Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року

у справі № 2а-18449/11/2670

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000021720 від 30 серпня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2012 року у задоволені позову було відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2012 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки серія ВРЕ № 493940 від 30 грудня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 (продавцем) та ТОВ "Компанія з управління активами "Арт-Капітал Менеджмент" (покупцем), ОСОБА_1 продав земельну ділянку загальною площею 2,0 гектара, що знаходиться за межами населеного пункту на території Ольшанської сільської ради Рокитнянського району Київської області (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), за ціною 15960000,00 грн. (арк. справи 89-82).

Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 422487 від 28 грудня 2010 року (арк. справи 28), виданого відповідно до розпорядження Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області від 22 грудня 2010 року № 545 (арк. справи 29). В графі "цільове призначення земельної ділянки" державного акту на право власності на земельну ділянку зазначено: "для ведення особистого селянського господарства".

20 квітня 2011 року ОСОБА_1 подав до ДПІ у Святошинському районі м. Києва декларацію про доходи, одержані у 2010 році (вх. № 1639), в розділі 1.3. якої задекларував доход від продажу земельної ділянки в сумі 15960000,00 грн., який не включено до складу річного оподатковуваного доходу з посиланням на те, що такий доход звільнено від оподаткування на підставі підпункту 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (арк. справи 26-27).

ДПІ у Святошинському районі м. Києва провела камеральну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку по декларації про доходи від 20 квітня 2011 року № 1639, одержані платником податків ОСОБА_1 за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої був складений акт від 09 серпня 2011 року № 7/17-20/НОМЕР_1.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", які полягали у неправомірному застосуванні передбаченої цією нормою Закону пільги, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 798000,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації не є отриманням у власність таких земельних ділянок у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства, про які йдеться в підпункту 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

30 серпня 2011 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000021720, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб на 798000,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що земельна ділянка була отримана позивачем внаслідок безоплатної передачі земель із державної і комунальної власності, з урахуванням того, що жодних обставин одержання позивачем такої земельної ділянки внаслідок приватизації судом встановлено не було.

Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Пунктом 1.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема, сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частиною 3 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, в тому числі частиною 6 цієї статті передбачено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, зацікавленими в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства тощо.

У рішенні від 13 грудня 2000 року у справі № 1-16/2000 (справа про визначення способу малої приватизації) Конституційний Суд України вказав, що одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Таким чином, одержання земельних ділянок із земель державної комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом, є способом одержання таких земельних ділянок громадянами у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.

Відповідно, на доход, отриманий позивачем внаслідок відчуження зазначених земельних ділянок, поширюються положення підпункту 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" щодо невключення його до складу місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва № 0000021720 від 30 серпня 2011 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.