338/325/22 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, скоєне на ґрунті виниклих неприязних відносин - 15.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2023 року й ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022096120000019, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Івано-Франківська, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Також суд у вироку задовольнив частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 і постановив стягнути з ОСОБА_6 на його користь 4301,22 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 10 березня 2022 року близько 15:15, перебуваючи у службовому кабінеті в приміщенні службово-екслуатаційного блоку № 1 Богородчанського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, що розташоване в с. Похівка, урочище "У гаю", 1, Богородчанської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області, під час конфлікту з ОСОБА_7, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, вдарив останнього кулаком у ділянку грудної клітки, заподіявши потерпілому сильний фізичний біль, а потім схопив його за праве вухо та силою потягнув, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді рани в ділянці правої вушної раковини, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 17 липня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування цих вимог зазначає, що суд ухвалив обвинувальний вирок за відсутності належних і допустимих доказів його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Вважає, що суд неправильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, не з`ясував мотиву кримінального правопорушення, а також механізму заподіяння тілесних ушкоджень та ступеню їх тяжкості. Зазначає про неузгодженість фактичних даних, які містяться в показаннях потерпілого, свідків, письмових доказах і висновках експертиз. Водночас наголошує на тому, що свідки дали неправдиві показання, а висновки судово-медичних експертиз є недостовірними. Зазначенні обставини, на думку засудженого, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який у порушення вимог статей 404, 419 КПК України не перевірив і не дав обґрунтованих відповідей на доводи його апеляційної скарги, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин кримінального провадження та призначення комісійної судово-медичної експертизи, внаслідок чого необґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

Потерпілий ОСОБА_7 подав письмові заперечення на касаційну скаргу засудженого, та просив залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні, оскільки судові рішення є законними й обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та виходить із фактичних обставин, установлених цими судами.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить дати окремим доказам іншу оцінку з точки зору їх достовірності, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Натомість вказані обставини, на які посилався ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановивши порушень, передбачених статтями 410, 411 КПК України, залишив вирок без змін, зазначивши мотиви ухвалення свого рішення. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними в судовому рішенні мотивами, з яких ці доводи були відхилені.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок у межах доводів поданої апеляційної скарги, перевірив обставини, встановлені судом першої інстанції, проаналізував докази, надав їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення. При цьому суд другої інстанції дійшов правильного висновку, що докази, які були досліджені місцевим судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України та покладені в основу вироку, а саме: показання потерпілого ОСОБА_7 про обставини, за яких ОСОБА_6 заподіяв йому тілесні ушкодження, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які перебували на місці цієї події, допитаного як свідка лікаря ОСОБА_14, котрий пояснив як надав медичну допомогу потерпілому у вигляді первинної обробки рани й накладання швів, висновки судово-медичних експертиз (зокрема додаткової), показання експерта в суді та інші письмові докази, у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за обставин, вказаних у вироку. Такий висновок суду достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які апеляційний суд належним чином перевірив та змістовно навів в ухвалі.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які би у контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК України свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними, суд апеляційної інстанції не встановив.

Водночас апеляційний суд ретельно перевірив наведену ОСОБА_6 власну версію події і визнав її такою, що не підтверджена належними та допустимими доказами. Також цей суд переконався у безпідставності тверджень ОСОБА_6, які аналогічні доводам касаційної скарги, щодо відсутності в нього мотиву на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому. Так, з`ясувавши характер взаємовідносинзасудженого і потерпілого, перебіг подій перед кримінальним правопорушенням, а саме те, що між ними стався конфлікт, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 заподіяв тілесні ушкодження потерпілому на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин.

Також, усупереч доводам, наведеним у касаційній скарзі засудженого, суди першої та апеляційної інстанцій з`ясували на підставі досліджених доказів характер, механізмутворення,локалізаціюта ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілеснихушкоджень.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що сторона обвинувачення під час збирання доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК України забезпечила проведення судово-медичних експертиз щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень потерпілого.

