152/372/23 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин - 28.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_10 та її захисника - адвоката ОСОБА_6, на вирок Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020150000211, за обвинуваченням

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Соболівка Теплицького району Вінницької області та жительки АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 79 цього Кодексу ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 14 грудня 2022 року приблизно о 16:30, перебуваючи в котельні будинку, розташованого на АДРЕСА_2, умисно завдала молотком удар по тім`яній ділянці голови ОСОБА_8, чим спричинила потерпілій тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Вінницький апеляційний суд 28 вересня 2023 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою потерпілої в частині призначення ОСОБА_10 покарання скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив засудженій покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення інших учасників провадження

У касаційних скаргах засуджена ОСОБА_10 та її захисник ОСОБА_6, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженої, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість, просять змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та вважати ОСОБА_10 засудженою за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У свою чергу ОСОБА_10 просить звільнити її на підставі статей 75, 79 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покласти на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК, а захисник -звільнити засуджену на підставі ст. 79 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покласти на засуджену обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

На переконання сторони захисту, апеляційний суд, призначаючи засудженій покарання у виді позбавлення волі, що потрібно відбувати реально, не врахував наявності у неї на утриманні малолітньої дитини та її посткримінальну поведінку.

Як зазначає засуджена, апеляційний суд не врахував позитивних даних щодо її особи та безпідставно не визнав пом`якшуючими покарання обставинами - щире каяття, як і того, що вона не заперечувала встановлених у справі фактичних обставин, просила у потерпілої вибачення, так і того, що остання цивільний позов не заявила.

Крім того, наголошують на залишенні поза увагою суду апеляційної інстанції досудової доповіді органу пробації, де констатовано, що виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства.

За твердженням захисту, апеляційний суд призначив ОСОБА_10 суворе покарання, а її виправлення можливе без позбавлення волі та ізоляції від суспільства.

На думку засудженої, суд апеляційної інстанції, призначивши покарання більше ніж визначив суд першої інстанції, погіршив її становище.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженої прокурор та потерпіла, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, наголошують на тому, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, та просять скаргу ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав подані касаційні скарги.

Прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення, заперечила стосовно задоволення касаційних скарг та просила ухвалений щодо ОСОБА_10 вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Потерпіла ОСОБА_8 та її представники ОСОБА_7, ОСОБА_9, висловивши кожен свої доводи, заперечили проти задоволення касаційних скарг сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах захисника та засудженої, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації її діяння за ч. 1 ст. 121 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині засуджена і захисник не оскаржують.

Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, в разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.

Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції Закону на час вчинення діяння), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 79 КК (у редакції Закону на час вчинення діяння) у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов`язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Статті 65-75, 79 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Так, під час призначення покарання ОСОБА_10 суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення; дані про її особу, котра раніше не судима, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні двох малолітніх дітей. Водночас місцевий суд не встановив обставин, які пом`якшують та обтяжують її покарання. Також під час призначення ОСОБА_10 покарання суд узяв до уваги висновок органу пробації, відповідно до якого ризик вчинення засудженою повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній і виправлення обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства.

З урахуванням наведеного, а також думки потерпілої, яка просила призначити ОСОБА_10 суворе покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженій покарання, у виді позбавлення волі на строк 5 років із застосуванням до неї положень статей 75, 76, 79 КК, звільнивши ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Потерпіла не погодилася з вироком місцевого суду і подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного засудженій покарання тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення через м`якість, просила скасувати вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_10 та ухвалити новий, яким призначити засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На переконання ОСОБА_8, позитивна характеристика засудженої, її офіційне працевлаштування, не перебування на обліках у лікарів психіатра та нарколога не можуть бути підставами для призначення ОСОБА_10 м`якого покарання. Наголошувала про неврахування судом того, що засуджена вчинила злочин проти її життя і здоров`я, завдавши удари молотком у життєво важливу частину тіла - голову.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 у апеляційному порядку, дійшов висновку, що місцевий суд, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, внаслідок чого призначив їй покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, скасував вирок суду в частині призначеного покарання і постановив свій.

На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції указав на те, що місцевий суд, застосовуючи положення ст. 75 КК, не повною мірою дотримався вимог ст. 65 КПК та не врахував тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК є тяжким злочином проти життя та здоров`я особи та наслідків, а саме того, що через отримані тілесні ушкодження потерпілій встановлено третю групу інвалідності.

