401/268/21 Про відкрите викрадення чужого майна (грабіж), скоєне повторно, а також умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, з метою залякування потерпілого, що спричинило його смерть - 28.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020120270001325, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Диківка Знам`янського району Кіровоградської області, зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 травня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 121 КК на строк 8 років, за ч. 2 ст. 186 КК на строк 4 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому повторно (ч. 2 ст. 186 КК), а також в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, з метою залякування потерпілого, що спричинило його смерть (ч. 2 ст. 121 КК).

Так, ОСОБА_7 08 жовтня 2020 року приблизно о 17:00, біля будинку АДРЕСА_2, діючи з корисливих мотивів, скориставшись тим, що ОСОБА_8 під час бійки з ОСОБА_9, перебував на землі і тримав останнього за руки, а тому не міг чинити опір, відкрито викрав із кишені куртки ОСОБА_8 мобільний телефон моделі "NOKIA 2690" вартістю 415 грн та гроші в сумі 1200 грн, спричинивши потерпілому майнову шкоду в розмірі 1615 грн.

Крім цього, 07 грудня 2020 року у вечірній час, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, у квартирі АДРЕСА_3 під час спільного вживання алкоголю між присутніми, а саме ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, виник конфлікт через повідомлення ОСОБА_12 про те, що її співмешканець ОСОБА_11 вчиняє сімейні сварки, постійно принижує та б`є її. У ході конфлікту ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи з метою залякування потерпілого шляхом спричинення йому тілесних ушкоджень для припинення конфлікту, завдав йому декілька ударів руками та ногами в ділянку голови і грудної клітки, унаслідок чого потерпілий припинив чинити опір. У результаті побоїв ОСОБА_7 заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент їх спричинення, та легкі тілесні ушкодження.

Внаслідок завданих ОСОБА_7 ударів, від травматичного шоку, викликаного сукупністю всіх наявних тілесних ушкоджень, ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 18:09 ОСОБА_11 помер.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2023 року вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, - ч. 1 ст. 115 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Так, сторона обвинувачення вважає, що сукупність усіх обставин вчиненого ОСОБА_7, який є молодою особою (1982 року народження) та фізично здоровою людиною, діяння, зокрема механізм, характер, спосіб завдання, кількість ударів, а саме спричинення не менше 20 цілеспрямованих ударів руками, ногами в голову і тулуб зі значною силою та інтенсивністю, про що свідчить короткий проміжок часу від моменту спричинення тілесних ушкоджень до моменту смерті (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин), особі похилого віку, 1950 року народження, локалізація тілесних ушкоджень (заподіяння ударів у життєво важливий орган - голову), а також факт неприпинення протиправних дій після падіння потерпілого на підлогу, поведінка обвинуваченого після вчиненого кримінального правопорушення, який відмовився допомогти перенести потерпілого в автомобіль швидкої допомоги, вказує про наявність у нього умислу саме на заподіяння смерті потерпілому.

Обґрунтовуючи свої вимоги, також не погоджується з твердженням апеляційного суду про те, що ОСОБА_7 мав реальні можливості продовжувати нанесення ударів потерпілому, однак після його побиття пішов спати, оскільки це спростовується показаннями свідка ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10, який відтягував засудженого.

На думку прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора в частині доводів про відсутність у діянні обвинуваченого такої кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, як вчинення його з метою залякування потерпілого.

З огляду на викладене вважає неправильною кваліфікацію діяння ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, що мало наслідком невідповідність призначеного обвинуваченому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, який неодноразово судимий, вчинив тяжкий і особливо тяжкий злочин у стані алкогольного сп`яніння щодо особи похилого віку, спричинивши невідворотні наслідки - смерть.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5, навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу.

Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до положень ст. 413 КПКнеправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Як убачається з обвинувального акту, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Розглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_7, міськрайонний суд дійшов висновку про невідповідність здійсненої органом досудового розслідування кваліфікації діяння обвинуваченого фактичним обставинам кримінального провадження та кваліфікував його діяння за ч. 2 ст. 121 КК.

Суд, дослідивши наявні у матеріалах провадження докази, показання обвинуваченого та свідків, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено достовірними, належними та допустимими доказами, що ОСОБА_7, завдаючи ОСОБА_11 удари руками та ногами, діяв з метою заподіяння останньому смерті, та передбачав настання такого наслідку, а також бажав настання смерті або свідомо припускав її настання, отже вважав недоведеною наявність суб`єктивної сторони умисного вбивства, а саме умислу в ОСОБА_7 на заподіяння потерпілому смерті.

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу зі змінами, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, - ч. 1 ст. 115 КК, та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просила ухвалити новий вирок.

