933/77/22 Про одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе, поєднаному з вимаганням, за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища - 29.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 62021050020000208, стосовно

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Білозерському Донецької області, проживає в АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6,посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Свою вимогу захисник мотивує тим,що вирок ґрунтується на припущеннях, у зв`язку з чим було незаконно засуджено ОСОБА_7, винуватості якого поза розумним сумнівом не доведено.Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ), оскільки суд апеляційної інстанції не навів у ній ґрунтовних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги сторони захисту.

Посилається на те, що апеляційний суд не звернув уваги, що протягом судового розгляду суд першої інстанції не забезпечував дотримання загальних засад кримінального провадження, зокрема забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, у доведеності перед судом їх переконливості, що викликає сумніви щодо неупередженості суду. Вказує, що про місце та час підготовчого судового засідання він (захисник ОСОБА_6 ) не був повідомлений належним чином та був позбавлений участі в цьому засіданні, інший захисник ОСОБА_8 завчасно подав клопотання про відкладення підготовчого судового засідання з поважних причин, обвинувачений та прокурор вважали неможливим проведення судового засідання без участі захисників, однак суд ухвалив рішення про призначення судового розгляду кримінального провадження. Надалі за наявності заперечень з боку обвинуваченого суд неодноразово без участі захисників проводив судові засідання, в яких здійснювались вагомі дії, зокрема вирішення порядку та обсягу дослідження доказів, допит свідка. Апеляційний суд в ухвалі помилково зазначив, що документи на підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_8 як захисника в цьому провадженні надійшли до суду лише 09 серпня 2022 року, що не відповідає матеріалам справи.

Зауважує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам апеляційної скарги про те, що обвинувальний акт не міститьповної та докладної інформації щодо висунутого обвинувачення, а суд у вироку вийшов за межи висунутого ОСОБА_7 обвинувачення. Так, обвинувальний акт не містить обвинувачення в проханні надати неправомірну вигоду саме "для себе" та в "укритті матеріалів про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки".

При цьому суд у вироку не зазначив,які саме матеріали, у який спосіб ОСОБА_7 планував укрити та які службові повноваження при цьому він мав використати, враховуючи відсутність у нього повноважень на притягнення осіб до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки. Вирок суду не містить посилання на обставини, за якими ОСОБА_7 вчинив "прохання неправомірної вигоди", мотиви зміни обвинувачення в частині зазначення часу події, допустимі та належні докази висловлювання прохання ОСОБА_9 надати неправомірну вигоду. Цим порушено право ОСОБА_7 на захист від конкретного обвинувачення.

Стверджує, що у вироку суду не надано оцінки доводам сторони захисту щодо порушення стороною обвинувачення процедури початку досудового розслідування, передбаченої ст. 214 КПК України. Так, ОСОБА_7 фактично обвинувачується у вчиненні окремих кримінальних правопорушень, передбачених ст. 368 КК України, а саме у проханні надати неправомірну вигоду та в одержанні неправомірної вигоди. На переконання сторони захисту, це окремі правопорушення, відомості про вчинення кожного з яких повинні вноситися до ЄРДР у порядку ст. 214 КПК України із вжиттям заходів щодо початку досудового розслідування та його проведення. У суді прокурор надав докази внесення до ЄРДР відомостей про "вимагання" ОСОБА_7 і ОСОБА_10 у ОСОБА_9 неправомірної вигоди. Саме за таким обвинуваченням 31 серпня 2021 року внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування. Однак за фактом "одержання неправомірної вигоди" відомості до ЄРДР не вносилися, досудове розслідування не розпочиналося, а тому пред`явлення такого обвинувачення - це вчинення дій з порушенням установленої законом процедури висунення обвинувачення та отримання доказів.

