202/1267/20 Про умисне вбивство потерпілого, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на грунті неприязних відносин під час сварки з потерпілим - 14.02.2024 Прийняття

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2022 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 березня 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.

За обставин, детально викладених у вироку, 05 грудня 2019 року, приблизно о 16 годині 30 хвилин, ОСОБА_6 знаходився у одній з інженерних споруд, які призначені для перекриття труб теплопостачання, розташованій на території КПН "Шоста міська клінічна лікарня" ДМР за адресою: м. Дніпро, вул. Батумська, 13, де разом з потерпілим ОСОБА_8 розпивали лікарський засіб "настоянка глоду". В ході розпивання вказаного лікарського засобу, ОСОБА_6 вирішив залишитись спати у вказаній споруді, однак потерпілий заперечив та намагався його вигнати, застосовуючи фізичну силу у виді поштовхів ногами в ділянку тулубу, у зв`язку із чим між ними виник словесний конфлікт. У ході конфлікту у ОСОБА_6, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, виник злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_8, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6, діючи умисно та бажаючи настання смерті ОСОБА_8, правою рукою взяв зі столу ніж та умисно, цілеспрямовано розуміючи, що застосовуючи ніж може заподіяти смерть потерпілому, усвідомлюючи, що з лівої сторони грудної клітини знаходяться життєво важливі органи, тобто передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_8 та бажаючи її настання, наніс ножем один удар в ділянку грудної клітини ліворуч, спричинивши ОСОБА_8 тілесне ушкодження у вигляді проникаючого, сліпого, колото-різаного поранення грудної клітини з ушкодженням лівої легені, яке відноситься до тілесних ушкоджень тяжкого ступеня, є небезпечним для життя в момент його спричинення та знаходиться у причинному зв`язку із настанням смерті. В результаті отриманого тілесного ушкодження потерпілий ОСОБА_8 помер.

Впевнившись в тому, що потерпілий лежить на підлозі без ознак життя, залишивши його ОСОБА_6 пішов з місця вчинення злочину.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що:

- для проведення судово-імунологічної експертизи куртки та джинсових штанів ОСОБА_6 надані речі, які не визнавалися речовими доказами;

- порушено вимоги ст. 290 КПК;

- в обвинувальному акті не конкретизовано який саме умисел мав ОСОБА_6 на позбавлення життя іншої людини (прямий чи непрямий), а також не конкретизовано мотив та мету вчинення злочину, що, на думку захисника, є обов`язковою умовою кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК;

- судові рішення попередніх інстанцій не відповідають вимогам ст. 370, 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник та засуджений підтримали вимоги, викладені в касаційній скарзі. Прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги та просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні свідка ОСОБА_9, який повідомив, що 05 грудня 2019 року коли він був на чергуванні в приймальному відділенні КПН "Шоста міська клінічна лікарня", після 16 години до лікарні зайшов чоловік, одягнутий у кофту із капюшоном і куртку та повідомив, що на теплотрасі знаходиться труп людини, попросив щось з ним зробити; свідка ОСОБА_10 який повідомив, що перебуваючи на чергуванні в приймальному відділенні КПН "Шоста міська клінічна лікарня", близько 18 години до лікарні зайшов обвинувачений та повідомив, що на теплотрасі знаходиться труп людини та попросив викликати швидку. Обвинувачений мав неохайний вигляд та щось пив із якоїсь пляшки; на підставі аналізу показань інших свідків, зміст яких викладено у вироку.

Крім того, винуватість ОСОБА_6 підтверджується фактичними даним, які містяться у:

протоколі огляду від 07 грудня 2019 року та фототаблиці до нього, відповідно до якого було оглянуто паперовий конверт, у якому виявлено ніж з рукояткою довжиною 9,5 см. білого кольору та лезо довжиною 11,5 см. з речовиною бурого кольору;

протоколі пред`явлення речей для впізнання від 07 грудня 2019 року та фото таблицею до нього, відповідно до якого ОСОБА_6 впізнав ніж як такий, яким було нанесено тілесні ушкодження ОСОБА_8, від чого останній помер;

протоколі проведення слідчого експерименту від 07 грудня 2019 року за участю ОСОБА_6, та його захисника ОСОБА_11, під час якого ОСОБА_12 вказав на обставини кримінального правопорушення, механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому;

висновку судово-медичної експертизи ножа №66/1 від 26 грудня 2019 року, відповідно до якого на клинку ножа, вилученому 06 грудня 2019 року в ході проведення огляду місця події, встановлено наявність крові та знайдені епітеліальні клітини з ядрами. За отриманими результатами досліджень, кров на клинку ножа могла походити від потерпілого ОСОБА_13, беручі до уваги групову належність його крові;

висновку судово-медичної експертизи трупа № 2353 від 08 січня 2020 року, відповідно до якого виявлене тілесне ушкодження у виді колото-різаної рани з ушкодженням підлеглих м`яких тканин та лівої легені, заподіяної предметом, який мав колюче-ріжучі властивості, слідоутворююча частина якого була пласка (типу клинка ножа), шириною близько 16 мм., мала вістря, один гостро заточений край (лезовий), та протилежний не заточений край (обухів), товщиною близько 1 мм., є небезпечним для життя в момент його спричинення та знаходиться у причинному у зв`язку з настанням смерті потерпілого;

висновку судово-імунологічної експертизи № 1530/1 від 10 січня 2020 року, яким встановлено, що походження крові у слідах на куртці і на джинсових брюках, які були вилучені під час проведення обшуку ОСОБА_6, не виключається від потерпілого ОСОБА_8, оскільки групові властивості крові в слідах цих об`єктів співпадають з груповими характеристиками крові ОСОБА_8 ; а також на підставі інших письмових документів, зміст яких детально відображено у вироку.

