. 3 ст. 168, ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 222 КК (2001-05, 2002-05) була повернута на додаткове розслідування.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 10 лютого 1998 р. з постанови було виключено вказівку про витребування оригіналу подання прокурора та обговорення питання про необхідність правильно кваліфікувати дії Р.

Р. обвинувачувався в тому, що він, працюючи на посаді голови районного суду і будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, 5 серпня 1996 р. в своєму службовому кабінеті одержав від К. за призначення тому за вироком суду покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, хабар в особливо великих розмірах, а саме 1200 доларів США.

Крім того, Р. було пред'явлено обвинувачення в тому, що він 12 та 16 грудня 1994 р. викрав 2900 кг зерна гречки на загальну суму 18 млн. 132 тис. 800 крб., при транспортуванні, переробці та реалізації останнього вчинив зловживання своїм посадовим становищем, яке спричинило тяжкі наслідки двом колективним сільськогосподарським підприємствам, вчинив посадовий підлог та незаконно придбав і протягом тривалого часу зберігав бойові припаси.

Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд послався на те, що при вирішенні питання про притягнення Р. до кримінальної відповідальності було порушено вимоги ст. 126 Конституції України (254к/96-ВР) та ст. 13 Закону "Про статус суддів" (2862-12) , оскільки в матеріалах справи є не оригінал, а ксерокопія Постанови Верховної Ради України від 18 лютого 1997 р. (76/97-ВР) про дачу згоди лише на арешт Р., яка до того ж належним чином не завірена.

Суд також вказав на відсутність у справі даних, що підтверджують повноваження виконуючого обов'язки Генерального прокурора України, який дав санкцію на проведення обшуку в службовому кабінеті та в приватних приміщеннях судді Р.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.

Пленум Верховного Суду України визнав, що протест задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст. 5 КПК (1001-05) ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Чинне законодавство з метою забезпечення незалежності й недоторканності суддів передбачає особливий порядок притягнення їх до кримінальної відповідальності. Зокрема, згідно зі ст. 126 Конституції України (254к/96-ВР) суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Відповідно до ст. 13 Закону "Про статус суддів" (2862-12) судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

У матеріалах даної справи є тільки не завірена належним чином ксерокопія Постанови Верховної Ради України від 18 лютого 1997 р. (76/97-ВР) про дачу згоди на арешт судді Р. Даних про те, що Верховна Рада України давала згоду на притягнення Р. до кримінальної відповідальності, у справі немає. Незважаючи на відсутність такої згоди, слідчим Генеральної прокуратури України 1 серпня 1996 р. було порушено кримінальну справу щодо Р. 5 серпня 1996 р. був проведений обшук у його службовому кабінеті, а після цього виконані інші слідчі й процесуальні дії і Р. був притягнутий до кримінальної відповідальності.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що було порушено порядок притягнення Р. до кримінальної відповідальності і що це робить неможливим судовий розгляд справи.

Посилання в протесті на те, що для притягнення судді до кримінальної відповідальності не потрібна згода Верховної Ради України, оскільки це не передбачено ст. 126 Конституції України (254к/96-ВР) , є безпідставним. Згідно з цією конституційною нормою незалежність і недоторканність суддів гарантуються не тільки Конституцією, а й законами України. Стаття 13 Закону "Про статус суддів" (2862-12) передбачає додаткові, не зазначені в Конституції, гарантії недоторканності суддів. Оскільки ця норма Закону не суперечить Конституції України, вона згідно з п. 1 розділу XV Основного Закону є чинною.

Обгрунтовано порушено судом перед органами попереднього слідства також питання про необхідність перевірити, чи були додержані вимоги закону посадовими особами Генеральної прокуратури України при дачі санкції на проведення обшуку в службовому кабінеті та в приватних приміщеннях судді.