473/1209/22 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілі померли, скоєне із використанням вогнепальної зброї на грунті особистих неприязних відносин - 28.02.2024 Прийняття

де проживав ОСОБА_10 . З`ясувавши, що останнього немає вдома, примусив батька ОСОБА_10 - ОСОБА_14 довідатися його місце перебування. Після цього ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 об 11:00 прибули на територію колишнього державного підприємства управління Єланецького групового водогону по вул. Болгарській, 229, в м. Вознесенську Миколаївської області. Близько 14:00 до них на автомобілі ВАЗ 21011, реєстраційний номер НОМЕР_2, приїхали ОСОБА_11 та ОСОБА_10, якого ОСОБА_7 звинуватив у мародерстві, однак ОСОБА_10 повідомив, що збирає боєприпаси з місць проведення бойових дій з метою передачі їх в подальшому військовим Збройних Сил України.

Приблизно о 17:00 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заперечили висунуті ОСОБА_7 обвинувачення та відійшли на відстань близько 5,8 м. Тоді ОСОБА_7, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та бажаючи спричинити тілесні ушкодження потерпілим, проте не бажаючи та не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті потерпілих, хоча в обстановці,

що склалася, повинен був і міг їх передбачити, із наявної у нього вогнепальної

зброї - кулемету "РПК-74" (серія (номер) НОМЕР_3 ) здійснив не менше 9 пострілів, чергами по 2, 4 та 3 постріли, в ділянку нижніх кінцівок ОСОБА_10 та ОСОБА_11, чим спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження у виді вогнепального поранення правого та лівого стегон, які супроводжувались пошкодженням судин, що відносяться до категорії тяжких за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, та тілесні ушкодження ОСОБА_11 - у вигляді ран в ділянках грудної клітини з права, правого плеча, верхньої третини правого стегна, нижньої третини даного стегна, нижньої третини лівого стегна, верхньої третини лівої гомілки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_12 та ОСОБА_13 намагалися надати ОСОБА_10 та ОСОБА_11 невідкладну допомогу, проте через отримані внаслідок умисних злочинних дій ОСОБА_7 ушкодження потерпілі померли. Смерть ОСОБА_10 настала від гострої крововтрати внаслідок вогнепального поранення правого та лівого стегна, яке супроводжувалась пошкодженням судин, а ОСОБА_11 - від гострої крововтрати внаслідок вогнепальних поранень нижніх кінцівок з пошкодженням судин.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить оскаржені судові рішення скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування вимог зазначає, що місцевий суд, мотивуючи вирок, не в достатній мірі з`ясував обставини кримінального провадження, зокрема мотив вчинення кримінального правопорушення, внаслідок чого дійшов невірного висновку щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК.

На переконання сторони захисту, правова оцінка обставин дає підстави до висновку про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ст. 118 КК. За твердженням захисника, дії ОСОБА_7 були спрямовані не на спричинення потерпілим будь?яких тілесних ушкоджень або смерті, а на припинення посягання зі сторони ОСОБА_10, який, як зазначає захисник, після повідомлення ОСОБА_7 про намір затримання ОСОБА_11 та ОСОБА_10, дістав з кишені гранату і намагався висмикнути із неї чеку. Свої доводи захисник обґрунтовує, посилаючись на практику Верховного Суду України, відображену в постановах від 15 травня 2014 року (провадження № 5?12кс14) та від 27 листопада 2014 року (провадження № 5-34кс14).

Наводить доводи про те, що встановлені судом обставини не відповідають змісту досліджених доказів, зокрема, стверджує, що показання свідків та висновки експертиз неповно відображені у вироку та оцінені з обвинувальним ухилом.

Крім того, за доводами касаційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції, не дотримався приписів ч. 3 ст. 404 КПК, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження письмових доказів, які, на переконання сторони захисту, були досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушенням, а саме висновків судово-медичних експертиз, протоколів слідчих експериментів за участю обвинуваченого та свідків.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.

Представник потерпілої та потерпіла просили залишити оскаржені судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

В основу обвинувального вироку суд поклав показання потерпілої ОСОБА_9, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 ОСОБА_20, обвинуваченого ОСОБА_21, експерта ОСОБА_22, письмові докази у провадженні, серед яких: протокол огляду місця події від 07 березня 2022 року з відеозаписом огляду місця події, протокол огляду предмета від 15 березня 2022 року з таблицею зображень, протокол огляду відеозапису від 02 червня 2022 року, протокол огляду місця події від 08 березня 2022 року з таблицею зображень, протокол огляду місця події від 07 березня 2022 року з таблицею зображень, копія відомості видачі зброї ОСОБА_7, протокол огляду місця події від 09 березня 2022 року з таблицею зображень, висновок експерта від 21 березня 2022 року № СЕ-19/112-22/1536-БЛ, протокол огляду предмета від 11 березня 2022 року з таблицею зображень та доданим диском з відеозаписом, протокол огляду відеозапису від 12 березня 2022 року, протокол огляду від 23 травня 2022 року з таблицею зображень, протокол огляду предмета від 10 березня 2022 року з таблицею зображень, протокол огляду місця події від 08 березня 2022 року з фототаблицею зображень, висновок експерта від 06 квітня 2022 року № 117, висновок експерта від 31 травня 2022 року № 111, висновок експерта від 22 вересня 2022 року № 27-К, висновок експерта від 06 вересня 2022 року № 106-МК, висновок експерта від 06 квітня 2022 року №119, висновок експерта від 30 травня 2022 року №112, висновок експерта від 20 вересня 2022 року № 25-К, протокол огляду місця події від 09 березня 2022 року, висновок експерта від 06 квітня 2022 року № 119, висновок експерта від 30 травня 2022 року № 112, протокол проведення слідчого експерименту від 05 травня 2022 року з відеозаписом слідчого експерименту, протоколи проведення слідчих експериментів від 31 травня 2022 року, лист командира військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_23 від 26 травня 2022 року № 456.

У взаємозв`язку з іншими доказами суд надав належну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_7 та протоколу слідчого експерименту за його участі, де обвинувачений повідомив про обставини спричинення ним тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_24 та ОСОБА_11 . Визнавши ОСОБА_7 винуватим, суд першої інстанції оцінив вказані докази з урахуванням приписів ст. 94 КПК щодо їх належності, допустимості та достовірності, у сукупності і взаємозв`язку з іншими зібраними доказами з точки зору їх достатності для ухвалення обвинувального вироку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Доводи сторони захисту про необхідність кваліфікації дій засудженого за ст. 118 КК чи ст. 124 КК, про наявність необхідної оборони та перевищення її меж були оцінені судом першої інстанції, який вмотивовано не погодився з такою версією сторони захисту. За оскарженим вироком, суд встановив, що свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не підтвердили того, що хтось з них бачив у ОСОБА_10 гранату на місці події. Свідок ОСОБА_12 гранату побачив лише тоді, коли надав потерпілим допомогу, вона лежала на відстані 3-4 м від того місця де до цього лежали потерпілі. З огляду на вказане, суд поставився критично до показань та пояснень ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_10 потягнув руку до кишені куртки і він побачив, що той достає гранату і намагається висмикнути чеку гранати та зрозумів, що є пряма загроза його життю та життю інших військовосліжбовців, після чого здійснив чергою постріли в асфальт.

Крім того суд встановив, що потерпілий ОСОБА_11 взагалі ніяких дій, які могли бути розцінені як суспільно небезпечне посягання не чинив, що виходить із показань свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14 та самого обвинуваченого ОСОБА_7, а також даних, отриманих під час проведення слідчих експериментів з ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_7 .

Вирішуючи питання про правомірність заподіяння шкоди, місцевий суд за оцінкою доказів на предмет їх достовірності не встановив, що ОСОБА_7 перебував в стані необхідної оборони від реального, вже розпочатого і ще незакінченого суспільно небезпечного посягання.

Як обґрунтовано зазначив місцевий суд, право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає в того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. Втім, стан необхідної оборони виникає не тільки в момент учинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно з`ясувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність та характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Разом із тим таких обставин судом встановлено не було.

За переглядом в судовому засіданні оптичного диску, добровільно виданого працівникам поліції ОСОБА_12, а саме відео файлу під назвою "IMG 6936", суд встановив, що ОСОБА_7 здійснюючи відеозапис безпосередньо після події кримінального правопорушення, жодним чином не згадував про те, що в когось з потерпілих була граната, а навпаки зазначав, що вони мародери і хотіли втекти.

Таким чином, місцевий суд дійшов переконання, що потерпілі не становили для обвинуваченого та інших осіб будь-якої загрози і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання на нього з боку потерпілих у ОСОБА_7 не виникало.

Місцевий суд навів також мотиви того, чому не вважає обґрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що тілесні ушкодження, заподіяні потерпілим, були спричинені випадково і він не мав жодного умислу завдати їм будь-яких тілесних ушкоджень, а лише хотів їх налякати.

Як встановлено за результатами судового розгляду, між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 з ОСОБА_11 виник конфлікт, так як ОСОБА_7 вважав, що вони є мародерами, в ході якого ОСОБА_7 здійснив із наявної у нього вогнепальної зброї - кулемету "РПК-74" (серія (номер) НОМЕР_3 ) не менше дев`яти пострілів в напрямку ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . ОСОБА_7 умисно здійснив постріли із кулемету "РПК-74" в напрямку ОСОБА_10 та ОСОБА_11, він розраховував на особливу вразливу дію застосованого знаряддя і такі можливі наслідки, як поранення потерпілого, від якого їх здоров`ю буде спричинена шкода, і хоча міг не бажати, але свідомо припускав такі наслідки. При цьому тяжкість цих наслідків у свідомості ОСОБА_7 не була конкретизована, тобто він діяв з непрямим умислом. Щодо спричинення смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_10, то має місце необережна форма вини, оскільки, завдаючи потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_7 не передбачав можливості настання смерті потерпілих, але повинен був і міг це передбачити. У таких випадках особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, а саме умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілих.

Встановивши зазначені обставини, суд, з огляду на приписи ст. 337 КПК, вмотивовано визнав ОСОБА_7 винуватим за ч. 2 ст. 121 КК. Разом із тим, встановлені судом обставини виключають можливість кваліфікації діяння, інкримінованого засудженому, за ознаками необережного тяжкого тілесного ушкодження, про яке йдеться в ст. 128 КК.

За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду, здійснив перегляд в межах, встановлених в ст. 404 КПК. При цьому доводи касаційної скарги захисника фактично відтворюють аналогічні доводи сторони захисту, що були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який надав на них обґрунтовані відповіді.

Так, апеляційний суд визнав безпідставними доводи сторони захисту про неповне та неправильне встановлення фактичних обставин кримінального провадження внаслідок недотримання правил оцінки доказів, насамперед на предмет їх достовірності.

Апеляційний суд аргументовано вказав, що такі доводи суперечать матеріалам провадження та повністю спростовуються ними. Перевіривши висновки місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов переконання про їх обґрунтованість і правильність, зазначив, що покладені в обґрунтування вироку мотиви про те, що потерпілі не становили для обвинуваченого та інших осіб будь-якої загрози і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання на нього з боку потерпілих у ОСОБА_7 не виникало, не викликають обґрунтованого сумніву. Відтак, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визначальним у поведінці ОСОБА_7 було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілим (розправитися), через конфлікт, який відбувався між ними, через поведінку потерпілих, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, мають протиправний характер і розцінюються на загальних підставах.

Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження судом першої інстанції, зокрема, на показаннях обвинуваченого, свідків, даних протоколів слідчих дій та висновків судово-медичних експертиз, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.

Апеляційний суд навів належні мотиви висновку про те, що не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 94, 370, 373 КПК свідчили про необхідність скасування чи зміни вироку місцевого суду.

Колегія суддів касаційного суду за перевіркою матеріалів справи погоджується з висновками апеляційного суду і відхиляє як безпідставні доводи захисника про недотримання правил оцінки доказів, покладених в підґрунтя обвинувального вироку.

