161/11334/19 Про заволодіння чужими грошовими коштами шляхом обману (шахрайство) та відкрите викрадення грошових коштів, скоєне за попередньою змовою двома особами у великих розмірах - 20.12.2022 Прийняття

від 21 травня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030050001229, за обвинуваченням

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Михайлівки Саратського району Одеської області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимої, останнього разу 09 грудня 2015 року за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2020 року ОСОБА_8 засуджено: за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 5 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна.

Постановлено стягнути із засудженої ОСОБА_8 : на користь потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 1 035 630 грн на відшкодування матеріальної та

50 000 грн моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_11 455 695 грн на відшкодування матеріальної та 25 000 грн моральної шкоди; в доход держави

5893,52 грн процесуальних витрат.

Як визнав установленим суд, ОСОБА_8, у тому числі й за попередньою змовою з ОСОБА_12, видаючи себе за працівника соціального захисту населення, яка нібито здійснює обмін коштів громадян (зокрема, осіб похилого віку) у національній та іноземній валютах на нову іноземну валюту, шляхом обману - повідомленні потерпілим інформації щодо необхідності обміну наявних у них грошових коштів на купюри нового зразка, зловживаючи довірою, заволоділа грошовими коштами потерпілих за таких обставин.

Так, 27 квітня 2016 року близько 15:00 ОСОБА_8, зайшовши з дозволу

ОСОБА_13 у квартиру АДРЕСА_2, отримала від останньої 5400 грн, якими незаконно заволоділа, залишивши потерпілій сувенірні банкноти, що не є платіжним засобом.

27 квітня 2016 року близько 18:00 ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_12, зайшовши з дозволу ОСОБА_14 у квартиру

АДРЕСА_3, отримали від останньої 30 000 грн та 900 доларів США (22 770 грн), якими незаконно заволоділи, залишивши потерпілій сувенірні банкноти, що не є платіжним засобом.

17 травня 2017 року близько 15:00 ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_12, зайшовши з дозволу ОСОБА_15 у квартиру АДРЕСА_4, отримали від останньої 16 000 грн та

100 доларів США (2643 грн), якими незаконно заволоділи, залишивши потерпілій сувенірні банкноти, що не є платіжним засобом.

17 травня 2017 року близько 16:00 ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_12, зайшовши з дозволу ОСОБА_16 у квартиру АДРЕСА_5, отримали від останньої 8000 грн та

60 доларів США (1585,50 грн), якими незаконно заволоділи, залишивши потерпілій сувенірні банкноти, що не є платіжним засобом.

17 травня 2017 року близько 20:00 ОСОБА_8, зайшовши з дозволу ОСОБА_17 у квартиру АДРЕСА_6, отримала від останньої 950 грн та 15 доларів США (405 грн), якими незаконно заволоділа, залишивши потерпілій сувенірні банкноти, що не є платіжним засобом.

Крім того, 17 травня 2017 року близько 20:00 ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_12, зайшовши з дозволу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у квартиру АДРЕСА_7, запропонували останнім надати їм для здійснення обміну грошові кошти, після чого потерпілі добровільно поклали 30 313 доларів США (801 172, 59 грн), 4600 євро (134 458 грн) та 100 000 грн на стіл у кімнаті квартири. В цей же час ОСОБА_12 та ОСОБА_8, дізнавшись від потерпілих про наявність у помешканні ще додаткових грошових коштів у сумі 9500 доларів США та 7000 євро, належних їхньому сину ОСОБА_11, які зберігались у квартирі, намагалися переконати потерпілих про необхідність передачі й цих грошових коштів ОСОБА_11 з тих же підстав, на що вони не погодилися, зрозумівши в цей момент, що їх обманюють.

Розуміючи, що їх обман викрито потерпілими, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 відкрито викрали з квартири зазначені грошові кошти ОСОБА_9 і

ОСОБА_10, а також грошові кошти їх сина ОСОБА_11 у сумі 9500 доларів США (251 085 грн) та 7000 євро (204 610 грн) і залишили квартиру, при цьому, долаючи опір ОСОБА_9, ОСОБА_12 завдав тому одного удару по тулубу, а

ОСОБА_8 - удару ногою по руці, внаслідок чого ОСОБА_9 було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_8 і ОСОБА_12 за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, відкрито заволоділи грошовими коштами ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 на суму 1 491 325,59 грн.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_8, захисника та потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Постановлено виключити з мотивувальної частини вироку вказівку про вчинення ОСОБА_8 злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190 та ч. 5 ст. 186 КК, за попередньою змовою з ОСОБА_12, зазначивши про вчинення цих злочинів з особою, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування судових рішень у частині засудження ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 186 КК та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в її діях складу цього кримінального правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що дії ОСОБА_8 за епізодом заволодіння грошовими коштами потерпілих ОСОБА_18 за ч. 5 ст. 186 КК кваліфіковано неправильно. У зв`язку із цим зазначає, що у ОСОБА_8 не було наміру та попередньої домовленості з ОСОБА_12 на вчинення грабежу, особисто вона тілесних ушкоджень потерпілому не завдавала і грошей із квартири не викрадала, а тілесні ушкодження в ОСОБА_9 виникли від дій ОСОБА_12 . Стверджує, що до помешкання потерпілих ОСОБА_8 прийшла саме з метою вчинення шахрайства, тому, на думку захисника, дії підзахисної за цим епізодом належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав доводи касаційної скарги.

