552/4201/22 Про таємне викрадення чужого майна (крадіжка), скоєне у приміщенні магазина в умовах воєнного стану - 28.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022221180000741 за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 10 серпня 2022 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені у ст. 76 КК.

Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), яким у тому числі вирішено питання щодо долі речових доказів.

Відповідно до вироку ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 02 липня 2022 року приблизно о 18:06, перебуваючи у приміщенні відділу канцелярських товарів у супермаркеті "Класс" № 11, що на просп. Архітектора Альошина, 8, у м. Харкові, побачив на стелажі товарів належний потерпілій ОСОБА_8 мобільний телефон "Redmi Note 9 Pro", який вона залишила під час здійснення покупок та о 17:55 вийшла з відділу канцелярії. У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи, що його дії залишаться непоміченими сторонніми особами, різким рухом забрав телефон зі стелажа та поклав собі до барсетки, після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинив потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на суму 5 112 грн.

Вироком Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено, вирок Київського районного суду м. Полтави від 10 серпня 2022 року в частині призначеного покарання скасовано.

Ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить питання про зміну вироку апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд належним чином не врахував, що засуджений добровільно у кабінеті слідчого повернув телефон (знахідку) потерпілій у тому ж стані, у якому вона його і загубила, та яка не має жодних претензій до останнього. Також апеляційний суд не взяв до уваги особу засудженого ОСОБА_7, який має молодий вік, характеризується позитивно, є фізичною особою-підприємцем, визнав вину, покаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно усунув заподіяну злочином шкоду.

На підставі викладеного, захисник вважає, що призначене апеляційним судом покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, що фактично позбавляє засудженого віри у справедливість, а тому просить звільнити засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити з підстав, зазначених у ній.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Інші учасники належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального закону (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

У касаційній скарзі захисник указує про те, що, призначаючи покарання, судом апеляційної інстанції не було належним чином враховано даних, що характеризують особу засудженого ОСОБА_7, а також обставини, які пом`якшують покарання.

Таким чином, захисник вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є явно несправедливим через його надмірну суворість, у зв`язку з чим просить застосувати до нього положення ст. 75 КК.

Однак, з такими доводами захисника, що викладені у касаційній скарзі, колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7, взяв до уваги його особу, обставини та мотивацію вчинення злочину, а також форму і ступінь вини засудженого.

Зокрема, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі, суд виходив з того, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується задовільно.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_7, судом визнано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які б обтяжували покарання, в ході судового розгляду не встановлено.

З огляду на викладене, з метою досягнення виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів, місцевий суд призначив йому покарання у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Разом з тим, враховуючи наявність декількох пом`якшуючих покарання обставин, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин, місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції, а саме у зв`язку з безпідставним звільненням ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, прокурор оскаржив такий вирок у порядку апеляційної процедури.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.

Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК.

Тобто вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними, а свої висновки обґрунтував з наведенням конкретних мотивів.

Зокрема, як вбачається зі змісту мотивувальної частини вироку суду апеляційної інстанції, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та дані про особу засудженого, апеляційний суд погодився з призначеним ОСОБА_7 місцевим судом виду та розміру покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке з огляду на вимоги статей 50, 65 КК є справедливим.

Водночас, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не достатньо врахував особу засудженого ОСОБА_7, який неодноразово судимий за аналогічні злочини проти власності, а також тяжкі злочини проти здоров`я людини, громадського порядку та моральності, за які відбував тривалі строки у місцях позбавлення волі, звільнявся від відбування покарань умовно-достроково, однак належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та знову вчинив новий тяжкий корисливий злочин.

Крім того, апеляційний суд у своєму вироку вказав, що місцевий суд також не врахував ступіть тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК є тяжким, а також встановлені фактичні обставини, зокрема, що крадіжку засуджений вчинив у надскладний для суспільства період, коли громадяни згуртувалися, використовуючи у тому числі й власні матеріальні ресурси, для виживання та надання відсічі ворогу.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що наведені вище обставини значно підвищують суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 злочину, а тому звільнення його від відбування покарання з випробуванням не буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому погодився з доводами апеляційної скарги сторони обвинувачення у цій частині.

Колегія суддів погоджується з такими твердженнями апеляційного суду та вважає, що з огляду на конкретні фактичні обставини та характер вчиненого злочину, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого ОСОБА_7 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК.

При цьому обставини, про які наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, як повернення викраденого телефону потерпілій у тому ж вигляді, відсутність претензій з боку потерпілої, в цьому випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого засудженим злочину.

Не бере до уваги колегія суддів і доводи захисника про неналежне врахування апеляційним судом особи засудженого.

Зокрема, захисник стверджує, що апеляційним судом не враховано молодий вік засудженого, позитивні характеристики, а також те, що ОСОБА_7 є фізичною особою-підприємцем.

Однак, вік засудженого та здійснення ним підприємницької діяльності не може беззастережно вказувати про необхідність застосування щодо нього положень ст. 75 КК.

Що стосується твердження захисника про позитивні характеристики засудженого, то такі є безпідставними, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження, про що правильно вказали у своїх рішеннях суди попередніх інстанцій, згідно з інформаційною довідкою ДОП ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується посередньо (а. п. 19).

А тому, колегія суддів вважає, що обставини, про які вказує захисник з огляду на вищевикладене не впливають на правильність призначеного апеляційним судом покарання, яке є мінімальним, а тому не свідчить про його надмірну суворість.

Більше того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, після проголошення вироку судом апеляційної інстанції та направлення його на виконання, згідно листа № 8161/119-66/03/13 від 09 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_7, якому запобіжний захід не обирався, заведено оперативно-розшукову справу "Розшук" № 6623091. Будь-яких інших даних про те, що засудженого затримано, а вирок приведено до виконання матеріали кримінального провадження не містять.

Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК.

Отже, призначене засудженому ОСОБА_7 апеляційним судом покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Таким чином, не вбачається підстав для застосування положень ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_7 від відбування такого покарання з випробуванням, про що просить захисник у своїй касаційній скарзі.

На переконання колегії суддів, вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.

Враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог процесуального законодавства не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року - без зміни.