За результатами розгляду апеляційної скарги зі змінами прокурора та апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 . Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишив без змін.

Викладені у касаційній скарзі прокурора доводи про безпідставність висновків суду апеляційної інстанції стосовно кримінальної відповідальності засудженого за ч. 2 ст. 121 КК і необхідності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Вирішуючи питання про кваліфікацію дій ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції небезпідставно послався на сталу судову практику, згідно з якою для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.

Натомість належного кримінально-правового аналізу ознак вчиненого ОСОБА_7 діяння за вказаними вище критеріями суд не здійснив.

Необхідний причинний зв`язок відображає закономірності розвитку об`єктивного світу, де причина сама в собі містить реальну можливість настання відповідного наслідку. За таких обставин суб`єкт здатен передбачати розвиток природного перебігу подій як закономірних явищ. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю тягнуть за собою настання певних наслідків, людина здатна їх передбачити як невідворотний чи можливий результат своїх дій, і саме тому необхідний причинний зв`язок має кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки, заподіяні діянням особи, ставляться їй у провину.

Колегія суддів звертає увагу, що умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до злочинів із похідними наслідками. Особливістю необхідного причинного зв`язку в злочині, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК, є його послідовний розвиток від суспільно небезпечного діяння до прямого (проміжного) наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження і далі до кінцевого наслідку у виді смерті потерпілого (похідного), тобто він має опосередкований характер.

Юридична природа таких кримінальних правопорушень полягає в тому, що заподіяні діянням проміжні наслідки (в конкретній обстановці його вчинення) створюють реальну загрозу настання похідних від них, які значною мірою обумовлені впливом тих факторів, які винувата особа обґрунтовано розраховує нейтралізувати або існування яких не усвідомлює.

У кримінальних правопорушеннях із похідними наслідками діяння безпосередньо породжує лише проміжний наслідок, який, у свою чергу, викликає наслідки похідні. Реальну можливість настання похідних наслідків створює не діяння само по собі, а викликані ним проміжні наслідки з урахуванням супутніх обставин. Отже смерть, як похідний наслідок і кінцевий результат злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, не може виступати прямим наслідком вчиненого особою діяння.

Натомість, встановлені судом на підставі, серед іншого, висновку судово-медичного експерта обставини свідчать, що за об`єктивними даними смерть, заподіяна потерпілому, є саме прямим наслідком протиправного впливу з боку ОСОБА_7, отже має місце прямий необхідний причинний зв`язок, на що апеляційний суд належної уваги не звернув.

Кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв`язок у всіх деталях і особливостях., достатньо щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв`язку в загальних рисах, і неточність в деталях не має впливу на кримінальну відповідальність.

Ознаки суб`єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням особливостей вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, за встановленими фактичними обставинами вчиненого кримінального правопорушення, на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК (4651-17) , та оцінених відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. При встановленні форми та виду вини, суд у кожному конкретному випадку виходить з аналізу всіх зібраних у справі доказів і сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховує характер і спосіб його вчинення, інтенсивність і спрямованість протиправного впливу, кількість і локалізацію на тілі потерпілої особи тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо.

Визначальним для кваліфікації кримінального правопорушення з матеріальним складом є суб`єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх дій. У аспекті встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб`єктивного ставлення до вчиненого, суд мав враховувати, що за ступенем конкретизації у свідомості суб`єкта передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов`язаний із передбаченням конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. Небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини. При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні.

Поза увагою суду залишилося те, що засуджений вчиняв цілеспрямовані дії за власною волею, усвідомлював зміст і характер вчинених дій, бажав завдати удари з такою силою і в ті органи, ураження яких призвело до заподіяння смерті. Встановлені судом обставини не містять відомостей про те, що засуджений не усвідомлював розвитку причинного зв`язку між його діянням, у виді нанесення ударів ногою в ділянку грудної клітки, і заподіяною смертю внаслідок, серед іншого, спричиненого перелому грудини на рівні другого ребра, переломів зліва: 2-6 ребер на рівні середньо-ключичної ліній (прямі) від згинання, перелому зправа: 2-7 ребер по окологрудній лінії (прямі) від згинання, 3-6 ребер по середньо-паховій (непрямі) від вигину, крововиливу у бризжейку тонкої кишки в наслідок одержаних травм, травматичного шоку, викликаного сукупністю всіх наявних ушкоджень, де велику роль відіграли переломи ребер та грудини потерпілого, який помер на місці спричинення йому тілесних ушкоджень.

Оскаржене рішення суду апеляційної інстанції не містить обґрунтування того, чому саме усвідомлене нанесення ОСОБА_7, який є молодою та фізично здоровою людиною, особі похилого віку (1950 року народження), яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, декількох ударів в ділянку грудної клітки та голови (чого сам ОСОБА_7 не заперечує), що підтвердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (надали показання про те, що коли виник конфлікт ОСОБА_7 вдарив рукою та збив з ніг потерпілого, а коли він (потерпілий) впав на підлогу, то ОСОБА_7 наніс йому декілька ударів у грудну клітку ногою), в цьому провадженні не пов`язане з усвідомленням засудженим суспільної небезпечності своїх дій (їх здатності заподіяти смерть у конкретному випадку) та передбаченням відповідних наслідків для життя потерпілого, бажанням або свідомим припущенням заподіяної смерті.

За наявності умислу на заподіяння смерті проміжок часу до її настання, потенційна можливість врятувати потерпілому життя за умови втручання інших осіб із наданням відповідної допомоги, намагання медичних працівників відвернути настання наслідків у виді смерті на кваліфікацію дій винуватого не впливають.

Колегія суддів звертає увагу, що вирішення питання про наявність у діянні особи юридичних ознак складу кримінального правопорушення як підстави кримінальної відповідальності належить до компетенції суду, з огляду на положення ст. 62 Конституції України, ст. 2 КК.

Колегія суддів зауважує, що з'ясування змісту психічного ставлення винної особи до вчиненого діяння та його наслідків не може ґрунтуватися виключно на висновках судово-медичних експертів (експертиз), які містять оцінку завданих ушкоджень і заподіяних наслідків лише за медичними критеріями. Саме в такому розумінні вони мають отримувати юридичну оцінку в сукупності з іншими доказами стосовно вирішення питання про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину.

Крім того, необхідно виходити із того, що умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, із суб`єктивної сторони характеризується неоднаковим психічним ставленням особи (у формі умислу та необережності) до різних наслідків одного й того самого діяння, де щодо тяжкого тілесного ушкодження має місце прямий чи непрямий умисел, а щодо наслідку у вигляді смерті потерпілого - злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість. Отже підставою кваліфікації вчиненого злочину за ч. 2 ст. 121 КК може бути лише обґрунтований висновок про психічне ставлення засудженого до заподіяння смерті потерпілому у формі необережності. Проте, з огляду на встановлені судами обставини, належні підстави до такого висновку в оскарженому судовому рішенні не вказані.

За ч. 3 ст. 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Про належне обґрунтування такого психічного ставлення до наслідків, спричинених засудженим, в оскарженому рішенні не йдеться. Мотиви апеляційного суду позбавлені аби яких аргументів, які дають підстави вважати психічне ставлення засудженого до заподіяної ним смерті потерпілому злочинною недбалістю.

Необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК). Водночас ніщо в цьому кримінальному провадженні не свідчить про наявність у засудженого (в момент вчинення діяння) обґрунтованого розрахунку на конкретні обставини, здатні як об`єктивно, так і на його думку, відвернути настання наслідків.

Водночас, з урахуванням установлених судом фактичних обставин оскаржуване судове рішення не містить обґрунтування такого психічного ставлення засудженого до наслідків, спричинених його діями, за якого він не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті (ч. 3 ст. 25 КК) під час вчинення інкримінованих дій. Передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, виключає психічне ставлення до вчиненого у формі злочинної недбалості в аспекті положень ч. 3 ст. 25 КК.

З огляду на викладене вище, нанесення за встановлених судом обставин декількох ударів потерпілому в ділянку грудної клітки, від чого, як зазначила експерт (а саме від двох-трьох ударів підошвою ноги в ділянку грудини) могли виникнути переломи ребер і грудини від яких настав травматичний шок та смерть потерпілого, свідчить про передчасність висновків щодо відсутності підстав для кваліфікації діяння засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК, у зв`язку з чим передчасними є і висновки судів про те, що розмір призначеного йому покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК.

За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) . Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

Постановивши рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення, апеляційний суд надав узагальнену оцінку доводам про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та обмежився загальним висновком про законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції. При цьому не надав належної оцінки викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, не спростував їх і не навів обґрунтованих мотивів постановленого рішення, не вказав підстав, з яких суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги прокурора.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не містить належних та достатніх мотивів прийнятого ним рішення, що суперечить положенням статей 370, 419 КПК та є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування міськрайонним судом закону України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації діяння ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК та, відповідно, призначеного покарання є передчасними.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга сторони обвинувачення - задоволенню частково.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в постанові суду касаційної інстанції, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити необхідні докази, проаналізувати й оцінити їх у сукупності, і, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення.

Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК (у редакції Закону України від 18 жовтня 2022 року № 2690-IX) суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.

Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема переховування його від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.