753/5462/20 Про відкрите викрадення чужого майна із використанням безпорадного стану потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп'яніння - 13.12.2022 Прийняття

в м. Києві, помітивши одного з відвідувачів закладу, а саме ОСОБА_8, який у цей час перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння та ледь тримався на ногах, вирішив допомогти йому дійти до місця проживання. Коли ОСОБА_8 сів на лавку біля будинку № 8 на вул. Привокзальній, де він проживає, з його кишені випав гаманець, а з нього - банківська картка. ОСОБА_7 помітив це та, керуючись раптово виниклим умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, відкинув її далі під лавку, а гаманець підняв із землі та повернув власнику. Далі непомітно для потерпілого ОСОБА_7 підібрав і поклав до власної кишені вказану банківську картку, після чого запропонував ОСОБА_8 піти до магазину придбати алкогольні напої, на що той погодився. У магазині ОСОБА_7 помітив, що на касі ОСОБА_8 розраховується за придбані алкогольні напої, використовуючи свій мобільний телефон. Після спільного розпиття алкогольних напоїв на лавці біля будинку, де проживає потерпілий, ОСОБА_8 спробував підвестися, однак через сильне алкогольне сп`яніння впав на землю. Піднімаючи потерпілого із землі,

ОСОБА_7 помітив його мобільний телефон, що виглядав з правої передньої кишені джинсів, та вирішив його також викрасти. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 витягнув із кишені ОСОБА_8 мобільний телефон "Xiaomi" Мі9 SE 6/64GB та поклав його до кишені

власної куртки, але ці протиправні дії помітила мешканка того ж будинку

ОСОБА_9, яка вийшла з будинку і сказала ОСОБА_7, щоб той припинив лазити по кишенях ОСОБА_8 і повернув його особисті речі. Утім ОСОБА_7, розуміючи, що його дії, спрямовані на таємне викрадення чужого майна, викрила та помітила стороння особа, яка йому повідомила про це, не відреагував

на її зауваження, а продовжив свої злочинні дії та намагався дізнатися

від ОСОБА_8 пін-код з метою розблокування телефону, після чого разом

із викраденим майном ОСОБА_8 зник з місця події. Згодом ОСОБА_7

продав викрадений мобільний телефон раніше невідомому не встановленому досудовим розслідуванням чоловікові за 1000 грн, а з банківської картки "ПриватБанк", яка належить ОСОБА_8, перебуваючи в магазині "Сільпо"

на пров. Карельському, 3 у м. Києві, зняв грошові кошти в сумі 800 грн та поповнив рахунок власного номера мобільного телефону на суму 67 грн, тим самим завдав матеріальної шкоди ОСОБА_8 на загальну суму 7123 грн.

Київський апеляційний суд 22 вересня 2021 року скасував вирок місцевого суду

в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив йому за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі

на строк 5 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироками Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року (з урахуванням вироку Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року) та Дніпровського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року, більш суворим, призначеним за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року, призначив

ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Строк покарання визначив обчислювати з 22 вересня 2021 року. Зарахував у строк відбуття покарання відбуте покарання за вироками Дніпровського районного суду

м. Києва від 10 вересня 2020 року та Шевченківського районного суду м. Києва

від 11 листопада 2020 року (з урахуванням вироку Київського апеляційного суду

від 11 лютого 2021 року) з 18 березня по 22 вересня 2021 року. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить змінити вирок апеляційного суду щодо нього в частині призначеного покарання шляхом складання покарань, призначених за цим вироком і за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року (з урахуванням вироку Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року) на підставі ст. 71 КК України і призначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнивши від його відбування на підставі ст. 75 КК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений у касаційній скарзі з доповненнями до неї посилається на те, що оскаржений вирок був ухвалений незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_10, який брав участь у вказаному розгляді в суді апеляційної інстанції, раніше був головуючим суддею у складі колегії, яка скасувала в апеляційному суді вирок Шевченківського районного суду м. Києва

від 11 листопада 2020 року щодо нього, а тому, зважаючи на положення п. 4 ч. 1

ст. 75 та ч. 3 ст. 76 КК України, мав заявити самовідвід. Крім того, вказує

на порушення його права на захист, здійснення судового провадження

за відсутності захисника, участь якого є обов`язковою, а також потерпілого,

не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, порушення правила підсудності. Також зазначає, що було порушено вимоги процесуального закону з огляду на ненадання йому матеріалів кримінального провадження для ознайомлення в повному обсязі. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не дав йому в судовому засіданні висловитися під час останнього слова.

