754/9245/21 Про незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту для власного вживання - 05.12.2022 Прийняття

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя цього міста ( АДРЕСА_2 ), раніше судимого, а саме: 30 листопада 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, на підставі

ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2021року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн, який визначено виконувати самостійно від вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року.

Згідно із зазначеним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він

15 травня 2021 року близько 03:00, перебуваючи на вул. Електротехнічній, 30 у

м. Києві знайшов на землі, тим самим незаконно придбав, психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін масою 0,220 г, яку поклав до лівої кишені куртки, у яку був одягнутий, та почав незаконно зберігати вказану психотропну речовину при собі, без мети збуту.

Того ж дня 03:15 навпроти АЗС "Аміс", розташованої за вищевказаною адресою, він був зупинений працівниками поліції, на запитання яких щодо наявності заборонених речей повідомив, що зберігає при собі амфетамін, та у присутності двох понятих добровільно видав поліетиленовий зіп-пакет червоного кольору, всередині якого була психотропна речовина - амфетамін, масою 0,220 г.

За вироком Київського апеляційного суду від 27 червня 2022 задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 309 КК із застосуванням положень статей 71, 72 цього Кодексу до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить вирок апеляційного суду скасувати і залишити без змін вирок суду першої інстанції.

Так, засуджений стверджує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання з підстав його м`якості та ухвалюючи свій вирок, належним чином не врахував тяжкості вчиненого злочину, того, що в нього на утриманні перебуває сім`я, зокрема малолітня дочка, відсутності скарг за місцем проживання, повного визнання ним вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, щирого каяття та активного сприяння розслідуванню.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просив залишити її без задоволення, а рішення - без зміни.

Учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду судового розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Заперечень і клопотань про відкладення розгляду судового розгляду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, захисника та прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого за ч. 2

ст. 309 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, взяв до уваги вік засудженого, його стан здоров`я, те, що на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, визнання провини, наявність позитивної характеристики, сімейний стан та утримання малолітньої дочки, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення й те, що він раніше судимий.

Суд також зважив на обставину, що пом`якшує покарання, а саме щире каяття, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Апеляційний суд, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу засудженого, наявність непогашеної судимості, скоєння аналогічного кримінального правопорушення в період іспитового строку, а також передбачені статтями 66, 67 КК обставини, дійшов висновку, що призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання у виді штрафу не відповідає вимогам ст. 78 КК. Так, місцевий суд порушив приписи ч. 4 ст. 71 КК щодо розміру остаточного покарання, оскільки воно має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.При цьому апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 більш суворіше покарання в межах санкції ч. 2 ст. 309 КК, виходив з того, що в ході призначення покарання за вчинення засудженим нового злочину під час іспитового строку підлягають застосуванню правила призначення покарання за сукупністю вироків, передбачені частинами 1, 4 ст. 71 КК. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

Підстав для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено санкцією ч. 2 ст. 309 КК, чи звільнення засудженого від призначеного покарання з випробуванням Верховний Суд не вбачає, оскільки визнані судами обставини, що відповідно до ст. 66 КК пом`якшують покарання та на які додатково посилається засуджений, не знижують ступеня тяжкості вчиненого діяння, а тяжкість злочину, дані про особу, вчинення злочину під час іспитового строку та інші обставини свідчать про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Отже, на переконання колегії суддів, призначене засудженому ОСОБА_1 апеляційним судом покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК. Це покарання з огляду на положення ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і принципами співмірності та індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав уважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що вказано у касаційній скарзі, не вбачається.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі засудженого та приписам статей 71, 72, 78 КК, то касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.