211/77/21 Про скоєння кількох епізодів крадіжки, скоєні з корисливих мотивів поєднаних з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище - 08.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_8. на вирок Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040720000757, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 3 серпня 2021 року, зміненого ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого рогу від 25 березня 2022 року ОСОБА_1 засудженого за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за даним вироком, більш суворим за вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 3 серпня 2021 року та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 в період з 17 червня 2020 року по 8 жовтня 2020 року вчинив 9 епізодів крадіжок, поєднаних з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, за обставин, детально викладених у вироку.

Апеляційний суд вироком від 21 червня 2021 року задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасував та постановив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання цим вироком та покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 3 серпня 2021 року зміненого ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, остаточно визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. В іншій частині вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах засуджений та захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість, просять скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказують на те, що апеляційний суд не врахував тих обставин, що засуджений більшу частину майна потерпілим повернув, вину визнав в повному обсязі, перебував на обліку в психоневрологічному диспансері, за місцем проживання характеризується задовільно, що призвело до призначення більш суворого покарання. Також зазначають, що суд безпідставно виключив обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечувала проти їх задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 434 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 КК в касаційних скаргах не оспорюються. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.

Доводи, викладені у касаційних скаргах засудженого та його захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Відповідно до положень ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок, зокрема, у разі: необхідності застосування більш суворого покарання. При цьому згідно з нормами ст. 370 КПК таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження Суд установив, що цих вимог закону при перегляді вироку щодо ОСОБА_1 апеляційний суд дотримався.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_1 покарання місцевий суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу засудженого, який вину визнав у повному обсязі та щиро розкаявся, раніше судимий, у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не працює. Обставино, що обтяжує покарання суд визнав щире каяття, обставиною, що його обтяжує - рецидив злочину.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вищезазначені обставини не дозволяють застосувати до засудженого після призначення остаточного покарання положення статей 69, 75 і 76 КК, та обумовлюють необхідність призначення основного покарання у виді позбавлення волі в межах встановлених законом санкцій у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій указував на несправедливість призначеного покарання через його м`якість. При цьому зазначав про безпідставне визнання судом обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття.

За наслідками перегляду вироку апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі з приводу невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому цей суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд у вироку зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_1, діючи самостійно, протягом незначного проміжку часу, вчинив із корисливих мотивів низку однотипних кримінальних правопорушень проти власності, а саме таємно заволодів майном потерпілих із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, будучи при цьому особою, раніше неодноразово судимою за вчинення корисливих посягань на чуже майно і маючи не зняту та не погашену судимість, що призвело до призвело до призначення покарання у мінімальній межі, передбаченій ч. 3 ст. 185 КК, без наведення у вироку переконливого мотивування такого рішення, а посилання місцевого суду на врахування характеру і ступеню тяжкості, на думку апеляційного суду, є формальним.

На переконання колегії суддів, у зв`язку з призначенням ОСОБА_1 покарання за вчинений злочин та остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень в порядку та розмірі, визначених вироком суду, вчинені засудженим 9 епізодів таємного викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, інше приміщення та сховище, фактично залишилися безкарними, що не може вважатися виправданим з точки зору досягнення щодо засудженого мети кримінального провадження.

Також апеляційний суд визнав передчасним визнання судом першої інстанції обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття.

В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що щире каяття, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Разом з цим, апеляційний суд встановив, що в матеріалах провадження відсутні дані на підтвердження вчинення ОСОБА_1 зазначених дій, а також відсутні підстави вважати, що процесуальна позиція засудженого виходить за межі визнання своєї вини в умовах її очевидної доведеності.

Також суд зазначив, що щире каяття саме по собі не може бути визнано фактором, що істотно знижує суспільну небезпеку скоєного, або вказувати на можливість виправлення засудженого з призначенням покарання на рівні мінімальної межі, передбаченої санкцією відповідної статті, частини статті закону про кримінальну відповідальність, з огляду на проаналізовані в своїй сукупності матеріали кримінального провадження та дані про його особу.

Під час апеляційного розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий, відбувши реальне покарання у виді позбавлення волі, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та знову вчинив корисливий злочин проти власності. Крім цього, засуджений міцних соціальних зав`язків та утриманців немає, офіційно не працевлаштований, позитивних характеристик за місцем проживання також не має, а з огляду на кількість та систематичний характер вчинення аналогічних злочинів, становить підвищену небезпеку для суспільства.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 схильний до антисоціальної поведінки та вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, і антисоціальна спрямованість його особи є стійкою, оскільки навіть реальне відбування покарання у виді позбавлення волі не призвело до позитивних змін в його особистості і не забезпечило його подальшу законослухняну поведінку.

Врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженого, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставини, що обтяжує покарання - рецидив злочинів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у межах санкції ч. 3 ст. 185 КК, а саме позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ч. 4 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання за цим вироком та покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 3 серпня 2021 року зміненого Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, остаточно визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК, відповідає принципам справедливості, співрозмірності та індивідуалізації покарання.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, при розгляді кримінального провадження Суд не встановив, а тому касаційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_8. - без задоволення.