749/1031/21 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне керування автомобілем, виїзд автомобіля на узбічча дороги та його зіткнення з іншим берегом водяного каналу, внаслідок чого один пасажир загинув на місці пригоди, а інший пасажир цього автомобіля отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості - 01.02.2024 Прийняття

4. Згідно з вироком ОСОБА_6 23 вересня 2021 року близько 16:43, керуючи автомобілем "Skoda Octavia" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись автодорогою Т-2518 Березна - Сновськ Корюківського району Чернігівської області у напрямку від с. Кучинівка до с. Рогізки на заокругленні дороги вліво по ходу свого руху усупереч вимогам пунктів 2.3 "б", 12.1 Правил дорожнього руху проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась, не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впорався з керуванням і на 11 км + 264,7 м вказаної автодороги Корюківського району Чернігівської області, виїхав на праве узбіччя, де здійснив наїзд на протилежний берег меліораційного каналу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири цього автомобіля отримали тілесні ушкодження: ОСОБА_11 - тяжкі за ознакою небезпеки для життя, від яких помер на місці пригоди, а ОСОБА_12 - середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я на строк понад 21 добу.

5. Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 06 червня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

6. Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить змінити вирок Щорського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, призначивши ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням на 4 роки іспитового строку. Стверджує, що призначене його підзахисному покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і даним про особу винуватого, є явно несправедливим. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про покарання ОСОБА_6, не врахували належним чином даних про його особу, зокрема того, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання виключно позитивно характеризується, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, одружений, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має 2 групу інвалідності, на його утриманні перебувають неповнолітня дитина та батько з інвалідністю. Також суди не взяли до уваги ставлення ОСОБА_6 до вчиненого, зокрема того, що він визнав свою вину, щиро розкаявся, відшкодував потерпілим заподіяну шкоду, а також думки потерпілих, одна з яких не наполягала на покаранні, пов`язаному з реальним позбавленням волі, а інша просила застосувати до винуватого ст. 75 КК. Крім того, суди безпідставно проігнорували висновок органу з питань пробації, за даними якого ймовірність вчинення ОСОБА_6 повторного правопорушення є низькою, рівень небезпеки для суспільства також є низьким, а відтак його виправлення можливе в умовах без реального відбування покарання. Ураховуючи все зазначене та беручи до уваги вчинення ОСОБА_6 цього кримінального правопорушення з необережності, відсутність обставин, які б обтяжували покарання, суди мали підстави для звільнення винуватого від відбування покарання з випробуванням за правилами ст. 75 КК, проте зазначену норму закону не застосували. На переконання адвоката, призначене його підзахисному покарання суперечить загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

7. Прокурор ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі просив скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджував, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за його апеляційною скаргою, в якій вказувалося на безпідставне визнання недопустимими й неналежними доказами результатів токсикологічного дослідження № 876 від 08 жовтня 2021 року, висновку експерта № 494 від 18 жовтня 2021 року, відповідно до яких у крові ОСОБА_6 виявлено алкоголь у концентрації 6,62 г/л, та у зв`язку з цим неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме кваліфікація дій ОСОБА_6 не за ч. 3 ст. 286-1 КК, а за ч. 2 ст. 286 цього Кодексу, усупереч вимогам статей 94, 370, 419 КПК повторно не дослідив і не проаналізував доказів, досліджених місцевим судом не повністю та з порушеннями, не надав їм власної оцінки і не мотивував належним чином свого рішення щодо законності вироку.

Позиції учасників судового провадження

8. Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали свою касаційну скаргу, просили задовольнити її та змінити судові рішення щодо ОСОБА_6, застосувавши до нього ст. 75 КК, при цьому заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

9. Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8, вважала, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, просила скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

10. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

11. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

12. У касаційній скарзі захисник не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а також правильності обрання йому виду і міри покарання за цим законом, проте вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до його підзахисного правил ст. 75 КК. Прокурор у касаційній скарзі вказує на істотне порушення кримінального процесуального закону, яке допущено судом апеляційної інстанції, а саме на порушення вимог статей 94, 370, 419 КПК щодо необхідності всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження для прийняття відповідного процесуального рішення, а також обов`язковості зазначення в ухвалі суду апеляційної інстанції підстав, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Щодо доводів прокурора про незаконність ухвали суду апеляційної інстанції

13. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

14. Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

15. Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

16. Апеляційної суд, здійснюючи перегляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_7, дотримався зазначених вимог закону.

17. Так, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи прокурора, викладені в його апеляційній скарзі, у тому числі й щодо безпідставності перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 286-1 на ч. 2 ст. 286 КК, незаконності визнання недопустимими й неналежними доказами результатів токсикологічного дослідження № 876 від 08 жовтня 2021 року та висновку експерта № 494 від 18 жовтня 2021 року, покладення в основу вироку доказів, наданих стороною захисту, та відхилення доказів сторони обвинувачення, які аналогічні наведеним у його касаційній скарзі, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого судом рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується також касаційний суд. У своїй ухвалі суд апеляційної інстанції навів підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою, та докладні мотиви прийнятого рішення.

18. Апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі, представлені сторонами докази, без виключення, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

19. Зокрема, апеляційний суд указав на те, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення аналізом усіх доказів, зібраних у кримінальному провадженні, у тому числі тих, які надала сторона обвинувачення, зокрема, показань обвинуваченого ОСОБА_6, який визнав свою вину в порушенні ПДР (1306-2001-п) , які стали причиною дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що спричинила смерть одного пасажира, а іншій пасажирці - середньої тяжкості тілесні ушкодження, проте заперечував своє перебування під час ДТП у стані сп`яніння, потерпілої ОСОБА_12, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, а також ряду письмових доказів.

20. Як правильно зазначив апеляційний суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази у сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а також про те, що стороною обвинувачення не наведено належних, допустимих і достатніх доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

21. Відповідно до п. 8 Розділу І спільного наказу МВС та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року "Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції" (далі - Інструкція), передбачено, що в разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов?язковим у закладі охорони здоров?я.

22. Згідно з вимогами пунктів 3, 4, 5, 10-16 Розділу ІІІ Інструкції, огляд на стан сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров?я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою, згідно з чинним законодавством). Метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп`яніння в обстежуваної особи. Лікар (фельдшер) повинен ознайомитися з документами особи, яку оглядає (паспорт, особисте посвідчення, посвідчення водія тощо) (за наявності). Зразки біологічного середовища для лабораторного дослідження відбираються у дві ємності. Вміст однієї ємності використовується для первинного дослідження, вміст другої ємності зберігається протягом 90 днів. За збереження і транспортування ємностей з біологічним середовищем до іншого закладу охорони здоров`я, цілісність пломбування відповідає заклад охорони здоров`я, у якому проводився відбір біологічного середовища. Предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у п. 12 цього розділу. Якщо водій - учасник дорожнього руху внаслідок ДТП перебуває у несвідомому стані або з тяжкими травмами, обов`язково проводиться дослідження біологічного середовища або крові на вміст алкоголю, наркотичних чи психотропних речовин у закладах охорони здоров`я, куди він доставлений. За результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння), видається на підставі акта медичного огляду.

23. Як зазначено в п. 22 Розділу ІІІ Інструкції, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

24. Апеляційний суд, заперечуючи доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора про незаконність визнання місцевим судом недопустимими й неналежними доказами результатів токсикологічного дослідження № 876 від 08 жовтня 2021 року та висновку експерта № 494 від 18 жовтня 2021 року, зауважив, що суд першої інстанції, проаналізувавши зміст медичних документів, показання вищевказаних свідків, установив, що кров для лабораторного дослідження відбиралась не у законний спосіб, тільки в одну ємність та у меншому об`ємі, і дійшов правильного висновку, що забір крові в обвинуваченого ОСОБА_6 у Сновській ЦРЛ зроблено з порушенням вимог Інструкції, тому результат токсикологічного дослідження № 876 від 08 жовтня

2021 року є сумнівним з точки зору допустимості, а похідний від нього доказ - висновок експерта № 494 від 08 жовтня 2021 року за принципом доктрини плодів отруєного дерева також визнається недопустимим доказом.

25. Апеляційний суд звернув увагу на те, що за змістом висновку судово-медичної експертизи № 494 від 08 жовтня 2021 року, проведеної на підставі результату токсикологічного дослідження № 876 від 08 жовтня 2021 року, в крові ОСОБА_6 виявлено алкоголь в концентрації 6,62 г/л, що може відповідати смертельному сп`янінню. Разом із тим, медичні працівники твердили, що вони не помітили у ОСОБА_6 ознак сп`яніння в ході надання йому медичної допомоги. У медичній карті стаціонарного хворого № 3010 на ім`я ОСОБА_6 також відсутні дані щодо клінічних ознак стану алкогольного сп`яніння останнього. Таким чином, наведені вище обставини ставлять під сумнів дотримання законних вимог процедури відібрання біологічного матеріалу для токсикологічного дослідження, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав недопустимими доказами результат токсикологічного дослідження № 876 від 08 жовтня 2021 року та висновок експерта № 494 від 08 жовтня 2021 року.

26. При цьому апеляційний суд зауважив, що алкогольне сп`яніння (на відміну від його ознак) - це психічний стан людини, який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв (алкогольної інтоксикації), що призводить до фізіологічних, психічних, вегетативних, неврологічних розладів, і перебування водія в названому стані має бути визначене в законний спосіб. Сам же обвинувачений ОСОБА_6 категорично заперечував перебування в стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом. Потерпіла ОСОБА_12 у судовому засіданні підтвердила, що 23 вересня 2021 року ні вона, ні обвинувачений, ні інші пасажири не вживали алкогольних напоїв, також візуально не було помітно, щоб водій ОСОБА_6 знаходився в стані алкогольного сп`яніння. Усе наведене вище підтверджує, що стороною обвинувачення не доведено перебування обвинуваченого ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, а тому відсутні підстави для кваліфікації його дій за ч. 3 ст. ст. 286-1 КК.

27. За правовою позицією Верховного Суду, яка міститься у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17), при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 і 4 ст. 17 КПК, що передбачають:

- ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом,

- усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

28. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

29. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

30. З урахуванням наведеного, рішення суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції за встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів дійшов правильного висновку, що прокурор не довів поза розумним сумнівом допустимими, належними і достатніми доказами факту вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, а тому слушно перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 286-1 на ч. 2 ст. 286 КК, є обґрунтованим і правильним.

31. Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду, касаційна скарга не містить.

32. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б бути безумовною підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, у матеріалах провадження в межах касаційного розгляду не встановлено.

33. Колегія суддів не має підстав для задоволення касаційних вимог прокурора.

Щодо доводів сторони захисту про неправильне застосування судом норм закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування правил ст. 75 КК

34. Доводи захисника про те, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу, є явно несправедливим, і що суди мали підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням за правилами ст. 75 КК, не заслуговують на увагу.

35. Згідно з приписами ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

36. Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

37. При призначенні покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону, а також принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

38. Зокрема суд урахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, конкретні обставини справи, а саме, вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення з необережності, а також дані про його особу: вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, є особою молодого віку. Урахував суд і суб`єктивне ставлення ОСОБА_6 до вчиненого, те, що він визнав свою вину, давав правдиві показання про відомі йому обставини вчиненого злочину, належно виконував процесуальну поведінку, висловив жаль з приводу вчиненого. Суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання, щире каяття засудженого, добровільне відшкодування заподіяної шкоди та його інвалідність, а також урахував відсутність обставин, які б обтяжували покарання.

39. Ураховуючи, що потерпіла ОСОБА_12 в судовому засіданні просила призначити ОСОБА_6 покарання без позбавлення волі, а потерпіла ОСОБА_9 покладалась у виборі покарання засудженому на розсуд суду, конкретні обставини справи, беручи до уваги положення Конституції та законів України, якими людина, її життя та здоров`я визнаються найвищою соціальною цінністю, суд дійшов слушного переконання, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення обвинуваченого йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 2 ст. 286 КК, з позбавленням права керування транспортними засобами. Саме таке покарання суд визнав необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

40. Водночас суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК, оскільки у справі не було встановлено обставин, за яких можливе звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням. Висновок Чернігівського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" в Чернігівській області, викладений у досудовій доповіді про можливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд відхилив, мотивувавши це тим, що хоча кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинене з необережності, але воно спричинило тяжкі невідворотні наслідки.