163/1178/20 Про переміщення наркотичних засобів через митний кортдон України з приховуванням від митного контролю на митному посту - 06.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22019030000000094, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Любомльського районного суду Волинської області від 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК України і на підставі ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 69 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат, застосовано спеціальну конфіскацію до автомобіля "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_1 .

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 07 листопада 2019 року, о 06:07, прямуючи з України в Республіку Польща на автомобілі "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_1, по смузі "зелений коридор" пункту пропуску "Ягодин" Волинської митниці ДФС, що в селі Старовойтове Любомльського району Волинської області, намагався перемістити з приховуванням від митного контролю в згортку паперу, який з метою утруднення виявлення помістив між м`якою частиною сидіння водія та пластиковою нішею автомобіля, особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, канабіс масою 1,5514 г (в перерахунку на висушену речовину), однак свій намір до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки наркотичний засіб був виявлений під час митного контролю.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 червня 2022 року вирок районного суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію, зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України.

Зокрема, під час перегляду вироку суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не надала відповіді на доводи апеляційної скарги щодо неконкретного обвинувачення, визнаного судом доведеним, неправильну оцінку доказів та їх очевидну недопустимість, а також щодо неспівмірності вилучення автомобіля в порядку спеціальної конфіскації із суспільною небезпечністю скоєного злочину.

Крім цього, вважає, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 404 КПК України, не здійснив дослідження доказів, на підставі яких суд першої інстанції ухвалив вирок, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_9 підтримали вимоги касаційної скарги на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_8 просив залишити судове рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законне, а касаційну - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Згідно із ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положеннями статей 2, 7, 370, 404, 419 КПК України визначено, що при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржників і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Указаних вимог суд апеляційної інстанції дотримався повною мірою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 305 КК України.

У ході судового розгляду місцевий суд, дослідивши наявні докази та надавши їм відповідну оцінку, дійшов висновку про доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні закінченого замаху на переміщення через митний кордон з приховуванням від митного контролю особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу, обіг якого заборонений.

Не погоджуючись із вироком районного суду, захисник ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, у якій зазначав про: неконкретність обвинувачення, визнаного судом доведеним, через відсутність вказівки на форму вини, мотив і мету вчиненого ОСОБА_1 злочину; очевидну недопустимість доказів та відсутність належної оцінки тих фактичних даних, які підтверджували версію захисту про належність виявленого наркотичного засобу іншій особі; неспівмірність спеціальної конфіскації автомобіля. Крім цього, сторона захисту заявляла клопотання про повторне дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника, колегія суддів апеляційного суду, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, та, навівши мотиви прийнятого рішення, обґрунтовано залишила вирок місцевого суду без змін.

Так, апеляційний суд, переглядаючи вирок у межах доводів поданої апеляційної скарги, обговорив доводи, наведені у ній, перевірив обставини, встановлені судом першої інстанції та проаналізував надану оцінку доказам на предмет допустимості та достатності для підтвердження обвинувачення.

Зокрема, належним чином обґрунтувавши рішення, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК та покладені в основу вироку фактичні дані, а саме: показання свідка ОСОБА_2, дані акту огляду транспортного засобу, ручної поклажі та багажу від 07 листопада 2019 року, дані протоколу огляду місця події від 07 листопада 2019 року (за виключенням відомостей в частині пояснень ОСОБА_1 та інспектора митниці ОСОБА_3 ), дані висновку експерта № 785 від 28 грудня 2019 року, дані консультативного висновку № 2718 КП "Волинський обласний наркологічний диспансер" від 07 листопада 2019 року та дані свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.

Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які апеляційний суд належним чином перевірив та змістовно навів в ухвалі.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які би в контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК України свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними, суд апеляційної інстанції не встановив.

Одночасно надана обвинуваченим власна версія подій, за якої він не був обізнаний про наявність у належному йому автомобілі наркотичного засобу, була ретельно перевірена місцевим судом і не знайшла свого підтвердження, з чим погодилась і колегія суддів апеляційного суду.

Крім цього, суд апеляційної інстанції переконався у безпідставності доводів захисника ОСОБА_9, які аналогічні доводам його касаційної скарги, щодо неконкретності обвинувачення, визнаного судом доведеним, через відсутність у вироку вказівки про форму вини, мотив і мету вчиненого злочину.

З такими висновками погоджується й колегія суддів касаційного кримінального суду з наступних підстав.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 305 КК України, визначається психічним ставленням до наслідків лише у формі прямого умислу. Мотив і мета, як елементи суб`єктивної сторони є факультативними ознаками.