Указує, що сторона обвинувачення не довела, а суд під час судового розгляду не встановив обсягу службових повноважень, які ОСОБА_7 використав (планував використати) для вчинення на користь ОСОБА_9 будь-яких дій із використанням службового становища. Тому висновок суду про те, що ОСОБА_7 мав статус "службової особи, яка займає відповідальне становище", є необґрунтованим. Крім того, суд дослідив копії, а не оригінали постанови та наказу про призначення ОСОБА_7 старшим групи прокурорів.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання сторони захисту про визнання недопустимими наданих стороною обвинувачення доказів, які на порушення вимог ст. 86 КПК України отримано не в порядку, встановленому цим Кодексом.

Стверджує, що затримання ОСОБА_7 відбулося з порушенням вимог закону.

Суд у вироку зазначив, що вилученнягрошових коштів відбулося у присутності захисника, що не відповідаєвідеозапису цієї процесуальної дії.

Наголошує, що протокол огляду місця події фактично складений за результатами особистого обшуку ОСОБА_7 та огляду вилучених у нього речей.

Указує, що постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину винесена прокурором лише 09 вересня 2021 року, слідчому або оперативному підрозділу СБУ не було направлено, а тому вони не мали повноважень на проведення НСРД.

Вважає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів сторони захисту про провокування злочину з боку правоохоронних органів.

Також захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 404 КПК України безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.

Зміст судових рішень та встановлені судами обставини кримінального провадження

За вироком Олександрівського районного судуДонецької області від 10 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

За ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено беззадоволення, а вирок - беззміни.

ОСОБА_7 визнано винуватим у проханні надати неправомірну вигоду для себе та в одержанні неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище, за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням службового становища.

Так, ОСОБА_7, працюючи на посаді прокурора Олександрівського відділу Краматорської окружної прокуратури, у період з 23 квітня по 10 вересня 2021 року перебував на посаді виконувача обов`язків начальника цього відділу, тобто був працівником правоохоронного органу та службовою особою, яка займає відповідальне становище. Під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42021052390000012 за фактом самовільного зайняття земельної ділянки за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, у період з кінця червня по 21 липня 2021 року, точний час судом не встановлений, у нього виник злочинний умисел на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_9, який, як ОСОБА_7 стало відомо, що самовільно зайняв вказану земельну ділянку.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, ОСОБА_7, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, у період з кінця червня по 21 липня 2021 року, точний час судом не встановлений, висловив ОСОБА_9 прохання надати неправомірну вигоду для себе в сумі 50 000 грн за вчинення дій із використанням службового становища в інтересах ОСОБА_9 щодо закриття кримінального провадження та укриття матеріалів про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки. ОСОБА_9, усвідомлюючи можливість незаконно уникнути негативних для себе наслідків, погодився з пропозицією ОСОБА_7

07 вересня 2021 року о 16:21 ОСОБА_11, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, під час зустрічі з ОСОБА_9 запевнив останнього, що матеріали про притягнення його до адміністративної відповідальності перебувають у нього та він їх утримує.

Надалі ОСОБА_11, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, 10 вересня 2021 року о 11:31 на парковцi перед входом до будівлі окружної прокуратури зустрівся із ОСОБА_12 у його автомобілі та одержав від нього неправомірну вигоду в сумі 50 000 грн за вчинення дій із використанням службового становища в інтересах ОСОБА_9 щодо закриття кримінального провадження № 42021052390000012 за ч. 1 ст. 197-1 КК України та укриття матеріалів про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки. При цьому ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_9 про час та спосіб виконання своїх зобов`язань, погодившись продовжити співпрацю.

Позиції учасників судового провадження

Від прокурора надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника.

У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Межі перегляду та вимоги закону, якими керується Суд

Згідно з приписами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник оспорює, у тому числі, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України. Надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка на підставі ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Отже, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У частинах 1, 2 ст. 419 КПК України вказано, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

На думку Суду, суд апеляційної інстанції дотримався цих вимог закону.

Щодо висновків суду про доведеність винуватості засудженого

Не погоджуючись з обвинувальним вироком стосовно ОСОБА_7, сторона захисту оскаржила його до апеляційного суду, посилаючись на те, що винуватість обвинуваченого не доведено поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.

