759/11185/22 Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння наїзду на пішохода, який перетинав проїзну частину дороги зліва направо відносно руху автомобіля, внаслідок чого потерпіла отримала тілесні ушкодження, від яких померла у лікарні - 13.02.2024 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 липня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12022100000000329 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителяАДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня

2023 року засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавленням права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком вирішене питання щодо стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 03 червня 2022 року, приблизно о 08:27, керуючи технічно справним автомобілем марки "Opel Combo", р.н. НОМЕР_1, рухався у четвертій (крайній лівій) смузі проїзної частини просп. Палладіна в м. Києві, зі швидкістю не менш ніж 74.69 км/год, яка перевищувала максимально дозволену на даній ділянці дороги 50 км/год.

В цей час, порушуючи вимоги п. 4.7, підпунктів "а" та "г" п. 4.14 Правил дорожнього руху, проїзну частину просп. Палладіна у м. Києві перетинала пішохід ОСОБА_7, наближаючись справа до смуги руху автомобіля марки "Opel Combo", д.н.з. НОМЕР_1 .

У свою чергу, водій ОСОБА_6 під час руху допустив порушення вимог п. 1.5, п. 1.7, підпункту "б" п. 2.3 та п. 12.4 Правил дорожнього руху України та, будучи обізнаним, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, ігноруючи вимоги Правил дорожнього руху, безвідповідально ставлячись до можливості настання негативних наслідків, маючи об`єктивну змогу спостерігати за показниками спідометру та обрати швидкість руху в межах дозволеної, відволікся від керування транспортним засобом, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, та в момент виникнення небезпеки для руху, а саме появи в полі зору пішохода ОСОБА_7, яка наближалась до його смуги руху, перебуваючи в потоці попутних транспортних засобів, та яку він був спроможній завчасно виявити, вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, але внаслідок перевищення максимально дозволеної швидкості руху, не зміг зупинити керований ним транспортний засіб до лінії руху пішохода, внаслідок чого скоїв наїзд на потерпілу.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди від спричинених тілесних ушкоджень потерпіла померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у КНП "Київська міська клінічна лікарня № 17".

Порушення вимог п. 1.5, п. 1.7, підпункту "б" п. 2.3 та п. 12.4 Правил дорожнього руху ОСОБА_6 знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням цієї дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 липня 2023 року вирок районного суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати рішення апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість і наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені свого рішення апеляційним судом.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій засудженого та призначення основного покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням із встановленим іспитовим строком, порушує питання про скасування постановленої ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що призвели до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор, зазначає, що апеляційний суд повною мірою не врахував обставин кримінального правопорушення, його наслідків та того, що призначене покарання судом першої інстанції без додаткового покарання не сприятиме недопущенню вчинення засудженим кримінальних правопорушень проти безпеки руху.

При цьому, на думку прокурора, обставини кримінального провадження вказують на необхідність застосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк, а його не призначення не відповідатиме меті покарання.

Крім цього, на зазначені вище доводи прокурор звертав увагу в апеляційній скарзі, проте вони залишилися поза увагою апеляційного суду. Окрім цього, вважає, що рішення апеляційного суду не відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

прокурора не подавалися.

У судовому засіданні прокурор виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а засуджений заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також вид та розмір призначеного йому основного покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням із встановленим іспитовим строкому касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення, зокрема є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Щодо невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість і наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені свого рішення апеляційним судом, то колегія суддів зазначає такі мотиви.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України (4651-17) .

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі, зокрема, слід зазначити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановлені ухвали та положення закону, яким він керувався.

Проте зазначених вимог закону, під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції, апеляційним судом дотримано не було з таких підстав.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження.

Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів зауважує, що переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку за скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про правильність не застосування судом першої інстанції щодо засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Такий висновок апеляційний суд зробив, крім іншого, з урахуванням того, що діяльність та повсякдення засудженого, його сім`ї тісно пов`язані з необхідністю використання транспортного засобу, і з позбавленням цього права він втратить роботу, заробіток, можливість швидко і зручно перевозити членів сім`ї, що є особливо важливим в умовах воєнного стану в Україні.

До того ж при вирішенні питання щодо призначення засудженому додаткового покарання, апеляційний суд зважив на поведінку потерпілої, яка згідно з встановленими обставинами провадження, перетинала проїзну частину дороги з порушенням вимог п. 4.7, підпунктів "а" та "г" п. 4.14 Правил дорожнього руху, що, окрім іншого, стало підставою для не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Проте колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду апеляційної інстанції.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто керуючи транспортним засобом він порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об`єктом посягання являється життя іншої людини та наслідком вчинення якого є смерть людини.

Однак як слідує з ухвали суду апеляційної інстанції, приймаючи рішення про правильність не застосування до ОСОБА_6 судом першої інстанції додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, апеляційний суд залишив поза увагою та не проаналізував характеру дій засудженого, які призвели до непоправних наслідків - смерті потерпілої.

Слід зазначити, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Отже, зазначені обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети, а сукупність цих обставин свідчить про те, що обране засудженому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту як самим засудженим, так і іншими особами.

На переконання колегії суддів, призначене засудженому покарання без застосування додаткового покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, не є співмірним протиправному діянню.

З урахуванням наведених обставин, доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість є обґрунтованими.

Крім цього, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив та дійшов передчасного висновку про правильність не застосування додаткового покарання при призначенні покарання засудженому, адже оскаржувана ухвала апеляційного суду не містить переконливих мотивів, за наявності яких слід було дійти висновку про правильність не призначення засудженому додаткового покарання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Під час розгляду цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість, що відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційний суд має врахувати викладене та перевірити належним чином усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, і відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне та обґрунтоване рішення.