Суд першої інстанції під час встановлення обставин кримінального провадження дослідив висновок судово-медичної експертизи від 29 березня 2022 року № 124, відповідно до якого в потерпілого ОСОБА_7 виявлено рану в ділянці правої вушної раковини, що відноситься до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я. Крім того, суд дослідив висновок додаткової судово-медичної експертизи від 27 квітня 2022 року № 192/124-22Д, яку слідчий призначив за клопотанням сторони захисту. У цьому висновку зазначено про наявність у потерпілого рваної рани в ділянці правої вушної раковини, а також надано пояснення, які саме дані свідчать про характер такого ушкодження. Як вказано у висновку, рана утворилася при стисненні вушної раковини між тупими твердими предметами з обмеженою діючою поверхнею, якими могли бути як пальці руки, так і інші тупі тверді предмети, з послідуючим перерозтягненням м`яких тканин правої вушної раковини. Цим же висновком підтверджено час виникнення тілесних ушкоджень та їх відношення до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров`я. Також з метою усунення будь-яких можливих суперечностей за клопотанням сторони захисту суд допитав експерта, котрий пояснив які саме об`єктивні дані свідчать про характер тілесних ушкоджень, механізм їх утворення та дають підстави визначити їх ступінь тяжкості. Цими доказами було спростовано твердження ОСОБА_6 на свій захист про те, що потерпілий міг отримати тілесні ушкодження в будь-який інший спосіб, ніж той, що зазначено в обвинуваченні.

Враховуючи, що вказані експертизи провела особа, яка володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) на проведення експертизи та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, немає об`єктивних підстав не довіряти результатам експертиз та вважати їх висновки недостовірними. Експертизи містять посилання на медичні документи, що були об`єктом дослідження, а також відповіді на поставлені перед експертом запитання. Порушень порядку отримання висновків експертиз не встановлено.

Доводи засудженого про наявність суперечностей у висновках експертиз, показаннях свідків та їх неузгодженість між собою були належним чином перевірені й мотивовано відхилені судами попередніх інстанцій. Також були розглянуті аргументи засудженого про неправдивість показань свідків, однак вони виявилися непереконливими, оскільки достовірність цих показань підтверджена іншими дослідженими доказами. З огляду на зазначене немає підстав ставити під сумнів показання свідків через те, що повідомлені ними фактичні дані не перевірені шляхом проведення слідчого експерименту, як про це твердить засуджений у касаційній скарзі.

Отже, з урахуванням того, що на підставі досліджених доказів суд установив, що ОСОБА_6 умисно заподіяв ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, вчинене ним кримінальне правопорушення обґрунтовано отримало юридично-правову кваліфікацію за ч. 2 ст. 125 КК України. Разом з умислом і мотивом вчинення цього кримінального правопорушення, під час судового провадження було з`ясовано всі передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування. Надані місцевому суду докази, зокрема ті, на які вказує засуджений, досліджені в повному обсязі, їх було достатньо для вирішення питання про його винуватість у вчиненні інкримінованого правопорушення поза розумним сумнівом.

Також є неприйнятними твердження засудженого ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд, порушивши приписи ст. 404 КПК України, безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто, сама собою наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у місцевому суді. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з їх оцінкою, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК України та у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого, проаналізував докази, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, і навів мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи ОСОБА_6, які є аналогічними наведеним у касаційній скарзі, щодо безпідставності його засудження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_6 про повторне дослідження доказів, не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав, які би покладали на цей суд такий обов`язок, а стороною захисту таких підстав також не було наведено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Доводи засудженого про безпідставну відмову апеляційного суду в задоволенні клопотання про проведення комісійної судово-медичної експертизи по визначенню характеру й тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого, які стосуються неповноти судового розгляду, не підлягають перевірці в порядку касаційної процедури, оскільки виходять за межі визначених кримінальним процесуальним законом повноважень суду касаційної інстанції під час перегляду судових рішень. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій, проаналізувавши первинну й додаткову судово-медичні експертизи та показання експерта в суді, не виявили жодних суперечностей, то підстав для призначення комісійної експертизи, згідно з положеннями ст. 332 КПК України, не було.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, мотиви незгоди засудженого з оцінкою доказів і судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.