308/4093/22 Про апеляційне оскарження вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості за ст. 307 та 309 КК України - 10.08.2023 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 02 червня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 квітня 2022 року.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

27 квітня 2022 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 27 квітня 2022 року, в межах кримінального провадження № 12021071170000719 між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6, який обвинувачувався у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).

2. ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень і призначено покарання: за ч. 1 ст. 309 КК - у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 307 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК - у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень - до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 5 ст. 72 КК постановлено зарахувати у строк покарання ОСОБА_6 строк його попереднього ув`язнення з 01 січня до 27 квітня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. До покарання ОСОБА_6 за правилами ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від

12 травня 2021 року у виді позбавлення волі на строк 5 років та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

3. Не погодившись із указаним вироком, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі, просив апеляційний суд змінити вирок суду першої інстанції, пом`якшивши призначене покарання до 1 року позбавлення волі.

4. Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду від 02 червня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на вирок суду першої інстанції яким було затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 .

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

5. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів указує, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) порушив його право на справедливий судовий розгляд, відмовивши у відкритті апеляційного провадження і не перевіривши відповідності вироку суду першої інстанції вимогам статей 370 і 474 КПК. Стверджує, що вирок про затвердження угоди про визнання винуватості є незаконним, необґрунтованим і невмотивованим. Вважає, що прокурор ввів його в оману, примусивши укласти угоду про визнання винуватості, а місцевий суд перед ухваленням цього рішення не з`ясував у нього, чи розуміє він, що має право на справедливий судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінальних правопорушень, в яких його обвинувачують. Зокрема, заявник зазначає, що місцевий суд не роз`яснив, що він має право мовчати, і що факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; що він має право допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь. Отже, на думку засудженого, вирок суду першої інстанції, постановлений без належного дослідження доказів за процедурою, яку йому не роз`яснили, підлягав скасуванню через істотне порушення вимог КПК (4651-17) , чого апеляційний суд не зробив.

Позиції інших учасників судового провадження

6. Засуджений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили задовольнити її, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

7. Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

8. Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7, думку прокурора ОСОБА_5, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає з таких підстав.

9. За змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 26 КПК), а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК).

10. Відповідно до абз. 5 ч. 4 ст. 469 КПК щодо кримінальних проступків та визначених процесуальним законом злочинів (абз. 2-4 ч. 4 ст. 469 цього Кодексу), внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про визнання винуватості.

11. З огляду на вказані вище положення, які складають зміст засади диспозитивності, у випадку ініціювання сторонами вирішення правового спору між ними самостійно через укладення угоди у порядку, визначеному гл. 35 КПК (4651-17) , дії суду обмежуються відповідним бажанням сторін.

12. Послідовно забезпечуючи реалізацію вимог засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК (4651-17) особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляції суб`єкти оскарження.

13. Так, згідно з п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором і підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6 або 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди .

14. Імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 473 КПК.

15. Так, за вказаною нормою наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

16. Таким чином законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди.

17. Як видно з матеріалів кримінального провадження, 27 квітня 2022 року прокурор Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_8 і обвинувачений ОСОБА_6 за участю захисника - адвоката ОСОБА_7 на підставі статей 468, 469, 472 КПК добровільно, без застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, за ініціативою прокурора уклали угоду про визнання винуватості. Обвинувачений ОСОБА_6 беззастережно визнав свою винуватість у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК.

18. При цьому сторони дійшли згоди, що за вчинення зазначених вище кримінальних правопорушень, обвинуваченому необхідно призначити покарання: за ч. 1 ст. 309 КК - у виді обмеження волі на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 307 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 307 КК - у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень - покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Також сторони дійшли згоди про часткове приєднання до покарання ОСОБА_6 за правилами ст. 71 КК невідбутого покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2021 року у виді позбавлення волі на строк 5 років та призначення йому остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць із конфіскацією всього майна, яке є його власністю (а. с. 92-97).

19. Із журналу судового засідання від 27 квітня 2022 року та його звукозапису видно, як суд на виконання вимог частин 4, 6, 7 ст. 474 КПК роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_6 порядок судового розгляду угоди про визнання винуватості та її наслідки, роз`яснив його обов`язки та права, у тому числі право мовчати, і що факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; а також право на допит свідків і надання доказів, що свідчать про його невинуватість. Обвинувачений ОСОБА_6 повідомив суду, що його права та обов`язки йому відомі і зрозумілі, суть обвинувачення він також розуміє, винним себе визнає і бажає укласти угоду, при цьому наголосив, що укладення угоди є добровільним, без шантажу та обману і погодився на призначення йому узгодженого покарання. Також обвинувачений ОСОБА_6 переконав суд, що розуміє обмеження апеляційного та касаційного оскарження. Захисник ОСОБА_7 підтвердив, що угода прийнята його підзахисним без будь-яких порушень КПК (4651-17) (а. с. 98-100).

20. Саме цю угоду з погодженими у ній сторонами видами й розмірами покарань затвердив суд першої інстанції вироком від 27 квітня 2022 року.

21. Обвинувачений ОСОБА_6 на зазначений вирок подав апеляційну скаргу, в якій єдиною підставою для зміни рішення суду першої інстанції назвав призначення йому покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і даним про його особу, а саме за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.

22. За правилами ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим, згідно з положеннями ст. 394 КПК.

23. Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що вказівка в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 на обставину, яка відповідно до ч. 4 ст. 394 КПК не належить до підстав оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості і жодним чином не доводить його права на оскарження такого вироку, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за його апеляційною скаргою.

24. Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження із зазначених вище підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, практику Європейського Суду з прав людини, якими забезпечується право на апеляційне оскарження, то вони не ґрунтуються на законі.

25. За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимогам імперативності.

26. Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з оскарженням обвинуваченим вироку суду на підставі угоди про визнання винуватості між ним і прокурором не з підстав, чітко визначених положеннями КПК (4651-17) , не є свідченням порушення конституційних прав на апеляційний перегляд справи та порушення права на доступ до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.

27. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (Рішення у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року).

28. За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя і порушенням конституційних прав, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

29. Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом не допущено, а ухвала апеляційного суду від 02 червня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від