727/1215/21 Про умисне вбивство потерпілого, скоєне на грунті неприязних відносин під час сварки з потерпілим із застосуванням вогнепальної зброї - 06.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12020260000000416, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Новрузлу Агдамського району Республіки Азербайджан, громадянина Азербайджану, який має посвідку на постійне проживання в Україні, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 червня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, за ч. 1 ст. 263 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 70 КК остаточно за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він приблизно в лютому 2018 року за місцем свого тимчасового перебування в с. Хряцька Герцаївського району Чернівецької області, умисно, всупереч Положенню про дозвільну систему, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 (576-92-п) , та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолодженої зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, без передбаченого законом дозволу придбав шляхом отримання в подарунок від свого покійного сина ОСОБА_2 гладкоствольну вогнепальну зброю - пістолет "Zoraki-Mod.914-S", який потім перемістив та зберігав безпосередньо при собі в салоні автомобіля марки ВАЗ, моделі 2105.

18 липня 2020 року, приблизно о 19:20, ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Небесної Сотні, 14 у м. Чернівцях, із застосуванням заздалегідь придбаного знаряддя вчинення злочину, зазначеного пістолета, спорядженого патронами 9 мм, вчинив умисне вбивство ОСОБА_3, а саме здійснив ряд пострілів по тілу та в голову останнього, спричинивши потерпілому вогнепальне, кульове, проникаюче, сліпе поранення голови, внаслідок якого настала його смерть на місці події.

Цього ж дня приблизно о 19:40, ОСОБА_1, усвідомлюючи вчинене ним діяння й те, що вогнепальну зброю він придбав, переносив та зберігав без передбаченого законом дозволу, а також розуміючи, що його особу викрито і встановлено працівниками поліції, прибув на вказаному автомобілі до адміністративного приміщення Чернівецького відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області, що за адресою: вул. Руська, 183, м. Чернівці, де повідомив про те, що він вчинив умисне вбивство ОСОБА_3 . Під час огляду місця події о 19:48 у зазначеному приміщенні відділу поліції у присутності ОСОБА_1 було вилучено вказаний пістолет.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2021 року задовольнив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_15, скасував вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 КК із застосуванням ст. 70 цього Кодексу та звільнив його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК на підставі ч. 3 ст. 263 зазначеного Кодексу. У частині призначеного покарання вирок змінив та призначив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК відповідно до положень ст. 69 цього Кодексу покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В іншій частині вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості.

На обґрунтування доводів щодо неправильного застосування положень ст. 69 КК прокурор зазначає про неврахування судом того, що вчинений ОСОБА_1 злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК, належить до особливо тяжких, унаслідок вчинення якого настала смерть потерпілого; цей злочин був заздалегідь ним спланований, що свідчить про зухвалий характер його дій. Зазначає, що заяви потерпілих стосовно примирення з засудженим обумовлені позицією ОСОБА_1 як потерпілого в іншій справі, а саме за фактом вбивства його сина потерпілим ОСОБА_4, який є учасником у цьому кримінальному провадженні. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно визнав пом`якшуючими покарання обставинами - визнання засудженим вини та щире каяття, оскільки у суді першої інстанції останній не визнав себе винуватим в умисному вбивстві.

Враховані апеляційним судом обставини про поведінку потерпілого ОСОБА_3 зі слів засудженого нічим у справі не підтверджені, при цьому відсутній висновок суду про встановлення протиправної поведінки потерпілого щодо нього.

Крім того, в ході застосування положень ст. 69 КК у справі мають бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Прокурор вважає, що поза увагою суду залишилися конкретні обставини вчиненого злочину, а саме спосіб заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень із застосуванням заздалегідь підготовленої вогнепальної зброї, кількість та локалізація пострілів по тілу потерпілого і впритул до голови, також поведінка засудженого, який після вчинення пострілів покинув місце події та не надав потерпілому будь-яку допомоги.

Зазначає про незаконне звільнення апеляційним судом засудженого від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 263 КК. На думку прокурора, суд не врахував того, що під час розгляду провадження в суді першої інстанції і в апеляційному суді ОСОБА_1 не визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та вказував на те, що не знав, що пістолет є вогнепальною зброєю. Вважає, що останній не добровільно здав пістолет, а тому що ним вчинив умисне вбивство ОСОБА_3 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_16 касаційну скаргу прокурора підтримала частково, просила ухвалу апеляційного суду скасувати в частині неправильного застосування положень ст. 69 КК та призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_13 просили скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Захисник ОСОБА_14 заявив про припинення його участі в касаційному розгляді кримінального провадження, у зв`язку з залученням іншого захисника на підставі договору про надання правової допомоги.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Як убачається з касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень та кваліфікація його дій прокурором не оспорюються.

Доводи в касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого колегія суддів уважає неспроможними з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 263 КК не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених частиною 1 або 2 цієї статті, особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. При цьому відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними речовинами" (v0003700-02) , під добровільною здачею органам влади зброї, яка згідно з ч. 3 ст. 263 КК є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі зберігати зброю, незалежно від мотивів за власним бажанням передає його відповідному державному органу.

Як убачається з матеріалів справи, умисне вбивство ОСОБА_3 було вчинено засудженим 18 липня 2020 року близько 19:20, після чого ОСОБА_1, за власною ініціативою о 19:35 прибув до приміщення Чернівецького відділення поліції на вул. Руській,183 у м. Чернівцях, де повідомив про вчинений ним злочин та добровільно здав вогнепальну зброю - пістолет "Zoraki-Mod.914-S", що підтверджується рапортом поліцейського Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області від 18 липня 2020 року (т.1, а.п. 137). Цей пістолет був вилучений у ході огляду місця події в адміністративному приміщенні відділення поліції 18 липня 2020 року о 19:48 (т. 1, а.п. 138 - 148). Відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено на підставі заяви ОСОБА_1 18 липня 2020 року о 21:22 (т. 1, а.п. 11).

Суд погоджується з висновками апеляційного суду стосовно того, що наведені обставини свідчать про добровільність здачі зброї засудженим, оскільки він безпосередньо після вчинення вбивства, через 15 хвилин, уже прибув до відділення поліції, хоча мав реальну можливість продовжити зберігати пістолет або розпорядитися ним інакше (приховати, викинути).

При цьому апеляційний суд обґрунтовано вказав, що долучення пістолета до провадження як речового доказу не спростовує того факту, що зброя була добровільно здана ОСОБА_1 органам влади.

Отже, на думку колегії суддів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом закону про кримінальну відповідальність, скасував вирок у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 КК і призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК, та звільнив останнього від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 263 КК.

Відповідно до ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

З правилами ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Як установлено ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого основного покарання, не зазначеного в санкції (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 115 КК, можливе лише за умови встановлення не менше двох обставин, що пом`якшують покарання.

Суд апеляційної інстанції цих вимог закону про кримінальну відповідальність дотримався та обґрунтовано зазначив в ухвалі про те, що суд першої інстанції не повною мірою виконав вимоги ст. 65 КК, належним чином не мотивував і не навів переконливих доводів про доцільність призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК, суд апеляційної інстанції зазначив в ухвалі про ненадання місцевим судом належної оцінки конкретним обставинам справи, даним про його особу та про неврахування обставин, що пом`якшують покарання.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зважив на те, що засуджений добровільно з`явився до відділу поліції зі зізнанням про вчинення ним умисного вбивства потерпілого, тобто ще до моменту внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, що підтверджується матеріалами кримінального провадження (т. 1, а.п. 6, 137). Суд також визнав щире каяття ОСОБА_1 у вчиненні злочину як обставину, що пом`якшує покарання, оскільки він під час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій визнав факт вбивства потерпілого ОСОБА_3 та, висловлюючи жаль про вчинене ним діяння, щиро каявся у вчиненому злочині й підтвердив, що узгоджено примирення між ним і потерпілою стороною (т. 2, а.п. 131; т. 4, а.п. 49, 50, 177, 293).

З наявних у матеріалах справи заяв потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 випливає те, що останні зазначали про відсутність моральних і матеріальних претензій стосовно ОСОБА_1, який попросив у них вибачення і примирився з ними, щиро покаявся, просили призначити покарання на розсуд суду, вирок щодо нього не мали наміру оскаржувати (т. 2, а.п. 132, 134; т. 3, а.п.139, 140).

Крім того, сторона захисту хоча й не погоджувалася із правовою кваліфікацією дій засудженого, однак суд апеляційної інстанції, врахувавши висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 05 серпня 2020 року (провадження № 51 - 4378 км 19), указав про те, що така незгода є правом особи та не впливає на щирість розкаяння, осуд своєї поведінки та відчуття жалю щодо вчинених протиправних дій.

Водночас суд апеляційної інстанції також урахував відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу засудженого, який одружений, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у психолога та нарколога не перебуває, працевлаштований, є приватним підприємцем, жодних даних про вчинення ним будь-яких протиправних діянь упродовж часу проживання на території України у справі немає (т. 2, а.п.10,11, 206, 210, 212).

Як убачається з матеріалів провадження, суд також узяв до уваги пояснення засудженого під час апеляційного розгляду справи про те, що потерпілий ОСОБА_3 був конфліктною людиною, раніше поширював неправдиву інформацію про його дочку, неодноразово погрожував вбивством молодшого сина, старшого сина вбили, а молодшому було спричинено тілесні ушкодження за вказівкою потерпілого, за що родич останнього ОСОБА_6 був притягнутий до адміністративної відповідальності; на ферму засудженого мав місце напад, який він також пов`язує з потерпілим (т. 2, а.п. 16, 17, 20 - 22, 129, 130, 256 - 258). При цьому з матеріалів справи видно, що син потерпілого ОСОБА_4 був засуджений за вчинення вбивства через необережність сина засудженого ОСОБА_1 (т. 2, а.п. 132).

Апеляційний суд під час призначення покарання засудженому послався на дані висновку експерта від 23 лютого 2021 року (т. 4, а.п. 95 - 152), яким установлено перебування ОСОБА_1 у стані фрустрації, що є наслідком стресових ситуацій, зокрема смерті старшого сина, яку засуджений пов`язує з потерпілим, страху за життя молодшого сина внаслідок словесних погроз із боку потерпілого ОСОБА_3 незадовго до вчинення злочину в цьому провадженні.

Ці обставини суд апеляційної інстанції врахував як такі, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину та дають підстави для призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 115 КК, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає необґрунтованими доводи прокурора щодо неправильного застосування положень ст. 69 КК.

Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, які були би підставами для зміни чи скасування судового рішення, у провадженні не встановлено.