Так, обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні стверджував, що не вів розмов із ОСОБА_9 щодо передачі грошей та з цього приводу з ним не зустрічався. Разом із тим він не заперечував, що ОСОБА_9 у своєму автомобілі передав йому гроші, як він вважав, для іншого прокурора - ОСОБА_10,як гарантії забезпечення виконання майбутнього цивільного позову.

Показання обвинуваченого в частині посилання на ОСОБА_10 як на ініціатора отримання грошових коштів від ОСОБА_9, отримання ним грошових коштів для передачі ОСОБА_10 "під гарантії відшкодування шкоди", прохання ОСОБА_9 "забрати пакет для ОСОБА_10" та в частині погроз і помсти йому з боку свідка ОСОБА_9 суд обґрунтовано оцінив як неправдиві й такі, що спростовуються сукупністю інших доказів.

Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_7 об`єктивно підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та інших, протоколамиогляду предметів (грошових коштів),речей та документів, затримання, огляду місця події, обшуку, а також протоколами про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 10 вересня 2021 року, про результати проведення НСРД (аудіо-, відеоконтролю особи) від 08 і 11 вересня 2021 року, висновком експерта йіншими доказами, які узгоджуються між собою та які суд визнав належними, допустимими і достовірними.

Також суд першої інстанції дослідив накази керівника Донецької обласної прокуратури та Краматорської окружної прокуратури, які підтверджують, що ОСОБА_7 перебував на посаді виконувача обов`язків начальника Олександрівського відділу Краматорської окружної прокуратури, тобто був прокурором, працівником правоохоронного органу та службовою особою, яка займає відповідальне становище. Предметом дослідження суду були й протокол огляду речей і документів від 15 грудня 2021 року, який у додатках містив витяг з ЄРДР у провадженні № 42021052390000012 від 02 червня 2021 року за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, відомості до якого внесено за рапортом ОСОБА_7, а також постанова від 04 червня 2021 року, в якій останнього визначено старшим групи прокурорів, що підтверджує передбачені ст. 36 КПК України повноваження ОСОБА_7 саме у вказаному кримінальному провадженні.

Щодо доводів у касаційній скарзі про те, що в суді було досліджено не оригінал постанови про призначення групи прокурорів, а його копію, то в суді першої інстанції сторона захисту не висловлювала заперечень чи сумнівів з приводу того, що саме ОСОБА_7 був старшим групи прокурорів, та не заявляла клопотання про дослідження оригіналу цього документа.

Щодо допустимості доказів

Заперечення сторони захисту стосовно допустимості результатів НСРД та інших доказів були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій. У своїх рішеннях суди навели детальні мотиви на спростування доводів сторони захисту щодо кожного доказу, які є аналогічними доводам касаційної скарги.

Суд погоджується з мотивами, викладеними в судових рішеннях, на підставі яких ці доводи сторони захисту були відхилені, і не бачить підстав для визнання протоколів НСРД, відповідних додатків до нього та інших доказів недопустимими.

Матеріали провадження не містять відомостей про направлення постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину від 09 вересня 2021 року слідчому або оперативному підрозділу СБУ, однак це не свідчить про те, що вона не була направлена, а тому твердженняв касаційній скарзі, що вони не мали повноважень на проведення НСРД з цих підстав не заслуговують на увагу.

Щодо доводів про провокацію злочину

За змістом статей 246, 271 КПК України НСРД можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з ч. 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у випадку визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з`ясувати, чи було слідство "по суті пасивним", чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

При цьому тягар доведення того, що підбурення не було, покладається на сторону обвинувачення.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив питання, чи не створили правоохоронні органи штучно ситуації з метою спонукати ОСОБА_7 до вчинення злочину. Суд першої інстанції встановив, що це кримінальне провадження було відкрито не за матеріалами правоохоронних органів, а за заявою свідка ОСОБА_9 . Саме його заява та надані ним відомості були покладені в основу обґрунтування клопотань слідчого про надання дозволу на проведення НСРД та відповідної ухвали слідчого судді. Правоохоронні органи лише пасивно "приєдналися" до злочину, який обвинувачений розпочав учиняти без будь-якої участі з їхнього боку, а залучення ОСОБА_9 до конфіденційного співробітництва було обмеженим та забезпеченим необхідними процесуальними гарантіями відповідно до постанови прокурора.

