445/550/20 Про порушення Правил дорожнього руху, не зупинення автомобіля під час виконання маневру повороту на нерегульованому теподібному перехресті та не надання дороги зустрічному велосипедисту, внаслідок чого було скоєне зіткнення із велосипедистом та заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть - 29.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у кримінальному провадженні № 12019140210000567 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Золочівського районного суду Львівської області від 06 липня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

2. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

3. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 залишено без змін.

5. Згідно з вироком ОСОБА_7 засуджено за те, що він 26жовтня 2019 року близько 08:20, керуючи автомобілем марки "ВАЗ 21072", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Бродівській у напрямку

Т-подібного перехрестя із вул. С. Бандери та М. Кривоноса м. Золочева Львівської області, маючи намір здійснити поворот на Т-подібному перехресті у бік площі Ринок, усуперечвимогам пунктів 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ) під час керуваннятранспортним засобом не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, перед виконанням маневру лівого повороту не переконався у його безпечності, тобто не дав дороги велосипедисту ОСОБА_8, який рухався в зустрічному напрямку, при цьому позбавив його можливості зупинити керований ним велосипед до місця зіткнення і тим самим попередити його настання, шляхом застосування своєчасного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху, внаслідок чого відбулося зіткнення обох транспортних засобів, через що ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до його смерті.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

6. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. Вважає звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України безпідставним та таким, що суперечить меті покарання, якою є виправлення засуджених та попередження нових злочинів. Зокрема вказує на те, що судом помилково враховано як обставину, що пом`якшує покарання, щире каяття ОСОБА_6, оскільки протягом тривалого часу від учинення злочину він не вибачився перед рідними загиблого та не відшкодував завданої потерпілій шкоди, при цьому судом не враховано думку останньої, яка наполягала на призначенні йому покарання, що належить відбувати реально.

Позиції інших учасників судового провадження

7. Потерпіла ОСОБА_9 подала до суду касаційної інстанції письмові пояснення на підтримку доводів касаційної скарги прокурора.

8. Від засудженого ОСОБА_6 надійшло заперечення на касаційну скаргу прокурора.

9. У засіданні суду касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Мотиви Суду

10. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

11. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

12. Згідно із ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

13. Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не заперечуються.

14. Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів про безпідставне застосування судом ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

15. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

16. Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що беруться до уваги при призначенні покарання.

17. Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

18. При цьому, з огляду на приписи ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

19. У касаційній скарзі прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

20. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.

21. Так, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, апеляційний суд врахував, що він вчинив злочин, який згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, проте вчинених з необережності щодо наслідків, якими у цьому випадку є загибель людини. Водночас обґрунтовано зазначив, що при призначенні покарання суд має виходити не лише із тяжкості злочину та його наслідків, а з усіх обставин кримінального провадження у сукупності.

22. Як встановлено судом, ОСОБА_6 раніше не судимий, вчинив злочин у молодому віці (на момент ДТП йому було 19 років), за місцем проживання і навчання характеризується виключно позитивно, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, повністю визнав свою винуватість і щиро розкаявся. До того ж має інвалідність ІІІ групи з дитинства довічно. Дані про вчинення ОСОБА_6 будь-яких інших правопорушень з часу ДТП, відколи минуло більше чотирьох років, у матеріалах справи відсутні.

23. У запереченні на касаційну скаргу засуджений зазначає, що після оформлення ДТП разом із мамою їздив у лікарню довідатися про стан потерпілого та запропонувати допомогу і неодноразово по тому намагався вибачитися перед родиною загиблого, однак потерпіла не приймала його намагань. Висловлює щирий жаль з приводу загибелі потерпілого та готовність відшкодовувати його сім`ї збитки.

24. Як уже зазначалося вище, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, характеризується такою обов`язковою юридичною ознакою, як необережна форма вини. За наведених обставин загибель у результаті ДТП особи похилого віку, яким є потерпілий ОСОБА_8, не охоплювалась і не могла охоплюватись умислом засудженого, а тому правові підстави для врахування передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України обставини, що обтяжує покарання, відсутні. Тому суди правильно не брали її до уваги під час визначення виду й міри покарання ОСОБА_6 .

25. Цивільний позов у кримінальному провадженні потерпілою подано не було.

26. Висновки органу з питань пробації стосовно ОСОБА_6 свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. І хоча вони, як і думка потерпілих щодо виду й розміру покарання, не мають для суду обов`язкового характеру, однак мають враховуватися судом поруч з іншими обставинами кримінального провадження під час вирішення питання про покарання.

27. Ретельно проаналізувавши у сукупності всі обставини, які повинні бути враховані судом при призначенні покарання та вирішенні питання про звільнення від його відбування, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав їх такими, що дають підстави для звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, однак в умовах контролю за його поведінкою із встановленням іспитового строку максимальної тривалості, передбаченої ч. 4 ст. 75 КК України.З таким рішенням погоджується також колегія суддів касаційного суду, вважаючи що таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого.