207/1661/22 Про незаконне проникнення до квартири, порушивши недоторканість житла подружжя - 26.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року стосовно

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого,

засудженого за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 липня 2022 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного ОСОБА_7 за цим вироком, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 72 КК відповідає 3 місяцям позбавлення волі, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Остаточно до відбування ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня його затримання.

Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно

ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та 13 лютого 2023 року ухвалив у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначив покарання за ч. 1

ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного ОСОБА_7 за цим вироком, що за п. 1 ч. 1 ст. 72 КК відповідає 6 місяцям позбавлення волі, суд частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки 9 місяців та остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання в порядку виконання вироку суду.

В іншій частині вирок залишено без змін.

За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 30 травня 2022 року приблизно о 14:00 ОСОБА_7 прийшов до квартири АДРЕСА_1, у якій мешкає його матір ОСОБА_8 та власником якої є чоловік останньої ОСОБА_9, з метою забрати свої документи, залишені ним на зберіганні у своєї матері. ОСОБА_8 відповіла, що боїться пускати його до квартири та скине документи з балкона, оскільки він постійно вимагав у неї грошові кошти. Тоді ОСОБА_7 заліз по дереву, що росте поблизу будинку, та через незачинене балконне вікно проник до квартири. У цей час його помітила ОСОБА_8, з якою в ОСОБА_7 відбувся словесний конфлікт. У ході суперечки ОСОБА_8 вибігла з квартири, а коли повернулася, виявила, що ОСОБА_7 вже покинув приміщення через вхідні двері.

Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_7 як незаконне проникнення до житла особи, що порушує недоторканність житла громадян, тобто визнав винним у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирокапеляційного суду стосовно ОСОБА_7 у частині призначеного покарання та призначити підзахисному за ч. 1 ст. 162 КК покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, що за п. 1 ч. 1 ст. 72 КК відповідає покаранню у виді позбавлення волі на строк 6 місяців, а також звільнити ОСОБА_7 з Державної установи "Солонянська виправна колонія (№ 21)" у зв`язку з повним відбуттям покарання.

Свою позицію обґрунтовує тим, що рішення суду про призначення

ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК підлягає виключенню, оскільки за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 червня 2019 року ОСОБА_7 засуджено відповідно до ч. 4

ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним вироком Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, та остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Водночас звертає увагу, що згідно з довідкою, наявною в матеріалах судової справи (т. 1, а. с. 34), ОСОБА_7 повністю відбув покарання, призначене вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 червня 2019 року.

Позиції учасників судового провадження

Захисник просив задовольнити його касаційну скаргу з викладених у ній підстав.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника частково обґрунтованою.

Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальногоправопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 162 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Захисник також не оспорює в касаційній скарзі покарання, призначеного за ч. 1

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бутиухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування ч. 1 ст. 71 КК є обґрунтованими.

Так, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

5 липня 2022 року призначивОСОБА_7 покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК та за сукупністю вироків до покарання, призначеного за вироком цього суду, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 72 КК становить 3 місяці позбавлення волі, частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Остаточно до відбування ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно

ОСОБА_7 в частині призначеного покарання і 13 лютого 2023 року ухвалив у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначив покарання за ч. 1

ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного ОСОБА_7 за цим вироком, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 72 КК відповідає

6 місяцям позбавлення волі, частково приєднано невідбуту частину покарання

за вироком Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у

виді позбавлення волі на строк 3 роки 9 місяців та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Проте з матеріалів судової справи вбачається, що Лозівський міськрайонний

суд Харківської області ухвалив вирок від 18 червня 2019 року стосовно

ОСОБА_7 з урахуванням вироку Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року.

Згідно з довідкою про звільнення від 5 листопада 2021 року серії НОМЕР_1, що міститься в матеріалах судової справи,за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 червня 2019 року ОСОБА_7 відбув покарання в Державній установі "Вільнянська виправна колонія (№ 20)", звідки 5 листопада 2021 року був звільнений після відбуття покарання.

Отже, на час розгляду кримінального провадження як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді ОСОБА_7 вже відбув покарання за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 червня 2019 року, яким на підставі ч. 4 ст. 70 КК було враховано і вирок Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року.

У зв`язку з вищевказаним Верховний Суд доходить висновку, що під час ухвалення вироку суд апеляційної інстанції не взяв до уваги зазначених обставин.

Враховуючи зазначене, вирок суду апеляційної інстанції підлягає зміні

шляхом виключення рішення про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК, а касаційна скарга захисника - частковому задоволенню.

При цьому колегія суддів ураховує, що в межах іншого кримінального провадження вироком Баглійського районного суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК призначене цим вироком покарання ухвалено поглинути призначеним за вироком Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Однак, зважаючи на те, що вирок Баглійського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_7, ухвалений у межах іншого кримінального провадження, не був предметом касаційного оскарження, Суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо його законності, зокрема в частині призначення засудженому покарання із застосуванням приписів ч. 4 ст. 70 КК.

Також Суд не вирішує питання про звільнення ОСОБА_7 з місць позбавлення свободи, оскільки, як убачається з матеріалів судової справи, засудженого було затримано 12 квітня 2023 року на виконання вироку Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року (т. 1, а. с. 116),

водночас йому призначено покарання вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року за ч. 2

ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК призначене цим вироком покарання ухвалено поглинути призначеним за вироком Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Отже, незважаючи на те, що Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість призначеного вироком Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року ОСОБА_7 покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК, яке було враховано, зокрема, у вироку Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року, у засудженого залишається призначене покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке станом на день ухвалення цього судового рішення ним не відбуто.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7

- адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_7 змінити.

Виключити з вироку апеляційного суду посилання про призначення

ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року.