Суд також допитав обвинуваченого ОСОБА_6, який спочатку підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, згодом зазначив, що потерпілий ОСОБА_8 сам наштрикнувся на ніж, який був у руках обвинуваченого. При цьому в обох випадках обвинувачений заявляв, що перебував із потерпілим на теплотрасі, розташованій на території КПН "Шоста міська клінічна лікарня" ДМР. Наприкінці судового слідства ОСОБА_6 взагалі заперечував факт зустрічі з ОСОБА_8 у цей день.

Суд першої інстанції критично поставився до позиції обвинуваченого щодо його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, оскільки останній неодноразово змінював свої показання під час судового розгляду та розцінив їх як спосіб захисту, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Отже, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК.

Доводи захисника про те, що для проведення судово-імунологічної експертизи надані речі, а саме куртка та джинсові штани, які не визнані речовими доказами, є неприйнятними.

З матеріалів провадження вбачається, що в ході обшуку ОСОБА_6 06 грудня 2019 року, було вилучено речі, зокрема куртку чорного кольору з вставками білого кольору, джинси синього кольору. Під час проведення судово-імунологічної експертизи експерту був наданий поліетиленовий пакет чорного кольору, краї якого зав`язані синтетичними нитками чорного кольору, в кінці яких заклеєні бірки, на який є надпис "Джинси та куртка відлучені під час обшуку ОСОБА_6", а також підписи понятих, що свідчить про їх належне упакування та зберігання. Крім того, в судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 не заперечував факту їх вилучення.

Після проведення судово-імунологічної експертизи (висновок № 1530/1 від 10 січня 2020 року) постановою від 20 лютого 2020 року вказані речі були визнані речовими доказами.

Не обґрунтованими є також доводи захисника про порушення ст. 290 КПК, зокрема у частині не вирішення питання щодо допустимості речових доказів, вилучених під час обшуку ОСОБА_6 .

Як убачається із протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 25 лютого 2020 року засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_11 з матеріалами досудового розслідування ознайомлені в повному обсязі, про що містяться записи в зазначеному протоколі, будь-яких зауважень чи заперечень протокол не містить. Таким чином, підстав вважати, що засуджений ОСОБА_6 чи його захисник були ознайомлені з обмеженим обсягом матеріалів, зібраних під час досудового розслідування і які використані стороною обвинувачення під час судового розгляду, суд не знаходить.

Крім того, посилаючись на ч. 11 ст. 290 КПК захисник у касаційній скарзі не зазначає конкретно, які докази не були відкриті стороні захисту, натомість вказує, що судом першої інстанції не вирішено питання щодо недопустимості речових доказів. Проте, як убачається із вироку, суд в обґрунтування винуватості засудженого не посилався на речові докази вилучені у нього під час обшуку, а питання допустимості висновку судово-імунологічної експертизи № 1530/1 від 20 грудня 2019 року, предметом дослідження якої були вказані речові докази, як і інших доказів у справі, суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 89 КПК вирішив під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що в обвинувальному акті не конкретизовано, який саме умисел на позбавлення життя іншої людини (прямий чи непрямий) мав засуджений, колегія суддів вважає безпідставними.

За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала (прямий умисел) або свідомо припускала (непрямий умисел) їх настання. Питання про наявність умислу вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.

Наявність умислу в діях засудженого ОСОБА_6 на вбивство потерпілого встановлено судами із урахуванням даних протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_6, під час якого останній показав механізм та кількість ударів, які він наніс потерпілому, що в подальшому підтвердилося висновком судово-медичної експертизи трупа, відповідно до якої, ОСОБА_6 наніс потерпілому проникаюче, сліпе, колото-різане поранення грудної клітини з ушкодженням лівої легені, що призвело до смерті потерпілого ОСОБА_8, на підставі інших досліджених доказів, зміст яких детально викладено у вироку.

Враховуючи характер, локалізацію тілесного ушкодження, знаряддя, яким воно заподіяне, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився й апеляційний суд, про спрямованість його дій саме на умисне позбавлення життя потерпілого.

Статтею 115 КК передбачена відповідальність за умисне вбивство. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого), встановлення якого є обов`язковим, при цьому встановлення конкретного виду умислу, як про це йдеться у касаційній скарзі захисника не є обов`язковим, та не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 155 КК.

Доводи сторони захисту щодо не конкретизованого мотиву та мети вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, що на думку захисника, є обов`язковою умовою кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК, також є неприйнятними.

Як уже зазначив суд, із суб`єктивної сторони, умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК характеризується виною у формі умислу. Мотив і мета злочину підлягають з`ясуванню, оскільки у ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Однак, при кваліфікації слід виходити з того, що ч. 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак. Судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_6 умисно заподіяв смерть потерпілому під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, що підпадає під ознаки інкримінованого йому злочину.

Апеляційний суд, переглядаючи вказаний вирок за апеляційними скаргами прокурора та захисника, ретельно перевірив доводи, викладені в них, та обґрунтовано спростував їх, виклавши в ухвалі мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних вироку та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, при розгляді кримінального провадження в касаційному порядку не встановлено.

Тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29липня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.