За наслідками судового розгляду суд ухвалив щодо ОСОБА_1 обвинувальний вирок, яким визнав доведеним той факт, що останній у вказані час та місце намагався перемістити через митний кордон з приховуванням від митного контролю канабіс, який попередньо сховав у власному автомобілі, тобто діяв свідомо, але без корисливого мотиву.

За таких обставин Суд погоджується із висновками апеляційного суду про відсутність у даному кримінальному провадженні описаних захисником порушень.

Доводи сторони захисту про очевидну недопустимість протоколу огляду місця події (автомобіля) від 07 листопада 2019 року, оскільки відповідна процесуальна дія була проведена без дозволу слідчого судді, також були предметом детальної перевірки в ході апеляційного розгляду кримінального провадження та обґрунтовано визнані неспроможними з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів провадження, огляд транспортного засобу належного ОСОБА_1 проведений в межах прикордонно-митного контролю за наявністю добровільної згоди останнього та відповідно до вимог митного законодавства.

Так, особа, яка перетинає державний кордон, усвідомлено і добровільно підкоряється спеціальному правовому режиму прикордонного та митного контролю і самим фактом здійснення перетину державного кордону дає згоду на передбачені законом обмеження її прав, та виконання обов`язків, пов`язаних зі спеціальним правовим режимом, притаманним перетину державного кордону. В`їхавши на територію прикордонного контрольного пункту, засуджений фактично своїми діями підтвердив добровільну згоду на застосування до нього правил спеціального правового режиму, що передбачали, у тому числі, можливість здійснення огляду його автомобіля, і його конклюдентні дії у сукупності складали добровільну згоду на проникнення до транспортного засобу. В такому випадку звернення до слідчого судді за відповідним дозволом не потребувалось.

Після того, як у автомобілі ОСОБА_1 виявили незадекларовані приховані предмети, огляд продовжив співробітник УСБУ у Волинській області, який діяв в межах КПК України (4651-17) Результати такої процесуальної дії викладені у відповідному протоколі, що складений згідно з вимогами процесуального закону.

Зазначені обставини у своїй сукупності вказують про безпідставність доводів сторони захисту стосовно недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 07 листопада 2019 року.

Щодо порушення порядку проведення освідування ОСОБА_1 слід вказати таке.

Відповідно до ст. 241 КПК України (яка діяла на момент проведення процесуальної дії) освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що за наявності добровільної згоди ОСОБА_1 у останнього було відібрано біологічні зразки, за результатами дослідження яких складено висновок, що у його крові є залишки канабіноїдів.

Незважаючи на те, що суди у постановлених рішеннях послалися на такий висновок, що був отриманий без винесення прокурором постанови про проведення процесуальної дії, даний доказ не був вирішальним для встановлення вини засудженого за ст. 305 КК України, яка йому була інкриміновано, та не впливає на її доведеність.

Сукупність інших доказів, зібраних у ході досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, є достатньою для доведення поза розумним сумнівом вини ОСОБА_1 у скоєному злочині.

Наведені в касаційній скарзі аргументи про те, що апеляційний суд не зважив на неспівмірність конфіскації автомобіля у цьому кримінальному провадженні колегія суддів касаційного кримінального суду також вважає необґрунтованими.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України під час ухвалення судового рішення суд повинен вирішити питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів. Відповідно до пунктів 1, 2 вказаної норми конфіскуються гроші, цінності та інше майно, які були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення або призначалися чи використовувалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, крім випадків, коли власник чи законний володілець не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Тому суд першої інстанції, установивши, що автомобіль "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_1, використовувався для контрабанди канабісу, дійшов обґрунтованого висновку, що цей транспортний засіб підлягає конфіскації як знаряддя вчинення злочину. При цьому, така спеціальна конфіскації допускається і у тих випадках, коли вартість вилученого майна виглядає набагато суворішим заходом, ніж суспільна небезпечність скоєного з огляду на конкретні обставини справи.

Також є неприйнятними доводи захисника про те, що апеляційний суд, порушуючи вимоги КПК України (4651-17) , безпідставно не дослідив докази.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в місцевому суді.

Оскільки аргументи захисника у цій частині зводились виключно до незгоди із оцінкою досліджених доказів, апеляційний суд не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав, які би покладали на нього відповідний обов`язок, та обмежився аналізом фактичних даних, безпосередньо сприйнятих місцевим судом,

З огляду на викладене, колегія суддів касаційного кримінального суду приходить до висновку, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, не встановлено, а постановлене рішення належним чином вмотивоване та відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.