Суд першої інстанції встановив, що зафіксовані за допомогою НСРД розмови між обвинуваченим та свідком ОСОБА_9, які мали місце 07 та 10 вересня 2021 року, не містять відомостей про спонукання свідком обвинуваченого вчинити кримінальне правопорушення. Під час зафіксованої розмови 07вересня обвинувачений зі свідком із застосуванням заходів конспірації обговорили питання виконання попередніх домовленостей. Свідок повідомив обвинуваченого про можливість часткового виконання домовленості, з чим обвинувачений не погодився, водночас підтвердив наявність у нього складених стосовно свідка адмінпротоколів. Під час зафіксованої розмови 10 вересня обвинувачений зі свідком, застосовуючи заходи конспірації, обговорили питання про безпосереднє виконання попередньої домовленості. На пропозицію свідка пройти до автомобіля "на три хвилини" обвинувачений погодився та, перебуваючи в автомобілі, за власною волею отримав від свідка грошові кошти. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що розмова, яка відбувалася між її учасниками, не залишає сумнівів у тому, що обвинуваченому заздалегідь була відома і сума неправомірної вигоди і його дії, за які він отримав неправомірну вигоду.

Також суд першої інстанції обґрунтовано послався у вироку на висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людиниу справі "Берлізев проти України", про те, що захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій.

Отже, доводи захисника про провокацію злочину з боку правоохоронних органів не знайшли свого підтвердження в ході перевірки матеріалів провадження судами першої та апеляційної інстанцій, з чим погоджується і Суд.

Щодо доводів про порушення закону під час внесення відомостей до ЄРДР

Захисник у скарзі не навів чітких пояснень своєму твердженню, що суди попередніх інстанцій визнали засудженого винуватим у вчиненні двох окремих злочинів,передбачених ст. 368 КК України, а саме: у проханні надати неправомірну вигоду та в одержанні неправомірної вигоди, і відомості про вчинення кожного з них повинні бути внесені до ЄРДР. У вироку чітко зазначено, що ОСОБА_7 визнано винуватим за ч. 3 ст. 368 КК України, що відповідає попередній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яка була внесена до ЄРДР.

Щодо виходу суду за межі обвинувачення

Доводи в касаційній скарзі про те, що обвинувальний акт не містить повної та докладної інформації стосовно висунутого обвинувачення, оскільки, зокрема, не містить відомостей, за вчинення та не вчинення яких саме дій висловлювалося прохання надати неправомірну вигоду та отримано неправомірну вигоду, не відповідають дійсності. Так, в обвинувальному акті прямо вказано такі дії, а саме непритягнення до відповідальності та закриття кримінального провадження. Запевнення з боку ОСОБА_7 щодо укриття (приховування) матеріалів про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки (тобто непритягнення до відповідальності як кримінальної, так і адміністративної) також зазначено в обвинувальному акті та знайшло своє підтвердження в судовому засіданні.

Формулювання обвинувачення в обвинувальному акті є чітким і конкретним, відповідає кваліфікації злочину у вироку та диспозиції ч. 1 і ч. 3 ст. 368 КК України, а саме одержання службовою особою неправомірної вигоди, прохання надати таку вигоду за вчинення дій в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду.

Що стосується прохання ОСОБА_7 надати неправомірну вигоду саме "для себе", то зазначене випливає з формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті та визнаного доведеним у вироку.

Суд за межі висунутого обвинувачення не виходив.

Щодо затримання та особистого обшуку

Захисник у касаційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_7 в ході затримання не було роз`яснено, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, та його права, крім права мати захисника. Разом із тим, ці доводи спростовуються матеріалами провадження, відеозаписами слідчих дій.

Також захисник у скарзі зазначає, що під час огляду місця події було фактично проведено особистий обшук ОСОБА_7 за відсутності захисника.