Представник потерпілих заперечувала проти задоволення касаційних вимог сторони захисту.

Прокурор вважала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_8 мають бути залишені без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновків судових інстанцій щодо винуватості ОСОБА_8 у вчиненні шахрайських дій стосовно потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та кваліфікацію її дій за ч. 2 ст. 190 КК захисник у касаційній скарзі не оспорює.

Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, з`ясувавши думку учасників судового провадження щодо недоцільності дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорювалися, з`ясувавши правильність розуміння змісту цих обставин, переконавшись у добровільності такої позиції учасників судового провадження та роз`яснивши їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, розглянув справу за вказаними епізодами злочинної діяльності ОСОБА_8 за правилами ч. 3 ст. 349 КПК.

Кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 190 КК є правильною.

Водночас, перевіряючи постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення в межах касаційних вимог сторони захисту, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився й апеляційний суд, відповідно до приписів

ст. 370 КПК вмотивував обвинувальний вирок за епізодом відкритого заволодіння майном потерпілих ОСОБА_18 належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_8 не мала наміру вчиняти грабіж, не домовлялася про це з особою, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, та про те, що її дії мають бути кваліфіковані за ст. 190 КК, є безпідставними.

Відповідальність за злочин, передбачений ст. 186 КК (грабіж), настає у разі відкритого заволодіння чужим майном. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного. У свою чергу винна особа усвідомлює той факт, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності, вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер, при цьому винний ігнорує цю обставину.

Поряд із наведеним, відповідно до положень ст. 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати в потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. При шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам, що у свою чергу обумовлює добровільну передачу ним майна чи права на нього.

Разом із тим, якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а вилучення майна відбувалося відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії слід кваліфікувати як грабіж.

Як убачається з матеріалів справи і це встановлено судовими інстанціями,

17 травня 2017 року близько 20:00 ОСОБА_8 разом з особою, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, з метою заволодіння грошима (чого не заперечує сторона захисту), прийшли у квартиру ОСОБА_18, де, представившись працівниками соціального захисту населення, запропонували обміняти долари, на що ОСОБА_9 і ОСОБА_10, діставши з комори свої та сина гроші, спочатку погодились. Але згодом потерпілі зрозуміли, що їх вводять в оману, і в цей же час особа, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження та ОСОБА_8, долаючи опір ОСОБА_9, схопили гроші та втекли з квартири.

Зазначені обставини підтвердили у своїх показаннях у судовому засіданні місцевого суду потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які, як видно з досліджених судом протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, впізнали, зокрема, ОСОБА_8 як особу, що викрала з їх квартири гроші. З показань цих же потерпілих видно, що частину грошей забрала особа, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, а решту - ОСОБА_8, при цьому, тікаючи з квартири з викраденим, обидва завдали ударів ОСОБА_9, особисто

ОСОБА_8 завдала удару потерпілому ногою.

Згідно з висновком експерта № 93 ОСОБА_9 були заподіяні тілесні ушкодження, які належать до категорії легких.

Наведене свідчить про те, що після того як потерпілі викрили злочинні наміри особи, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, та

ОСОБА_8, остання усвідомлювала (не могла не усвідомлювати), що вони заволоділи чужим майном у присутності його власників (відкрито), які у свою чергу розуміли протиправний характер дій винних. При цьому використаний злочинцями обман потерпілих у цьому випадку був лише способом доступу до їх майна.

Також, наведене свідчить і про те, що ОСОБА_8 та особа, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, діяли в межах спільної домовленості та були об`єднані спільним злочинним наміром на заволодіння чужим майном, що було ними реалізовано шляхом відкритого викрадення грошей ОСОБА_18 із застосуванням фізичного насильства до потерпілого.

Отже, вчинене ОСОБА_8 суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства і її дії за цим епізодом отримали правильну юридичну оцінку за ч. 5

ст. 186 КК - відкрите викрадення майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Доводи захисника про те, що дії ОСОБА_8 за епізодом заволодіння майном сім`ї ОСОБА_18 судові інстанції кваліфікували за двома статтями Кримінального кодексу (2341-14) - ч. 2 ст. 190 та ч. 5 ст. 186, є помилковими.

Органами досудового розслідування зазначений епізод злочинної діяльності ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 5 ст. 186 КК. Суди попередніх інстанцій відповідно до ст. 337 КПК розглянули справу в межах пред`явленого обвинувачення і правильно кваліфікували дії ОСОБА_8 за цим епізодом за

ч. 5 ст. 186 КК, про що вмотивовано зазначено в судових рішеннях.

Положення ч. 2 ст. 190 КК до вказаного епізоду злочинної діяльності, суди попередніх інстанцій не застосовували.

Покарання засудженій ОСОБА_8 за вчинені злочини призначено відповідно до вимог статей 65, 50 КК.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням приписів статей 404, 405 КПК.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, зокрема, за апеляційними скаргами сторони захисту, ретельно перевірив та проаналізував наведені в них доводи і надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарг без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.

Згідно зі ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_8 . Суд не встановив.

Отже, постановлені у справі судові рішення є законними, обґрунтованими і вмотивованими, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.