216/67/20 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин - 06.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016040770002941, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого: 19 березня 2007 року вироком Миколаївського районного суду Львівської області за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; 21 вересня 2010 року Дрогобицьким міським судом Львівської області за ст. 391, із застосуванням положень ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці, звільненого 21 січня 2014 року в зв`язку з відбуттям покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки відповідно до вимог ст. 76 КК. Вирішено питання з речовими доказами.

Згідно із вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим в тому, що він, 10 листопада 2016 року, приблизно об 18:10, знаходячись за місцем свого проживання, в квартирі АДРЕСА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у ході сварки з ОСОБА_2, на ґрунті особистої неприязні, діючи з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2, умисно, зі значною силою, один за одним, завдав потерпілому, який в цей час лежав на встановленому в даній кімнаті ліжку, не менше трьох ударів кулаком лівої руки та не менше семи ударів кулаком правої руки в голову, та в подальшому, знаходячись в гостинній і спальній кімнатах вказаного помешкання, неодноразово завдав ОСОБА_2 в голову не менше дванадцяти ударів кулаками лівої і правої рук та не менше шести ударів ногами по тулубу.

Після цього, близько 19:00, ОСОБА_1 перебуваючи на кухні зазначеної квартири і продовжуючи свій намір, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи настання саме таких наслідків, взяв з газової плити металеву каструлю, в якій знаходився окріп, та утримуючи зазначену каструлю в руці, умисно вилив окріп на спину потерпілого ОСОБА_2, внаслідок чого останній втратив свідомість, при цьому завдав потерпілому правою ногою та кулаками обох рук не менше трьох ударів в голову.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_1, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 152 від 27 січня 2017 року, крім легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, потерпілому ОСОБА_2 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, а дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК.

Дніпровський апеляційний суд вироком від 26 січня 2022 року, задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду, призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі й таким чином прийняти рішення, яким надати йому можливість виправити провину перед Україною шляхом залучення його до військової служби в ЗСУ або Територіальній обороні. Вважає за необхідне врахувати обставини, що пом`якшують покарання, а саме його щире каяття, відшкодування шкоди потерпілому, активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність цивільного позову. Посилається на те, що доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та м`якості призначеного покарання не знайшли свого підтвердження.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_7 просила касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а судове рішення - без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 і захисник ОСОБА_8 підтримали доводи касаційної скарги, просили скасувати вирок апеляційного суду.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд кримінального провадження, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Як убачається з касаційної скарги засудженого, доведеність винуватості

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК та кваліфікація його дій ним не оспорюються.

Доводи в касаційній скарзі про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів вважає неспроможними.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону про кримінальну відповідальність дотримався та обґрунтовано зазначив у вироку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі виконав вимоги ст. 65 КК, належним чином не мотивував і не навів переконливих доводів про доцільність звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК.

Апеляційний суд також правильно зазначив, що посилання у вироку суду на обставини, що пом`якшують покарання, не дає підстав вважати можливим виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням.

Із вироку апеляційного суду вбачається, що призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, суд врахував положення ст. 65 КК, характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК належить до тяжкого злочину, за яке передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, а також обставини його вчинення, а саме, що останній завдав потерпілому значну кількість тілесних ушкоджень у життєво важливі органи, чим було поставлено під загрозу його здоров`я, при цьому потерпілий знаходився в ліжку та не чинив жодного опору неправомірним діям засудженого; виливши окріп на спину потерпілого, ОСОБА_1 продовжував завдавати удари руками та ногами потерпілому в голову.

Окрім того, апеляційний суд обґрунтовано зазначив про неврахування належним чином судом першої інстанції даних про особу ОСОБА_1, який раніше неодноразово судимий, в тому числі й за ч. 1 ст. 115 КК, судимості в установленому законом порядку не погашені, після звільнення з місць позбавлення волі у 2014 році, через незначний проміжок часу - два роки, знову вчинив тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК, офіційно не працює, з листопада 2016 року перебуває на обліку лікаря нарколога з приводу психічних поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, має синдром залежності, відповідно до досудової доповіді центру пробації відомості щодо наявності на утриманні неповнолітніх дітей відсутні. Водночас, апеляційний суд також врахував, що за місцем проживання останній характеризується добре, обставинами, що пом`якшують покарання є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а обставини, що обтяжують покарання відсутні.

Ураховуючи викладене, на думку колегії суддів, ухвалюючи свій вирок апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК, яке підлягає реальному виконанню в умовах ізоляції від суспільства, та, що саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Крім того, не погоджуючись з мотивами суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що враховані при призначенні покарання обставини, зокрема ті, що пом`якшують покарання, в цілому не вказують на те, що виправлення ОСОБА_1 можливе без відбування покарання, а тому відсутні підстави для застосування до нього положень ст. 75 КК. При цьому апеляційний суд зазначив у вироку, що звільнення судом першої інстанції засудженого від відбування покарання з випробуванням є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі.

Враховуючи викладене, посилання засудженого в касаційній скарзі на те, що доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та м`якості призначеного покарання не знайшли свого підтвердження є необґрунтованими.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які були би підставами для зміни чи скасування судового рішення, у провадженні не встановлено.