161/13881/21 Про порушення Правил дорожнього руху, незупинення на нерегульованому перехресті, внаслідок чого був скоєний наїзд на пішоходів, які перетинали проїзну частину дороги зліва направо відносно руху автомобіля, внаслідок чого потерпілі особи отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, від яких одна особа померла - 09.02.2023 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 вересня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021030580001400, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 вересня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 і законного представника потерпілого ОСОБА_8 по 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди та по 15 000 грн процесуальних витрат на правову допомогу кожному.

Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів.

Згідно з вироком місцевого суду, 06 червня 2021 року приблизно о 15:20 ОСОБА_7 в світлу пору доби, керуючи технічно справним автомобілем марки "Ford Focus", транзитні номерні знаки НОМЕР_1, рухаючись вул. Ковельською у м. Луцьку, зі сторони вул. Набережної в напрямку площі Возз`єднання, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований навпроти будинку № 13 на вул. Ковельській у м Луцьку, порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, не надав дорогу пішоходам ОСОБА_10 та його двом малолітнім дітям ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, які здійснювали перетин проїзної частини дороги по нерегульованому пішохідному переході з ліва на право відносно руху автомобіля та здійснив наїзд на останніх. В результаті чого потерпілі: ОСОБА_10 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`ю, ОСОБА_12 - тяжкі тілесні ушкодження і ОСОБА_11 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 - без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги засудженого убачається, що він, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити судові рішення та пом`якшити йому покарання, застосувавши положення статей 69, 75 КК. Також просить вирішити цивільні позови з урахуванням наведених у касаційній скарзі обставин.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що призначене йому покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК і є явно несправедливим через суворість. На думку засудженого, місцевий суд, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК, хоча і належить до тяжких злочинів, проте вчинений з необережності, даних про його особу (раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні трьох малолітніх дітей, а також те, що він визнав повністю вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно частково відшкодував завдані ним збитки).

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу, а потерпіла, її представник і прокурор заперечували проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Висновки місцевого суду щодо обґрунтованості засудження ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених,

а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Статтею 65 КК визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених

у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Зі змісту ч. 1 ст. 69 КК слідує, що призначення покарання, нижчого від найнижчої межі може мати місце в разі встановлення судами наявності таких кількох (не менше двох) пом`якшуючих обставин, які обов`язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально - караного діяння.

Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння.

За правилами ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевим судом, з яким правильно погодилася й апеляційна інстанція, зокрема, враховано, що він раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, має на утриманні троє малолітніх дітей, є особою молодого віку, характеризується позитивно. Обставини, що пом`якшують чи обтяжують покарання судом не встановлено.

Водночас, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, місцевий суд урахував, що він вчинив хоча і з необережності, проте тяжкий злочин, що ОСОБА_7 допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_10, ОСОБА_12, які отримали тілесні ушкодження різного ступеню та ОСОБА_11, який від отриманих ушкоджень помер. Враховано судом і думку потерпілих, які вимагали суворого покарання.

Доводи засудженого про не врахування судами його щирого каяття є безпідставними. Так, місцевий суд при призначенні покарання урахував повне визнання вини ОСОБА_7, але не визнав це пом`якшуючою обставиною, оскільки сам факт визнання ним вини у даному конкретному випадку, не може свідчити про його дійсний жаль з приводу вчиненого таможливість виправлення засудженого без відбування реального покарання.

Що стосується посилання у касаційній скарзі засудженого на наявність, на його думку, пом`якшуючих покарання обставин (активне сприяння розкриттю злочину та добровільне часткове відшкодування шкоди), то такі судовими інстанціями встановлені не були. Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Із урахуванням грубого порушення ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, в результаті яких батько сім`ї отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а двоє малолітніх дітей отримали тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких одна дитина загинула, тому Верховний Суд не вбачає підстав для пом`якшення засудженому покарання із застосуванням статей 69, 75 КК.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

Заявлений у справі цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 і законного представника потерпілого ОСОБА_8 вирішено відповідно до вимог статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК.

При визначенні розміру моральної шкоди судом ураховано фізичні та моральні (душевні) страждання потерпілого та законного представника потерпілого, які від протиправних дій ОСОБА_7 втратили дитину, а інша їх дитина та потерпілий отримали різні тілесні ушкодження, а також конкретні обставини справи. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд також урахував вимоги розумності та справедливості.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, у ньому наведено мотиви та підстави для задоволення цивільного позову.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційною скаргою засудженого, ретельно перевірив та проаналізував наведені в ній доводи та надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарги без задоволення. Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК, колегія суддів не вбачає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що постановлені у справі судові рішення відповідають вимогам ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування відсутні.