Разом із тим особистий обшук є складовою процесу затримання, й законне затримання дає підстави для проведення особистого обшуку. Крім того, сама по собі відсутність захисника під час особистого обшуку не тягне за собою недопустимість доказів, отриманих у ході цієї слідчої дії, у кримінальному провадженні за ознаками вчинення тяжкого злочину.Отже, хоча під час проведення частини слідчих дій після фактичного затримання ОСОБА_7 не був присутній його захисник, за обставин цієї справи в Суду немає підстав уважати, що виявлені речові докази були отримані саме внаслідок відсутності адвоката у значенні ч. 1 ст. 87 КПК України, оскільки присутність чи відсутність адвоката не могла вплинути на властивості цих доказів.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року (справа № 204/6541/16-к, провадження № 51-2172км19), від 08 грудня 2022 року (справа № 686/23029/18, провадження № 51-3593км20) та від 30 січня 2024 року (справа № 725/1375/19, провадження № 51-4334км23).

ПоказанняОСОБА_7 з приводу наявних у нього грошей, зафіксовані на відеозаписі до протоколу огляду місця події (щодо повернення бору), не були використані для доведення його винуватості. При цьому ОСОБА_7 не заперечував самого факту отримання від ОСОБА_9 50 000 грн.

Щодо доводів про порушення під час судового та апеляційного розгляду

У касаційній скарзі захисник вказує, що підготовче судове засідання в суді першої інстанції було проведено 10 березня 2022 року без участі захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8, що, на його думку, порушило право обвинуваченого на захист. Водночас за встановлених судом першої інстанції обставин це порушення не є істотним з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 52 КПК України участь захисника у провадженні стосовно ОСОБА_7 не є обов`язковою.

Також захисник указує, що деякі судові засідання відбулися фактично без участі адвокатів, у тому числі через збій зв`язку під час відеоконференції із захисником ОСОБА_6, зокрема коли здійснювався допит свідка ОСОБА_9 . Разом із тим з матеріалів провадження вбачається, що важливі рішення без участі захисника судом не приймалися. Під час судового засідання 06 червня 2023 року захисники, прокурор та обвинувачений поставили всі запитання свідку ще за участю захисника ОСОБА_6, тобто до збою зв`язку, а ОСОБА_9 також було додатково допитано надалі, і захисник мав можливість поставити додаткові питання, якою він і скористався.

За змістом ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції.

Водночас судове слідство в суді апеляційної інстанції не повинно дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, а здійснюється в обсязі, необхідному для перевірки законності та обґрунтованості вироку, з урахуванням доводів і вимог, що наведені в апеляційній скарзі. Питання щодо повторного дослідження обставин та доказів вирішується апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин провадження. Обґрунтування повторного дослідження доказів не може зводитися до необхідності надати доказам іншу оцінку та ухвалити протилежне за змістом рішення, як це вбачається з апеляційної скарги захисника. Якщо апеляційний суд по-новому (інакше) не тлумачить докази, оцінені в суді першої інстанції, то в апеляційного суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів з дотриманням засади безпосередності.

У цьому провадженні під час перегляду вироку в апеляційному порядку не встановлено передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для повторного дослідження доказів, тому порушення вимог ч. 4 ст. 95 КПК України, про які йдеться в касаційній скарзі, відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як із тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Зазначені приписи суд першої інстанції виконав у повному обсязі.

Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено відповідно до вимог закону. Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги сторони захисту, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

На думку Суду, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд стосовно ОСОБА_7 проведено повно та об`єктивно, порушення права на захист, а також порушення принципу змагальності сторін і свободи в поданні ними своїх доказів не виявлено.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, були вивчені, і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи "Ван де Хурк проти Нідерландів" ("Van de Hurk v. the Netherlands", § 61, "Болдеа проти Румунії" ("Boldea v. Romania"), § 30, "Морейра Феррейра проти Португалії" ("Moreira Ferreira v. Portugal"), § 84).

Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК Україниістотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте даних, які б свідчили, що судом допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення та були б безумовними підставами для його скасування, або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не встановлено.