Вважає, що апеляційний суд з порушенням вимог ст. 420 КПК України

без наведення вичерпних мотивів прийнятого рішення безпідставно скасував вирок місцевого суду щодо нього, що призвело до явної несправедливості призначеного йому покарання через суворість. Рішення суду першої інстанції про звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України,

на переконання засудженого, є законним і обґрунтованим. Стверджує, що суд апеляційної інстанції під час призначення покарання послався виключно на його негативні характеристики, залишивши поза увагою всі дані про його особу, в тому числі позитивні, а також думку потерпілого. Крім того, вважає, що наявність у нього непогашених судимостей, унаслідок чого його дії було кваліфіковано за ч. 2

ст. 186 КК України, безпідставно було покладено в основу висновку апеляційного суду про необхідність реального відбування ним покарання, що, на його думку,

є недопустимим. Крім того, як зазначає засуджений, суд апеляційної інстанції, призначаючи йому остаточне покарання, необґрунтовано застосував положення

ч. 4 ст. 70 КК України замість ст. 71 цього Кодексу. Крім вищевказаного, у додатково надісланих доповненнях засуджений просить про скасування вироку апеляційного суду щодо нього. Також від засудженого надійшло клопотання, в якому він порушив питання про зарахування йому в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 18 березня 2021 року по дату набрання вироком законної сили

на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) ).

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор у судовому засіданні заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого з доповненнями до неї.

Засуджений підтримав свою касаційну скаргу з доповненнями та просив

її задовольнити.

Захисник просив задовольнити касаційну скаргу засудженого.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Доводи засудженого з приводу ухвалення оскарженого вироку незаконним складом суду є безпідставними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України суддя не може брати участь

у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів

у його неупередженості.

Згідно з ч. 3 ст. 76 КПК України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, оскаржений вирок апеляційного суду був ухвалений колегією суддів у складі головуючого судді ОСОБА_11 та суддів ОСОБА_12 і ОСОБА_10 внаслідок перегляду

в апеляційному порядку вироку Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року щодо ОСОБА_7 .

Як вірно зазначає засуджений, 11 лютого 2021 року колегія суддів Київського апеляційного суду у складі головуючого судді ОСОБА_10 та суддів ОСОБА_13 і ОСОБА_14 скасувала вирок Шевченківського районного суду м. Києва

від 11 листопада 2020 року щодо нього в частині призначеного покарання та постановила новий вирок.

Однак наведені положення процесуального закону не містять заборони судді

(у цьому випадку ОСОБА_10 ) брати участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, де предметом перегляду є вирок іншого місцевого суду щодо особи, навіть з урахуванням того, що він розглядав апеляційну скаргу на інший вирок в іншому кримінальному провадженні щодо цієї ж особи.

Твердження засудженого про порушення його права на захист колегія суддів уважає необґрунтованими. Конституцією України (254к/96-ВР) гарантовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ст. 59).

Згідно з ч. 1 ст. 47 КПК України захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов`язковою.

Участь захисника з урахуванням положень ст. 52 КПК України в цьому кримінальному провадженні є необов`язковою. Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 було роз`яснено право мати захисника, однак відповідного клопотання він не заявляв до судового засідання апеляційного суду від 04 серпня 2021 року. Вказаного дня колегія суддів задовольнила клопотання ОСОБА_7 та постановила призначити йому захисника з числа адвокатів Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві для здійснення захисту його інтересів під час апеляційного розгляду. 23 серпня

2021 року ОСОБА_7 було призначено захисником ОСОБА_6, який 22 вересня 2021 року ознайомився з матеріалами кримінального провадження та представляв його інтереси в суді апеляційної інстанції. Будь-яких порушень права на захист

ОСОБА_7 колегія суддів касаційного суду в цьому провадженні не вбачає.

Що стосується посилань ОСОБА_7 на те, що він не був ознайомлений

з матеріалами кримінального провадження, то вони є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, засуджений ОСОБА_7 після апеляційного розгляду справи щодо нього заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. 24 листопада 2021 року вказане клопотання було задоволено та постановлено етапувати засудженого з ДУ "Білоцерківська виправна колонія (№ 35)" до ДУ "Київський слідчий ізолятор" для ознайомлення

з матеріалами справи щодо нього.

За даними розписки, що міститься в матеріалах кримінального провадження

(т. 1, а. п. 246), 04 лютого 2022 року ОСОБА_7 ознайомився з аркушами провадження з 1 по 13 та цього ж дня - з 14 по 66. Крім того, із цих матеріалів видно, що 04 травня 2022 року ОСОБА_7 було направлено копії матеріалів кримінального провадження щодо нього на 99 аркушах для ознайомлення (т. 1, а. п. 249).

Таким чином, посилання засудженого на те, що він не ознайомлений з матеріалами кримінального провадження стосовно нього в повному обсязі, спростовуються даними, що містяться в матеріалах провадження.

Доводи засудженого про те, що суд апеляційної інстанції не дав йому можливості висловитись із останнім словом, не відповідають дійсності та спростовуються звукозаписом судового засідання від 22 вересня 2021 року в суді апеляційної інстанції, наявними у матеріалах кримінального провадження.

Твердження засудженого про порушення апеляційним судом п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України є неспроможним.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний розгляд декілька разів відкладався. Про це потерпілого ОСОБА_8 суд кожного разу належним чином повідомляв або шляхом здійснення телефонного дзвінка,

або шляхом направлення смс-повідомлення на його номер, про що свідчать матеріали провадження. Жодних скарг ані під час, ані після апеляційного розгляду щодо неповідомлення про дату і час апеляційного розгляду потерпілий не подавав.

Не звертався він з такими скаргами і до суду касаційної інстанції.

Що стосується посилань засудженого на допущені порушення правил підсудності, то жодного обґрунтування, у чому саме полягали такі порушення в цьому кримінальному провадженні, ні його касаційна скарга, ні доповнення до неї

не містять.

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, відповідно до вимог

ст. 433 КПК України колегія суддів касаційного суду не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржуються.

Доводи засудженого, наведені у касаційній скарзі з доповненнями,

про порушення апеляційним судом приписів ст. 420 КПК України та безпідставність скасування вироку місцевого суду в частині його звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України колегія суддів уважає необґрунтованими.

Відповідно до статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній

для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Положеннями ч. 1 ст. 75 КК України визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі

на строк 5 років, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який, будучи раніше неодноразово судимим

за вчинення злочинів проти власності, на шлях виправлення та перевиховання

не став, належних висновків для себе не зробив та, маючи не зняту та не погашену

у встановленому законом порядку судимість, вчинив новий умисний злочин, свою вину у вчиненні злочину, який йому інкриміновано, визнав у повному обсязі та щиро розкаявся, не перебуває на обліку в нарколога та психіатра, посередньо характеризується за місцем проживання. Також суд, зважаючи на ставлення

ОСОБА_7 до скоєного, позицію прокурора та потерпілого, які не наполягали

на суворому покаранні, щире каяття, яке визнав пом`якшуючою покарання обставиною, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, дійшов висновку про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання

з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, а також обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК України, взяв до уваги обставини, враховані районним судом, та зробив слушний висновок про необхідність скасування ухваленого вироку в частині призначеного йому покарання.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку, зазначивши дані про особу обвинуваченого, які, навпаки, спростовують указаний висновок суду.

Як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, місцевий суд недостатньо врахував особу ОСОБА_7, який раніше був засуджений за вчинення аналогічних умисних корисливих злочинів, відбував покарання у виді позбавлення волі реально, однак знову вчинив тяжкий корисливий злочин, що свідчить про відсутність критичної оцінки ним своїх дій та небажання вести законослухняний спосіб життя і дотримуватись загальноприйнятих у суспільстві правил поведінки.

Суд касаційної інстанції погоджується з твердженням апеляційного суду про те,

що в цьому випадку щире каяття, відшкодування заподіяної шкоди, працевлаштованість не є достатніми підставами, щоб дійти висновку

про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції

від суспільства.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд з урахуванням загальних засад призначення покарання, які взяв до уваги суд першої інстанції, того, що ОСОБА_7 неодноразово раніше судимий за вчинення аналогічних умисних корисливих злочинів, відбував покарання у виді позбавлення волі реально, однак, маючи не зняті у встановленому законом порядку та непогашені судимості,

знову вчинив тяжкий корисливий злочин, дійшов обґрунтованого висновку

про необхідність призначення йому покарання такого ж виду і на той самий строк, як його призначив суд першої інстанції, яке, втім, належить відбувати реально.

Доводи засудженого в касаційній скарзі з доповненнями щодо необхідності зміни оскарженого вироку апеляційного суду не спростовують правильності визначеної судом форми відбування покарання та були враховані під час постановлення вказаного судового рішення.

Що стосується доводів засудженого про необхідність призначення йому остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України, а не на підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу, то вони є неспроможними.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком,

за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку,

але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення,

суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 2

ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці. Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року ухвалено виконувати самостійно.

Згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада

2020 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні 06 січня 2020 року злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного судом покарання із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, більш суворим, призначеним за вироком Дарницького районного суду м. Києва

від 25 травня 2020 року, остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років із звільненням від його відбування на підставі

ст. 75 КК України з іспитовим строком тривалістю 3 роки. Покарання, призначене

за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року у виді арешту на строк 3 місяці, визначено виконувати самостійно.

Разом із тим Київський апеляційний суд 11 лютого 2021 року скасував вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року

щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок,

яким призначив йому за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі

на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, за які його засуджено цим вироком та вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року, призначив ОСОБА_7 остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць. Строк відбування покарання ухвалив обчислювати

з дня затримання ОСОБА_7 на виконання цього вироку з метою направлення

для відбування покарання. Вирок Дарницького районного суду м. Києва

від 25 травня 2020 року ухвалив виконувати самостійно.

Як правильно зазначив апеляційний суд в оскарженому рішенні, ОСОБА_7

до постановлення вироків Дніпровським районним судом м. Києва від 10 вересня 2020 року та Шевченківським районним судом м. Києва від 11 листопада 2020 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, за яке

він засуджений оскаржуваним вироком, а отже, остаточне покарання йому слід призначити з урахуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. При цьому відповідно до положень ч. 4

ст. 70 КК України до строку покарання, призначеного ОСОБА_7 за сукупністю злочинів, суд зарахував повністю покарання, відбуте ним за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року, - з 18 березня

до 18 червня 2021 року, та частину відбутого покарання - з червня

до 22 вересня 2021 року за вироком Шевченківського районного суду м. Києва

від 11 листопада 2020 року.

Рішення апеляційного суду також узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду

від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26543/17, провадження № 51-3600кмо20).

Зокрема, у разі встановлення судом, що кримінальні правопорушення за новим вироком були вчинені особою до постановлення декількох попередніх вироків,

за які особа засуджена до покарань, що належить відбувати реально, остаточне покарання призначається на підставі ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених особі покарань за новим вироком і попередніми вироками.

З огляду на наведені положення закону України про кримінальну відповідальність та позицію Верховного Суду доводи засудженого щодо неправильного застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України й необхідність застосування

ст. 71 цього Кодексу під час призначення остаточного покарання є безпідставними.

Вирок апеляційного суду є достатньо вмотивованим та обґрунтованим.

З приводу клопотання засудженого про зарахування йому в строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення з 18 березня 2021 року по дату набрання вироком законної сили на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) ) слід зазначити таке.

Положеннями ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) ) визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Однак, якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII (2046-19) (пряма дія Закону № 2046-VIII (2046-19) ), тобто попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання

у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Зважаючи на те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні 03 березня 2020 року, положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) ) застосуванню до нього

не підлягають.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 (провадження № 13-31кс18).

Більш того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, 18 березня

2021 року, тобто дата, з якої засуджений просить зарахувати йому в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні, є датою його затримання у зв`язку із виконанням вироку у іншому кримінальному провадженні, з огляду на що таке зарахування не є можливим.