З урахуванням наведеного вище, а також часткового визнання винуватості засудженою, обставин вчинення кримінального правопорушення, думки потерпілої, яка наполягала на реальному позбавленні волі, відсутності обставин, які пом`якшують покарання, апеляційний суд дійшов висновку про призначення засудженій покарання, що необхідно відбувати реально, у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Водночас, позитивна характеристика ОСОБА_10, наявність на її утриманні двох малолітніх дітей, були підставами для часткового задоволення судом апеляційних вимог потерпілої, яка просила призначити засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Отже, обставини, на які посилається сторона захисту, суд взяв до уваги під час призначення покарання, як і досудову доповідь органу пробації як таку, що не є для суду обов`язковою і враховується в сукупності з іншими обставинами справи.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, його висновок про призначення ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, є обґрунтованим, а призначене цим судом покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

У кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 апеляційний суд надав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення та його наслідкам і не встановив підстав для застосування ст. 79 КК, оскільки вчинене ОСОБА_10 кримінальне правопорушення є умисним, тяжким злочином проти життя та здоров`я особи, внаслідок якого потерпілій заподіяні тяжкі тілесні ушкодження та вона є особою з інвалідністю.

Саме з урахуванням зазначених обставин, а також частково визнання ОСОБА_10 своєї винуватості у спричиненні потерпілій молотком у тім`яну частину голови тілесного ушкодження, відсутності обставин, які пом`якшують засудженій покарання, думки потерпілої, яка наполягала на призначенні суворого покарання, суд дійшов висновку, що виправлення і перевиховання засудженої неможливе без її ізоляції від суспільства, тому призначив покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.

Стосовно доводів про невизнання апеляційним судом пом`якшуючих обставин

Захист вказує, що апеляційний суд безпідставно не визнав пом`якшуючими обставинами щирого каяття засудженої, прохання вибачення у потерпілої та незаперечення встановлених у справі фактичних обставин, як і того, що потерпіла не заявляла цивільний позов.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об`єктивні дані. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Щире каяття необхідно відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду засуджена частково визнала свою винуватість та стверджувала про відсутність у неї умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, вона не пам`ятає обставин завдання потерпілій тілесних ушкоджень і водночас вказала, що причин для цього вона не мала.

Колегія суддів виходить із того, що незаперечення засудженою об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про щире каяття, оскільки останнє завжди пов`язане з відвертим осудом своєї поведінки як причини заподіяної шкоди, отже і відповідним суб`єктивним ставленням до вчиненого кримінального правопорушення, до заподіяних наслідків, до законних інтересів потерпілого, зокрема, в частині здійснення справедливої сатисфакції завданої йому шкоди, яку суд встановлює в аспекті зовнішнього виявлення винуватим свого співчуття і вибачення, висловлених не тільки в формі, що є переконливим свідченням про наявність таких, а і за умови, що вони відповідають реальному ставленню винуватої особи до заподіяних страждань потерпілого.

У цьому контексті, суди дійшли правильного висновку стосовно відсутності у ОСОБА_10 щирого каяття, оскільки її поведінка під час судових розглядів не свідчить про відверту спокуту у вчиненому діянні і відповідне ставлення до страждань, заподіяних потерпілій.

Також неспроможними є посилання засудженої щодо неврахування апеляційним судом того, що потерпіла цивільний позов не заявляла, оскільки факт подання чи неподання цивільного позову потерпілою не віднесено КК до обставин, що враховуються під час призначення покарання.

Стосовно доводів про погіршення апеляційним судом становища засудженої

Згідно із законодавчими положеннями вирок суду першої інстанції може бути скасовано й ухвалено новий лише за наявності перелічених у ч. 1 ст. 420 КПК правових підстав і в тій частині, де йдеться про погіршення становища обвинуваченого, зокрема у разі: необхідності застосування більш суворого покарання; неправильного звільнення засудженого від відбування покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, зокрема, у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Під час перегляду вироку районного суду щодо ОСОБА_10 за апеляційною скаргою потерпілої, яка оскаржувала цей вирок, зокрема через м`якість призначеного засудженій покарання, апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи потерпілої, та, керуючись статтями 420, 421 КПК, призначив засудженій більший розмір покарання за визначений судом першої інстанції.

Вирок апеляційного суду відповідає правилам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час постановлення рішення.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість викладених у ньому висновків щодо правильності призначення засудженій покарання та справедливості обраного їй заходу примусу, захисник та засуджена у касаційних скаргах не навели.

Касаційний суд зважає також на те, що в касаційних скаргах не наведено переконливого обґрунтування до спростування висновку апеляційного суду про необґрунтоване звільнення ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням, що призвело до м`якості призначеного їй покарання. У касаційних скаргах захист обґрунтовує доводи, спираючись на відокремлену оцінку окремих із тих обставин, які оцінені апеляційним судом у їх сукупності та взаємозв`язку під час апеляційного перегляду.

Наведені захистом обставини щодо особи засудженої та її посткримінальної поведінки були враховані судом під час призначення покарання, однак вони не дають обґрунтованих підстав для звільнення від відбування призначеного покарання з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та його наслідків.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги захисника та засудженої необхідно залишити без задоволення, а вирок Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року - без зміни.