Предметом апеляційної перевірки були доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого, які є аналогічними доводам касаційної скарги. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та навів належні мотиви на спростування тверджень сторони захисту про необхідність застосування положень ст. 36 КК щодо заподіяння смерті ОСОБА_10 та кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 118 КК стосовно заподіяння смерті ОСОБА_11 .

З таким рішенням погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.

За приписами ст. 36 КК, які втілюють гарантоване ст. 27 Конституції України право кожного захищати своє життя і здоров`я від протиправних посягань, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, що тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони за статтями 118 та 124 КК є обстановка вчинення злочину - перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, спрямованість, мета і межі вчинення дій особою, яка захищається, де шкода, завдана особі, яка здійснює посягання, має відповідати суспільній небезпечності посягання та обстановці захисту.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію діяння, пов`язаного із перевищенням меж необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

З огляду на межі касаційного перегляду, встановлені в ст. 433 КПК, колегія суддів Верховного Суду, який є судом права, а не факту, і виходить із тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій за оцінкою доказів на предмет достовірності, погоджується з їх висновками про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Діяння, інкриміноване ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, з урахуванням його характеру та об`єктивно-предметних умов його вчинення, не тільки містить реальну загрозу, а і спричинило суспільно небезпечні наслідки, які не є результатом випадкового перетинання причинно-наслідкових ланцюжків із діяннями інших осіб чи випадковими обставинами.

Доказування суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, за якими встановлено характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку його вчинення тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та необережність щодо настання смерті потерпілого.

За встановленими судом обставинами відсутні підстави стверджувати про те, що психічне ставлення до заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень не є умисним, як відсутні і підстави вважати, що заподіяння смерті є випадковим наслідком, коли особа не передбачала, не повинна була і за обставинами справи не могла її передбачити.

Доводи сторони захисту про неповне відображення в оскаржених рішеннях змісту досліджених доказів колегія суддів вважає безпідставними.

Порівнявши зміст показань свідків, відображених на звукозаписі судового засідання, із тими, що текстуально відображені у вироку місцевого суду (про які сторона захисту вказує як неповні), колегія суддів встановила, що їх показання відображені не дослівно. Водночас, кримінальний процесуальний закон на вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, що є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК. Зміст доказів викладений судом з достатньою повнотою та достовірністю, підстав вважати, що їх змістовна складова не знайшла належного відображення в своїй сутнісній складовій, що має значення для встановлення фактичних обставин справи, у колегії суддів немає.

Доводи, які за своїм змістом зводяться до незгоди з встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, де захисник заперечує оцінку доказів на предмет їх достовірності та відстоює власну версію розвитку події кримінального правопорушення, не можуть бути предметом оцінки суду касаційної інстанції з огляду на межі розгляду, встановлені ст. 433 КПК. В межах своєї компетенції, визначеної приписами вказаної статті, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає підстав ставити під сумнів вказані вище висновки судів попередніх інстанцій, оскільки підстав вважати оцінені судами докази неналежними чи недопустимими за доводами касаційної скарги не встановлено. З огляду на викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що підстави для кваліфікації дій ОСОБА_7 за статтями 118, 124 КК відсутні.

Посилання захисника на постанови Верховного Суду України колегія суддів не вважає обґрунтованими, оскільки застосування вказаних вище норм права обумовлюється встановленими судом фактичними обставинами конкретного кримінального провадження, які не є ідентичними з тими, про які йдеться у зазначених провадженнях.

Безпідставними є доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції мав повторно дослідити обставини кримінального провадження за доводами сторони захисту.

Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження

№ 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів.

Водночас лише в тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК. При цьому, під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.

Переглядаючи в апеляційному порядку кримінальне провадження щодо ОСОБА_7, апеляційний суд не встановив підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження, з огляду на що обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.

На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, зміст апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження не давали суду апеляційної інстанції належних підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження.

Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позиції ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладені, зокрема, у справі "Salov v. Ukraine" (№ 65518/01, 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.

Апеляційний суд надав вмотивовані відповіді на всі основні доводи сторони захисту, навів належні аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свої висновки. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень, за оцінкою доводів касаційної скарги колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити.