207/2190/20 Про таємне повторне викрадення чужого майна , скоєне з корисливих мотивів - 16.02.2023 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 23 травня 2022 року в кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040780000967, № 12020040780001164 та № 1202004078001173, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженці м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, жительки АДРЕСА_1, раніше судимої:

1) вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 квітня 2005 року за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільненої на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробувальним терміном 2 роки;

2) вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 травня 2009 року за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

3) вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 травня 2013 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, звільненої на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробувальним терміном 1 рік. Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2013 року випробувальний термін скасовано та направлена до відбуття покарання у виді позбавлення волі;

4) вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 серпня 2014 року за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, звільненої від відбуття покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію";

5) вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільненої на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробувальним терміном 2 роки;

6) вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

7) вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 березня 2016 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ч. 4 ст. 70 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць;

8) вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ч. 4 ст. 70 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяців;

9) вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяців, на підставі ч. 4 ст. 70 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяців

10) вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 травня 2020 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненої на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробувальним терміном 2 роки;

11) вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 серпня 2020 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватою тазасуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 3 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 серпня 2020 року та визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Вирішено питання відносно речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 23 травня 2022 року скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалено свій, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки 3 місяці. На підставі ч. 1, ч. 4 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироками Баглійського районного суду м. Дніпродзержинського Дніпропетровської області від 05 травня 2020 року та Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 серпня 2020 року, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, 09 серпня 2020 року, приблизно о 15 год, перебуваючи на території залізничного вокзалу м. Кам`янське Дніпропетровської області, cОСОБА_8, спричинивши останньому матеріальної шкоди на загальну суму 608, 33 грн.

Крім того, ОСОБА_7, 05 вересня 2020 року, приблизно о 17 год, перебуваючи у приміщенні квартири раніше незнайомої потерпілої ОСОБА_9, умисно, повторно, таємно, шляхом вільного доступу, викрила майно останньої на загальну суму 516, 67 грн.

В подальшому, 29 вересня 2020 року, приблизно о 23 год, ОСОБА_7 перебуваючи в гостях у малознайомого ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2, повторно, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, викрала майно останнього на загальну суму 1061, 33 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 вважає рішення апеляційного суду невірним у зв`язку з неправильним, на її думку, застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що не погоджується з рішенням про призначення їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, оскільки вона визнала вину в повному обсязі і співпрацювала зі слідством, а тому рішення місцевого суду про визначення їй остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців є правильним.

Під час касаційного розгляду засуджена ОСОБА_7 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор під час касаційного розгляду вважав за необхідне касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення- без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до змісту касаційної скарги, засуджена ОСОБА_7 порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покаранняза сукупністю вироків.

Зокрема, довід касаційної скарги засудженої, який стосується остаточного призначення їй покарання апеляційним судом за сукупністю вироків, на думку колегії судів, є необґрунтованим.

Так, засуджена, на обґрунтування своєї позиції, вказує, що вироком Баглійського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року їй правильно призначено остаточне покарання за сукупністю вироків, відповідно до положень ч. 1 ст. 71 КК України.

Проте, суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок, яким ОСОБА_7 призначив покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців та на підставі ч. 1, ч. 4 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднав невідбуту частину покарання як за вирком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 травня 2020 року, так і за вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 серпня 2020 року, що не було зроблено місцевим судом, та остаточно призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Рішення апеляційного суду узгоджується з висновком щодо правозастосування, який міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 червня 2021 року (справа № 443/806/19), у якому зазначено, що у випадку, якщо особа вчинила кримінальне правопорушення, яким їй призначається покарання у виді позбавлення волі, до постановлення двох вироків по інших справах, кожен із яких виконується самостійно, зокрема, по одному із яких призначено покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, а інший вирок виконується самостійно у зв`язку з призначенням покарання у виді позбавлення волі, але зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то при призначенні покарання вимоги ч. 4 ст. 70 КК України застосовуються тільки до вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі, яке належить відбувати реально.

Якщо особа вчинила принаймні одне кримінальне правопорушенняпісля постановлення двох попередніх вироків, які виконуються самостійно, і останнім (третім) вироком особі призначається покарання, яке належить відбувати реально, припиняється окреме виконання обох попередніх вироків. Правовою підставою такого припинення щодо першого вироку є положення ч. 3 ст. 78 та ст. 71 КК України, а правовою підставою припинення виконання другого вироку - положення ст. 71 КК України. Остаточне покарання в такому випадку особі призначається на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, з урахуванням покарань, призначених за всіма (трьома) вироками.

З врахуванням вище наведеного, на думку колегії суддів, апеляційний суд призначаючи остаточне покарання ОСОБА_7 на підставі положень ст. 71 КК України дотримався зазначених вимог кримінального закону.

Постановлений за результатами розгляду апеляційних скарг, зокрема і прокурора, вирок апеляційного суду, відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

З призначеним ОСОБА_7 покаранням погоджується і суд касаційної інстанції та вважає його справедливим, необхідним й достатнім для виправлення та попередження нових злочинів, адже згідно з вимогами ст. 50КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Інших доводів щодо незаконності вироку апеляційного суду, які могли б бути безумовними підставами, передбаченими ст. 438 КПК України,для його скасування чи зміни, касаційна скарга не містить, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу засудженої без задоволення.