759/6946/20 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, скоєне за попередньою змовою двома особами у стані алкогольного сп'яніння на ґрунті виниклих неприязних відносин - 05.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100080001356, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,громадянина України, уродженця с. Гриценки Красилівського району Хмельницької обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Кропивник Долинського району Івано-Франківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Зміст рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у тому, що вони 07 березня 2020 року о 19:30 год. за попередньою змовою між собою, перебуваючи в лісовій зоні неподалік ресторану "Лісова корчма" за адресою: м. Київ, вул. Академіка Палладіна, 46-в, із застосуванням фізичного насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я, та з погрозою застосування предмету, схожого на ніж, вчинили розбійний напад на ОСОБА_3 і заволоділи його майном на загальну суму 8 481 грн.

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 186 КК України, й призначено покарання кожному: за ч. 2 ст. 125 КК України у виді арешту строком на 6 місяців; за ч. 1 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначено остаточне покарання кожному у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Згідно з вироком, 07 березня 2020 року о 19:30 год., ОСОБА_1 та ОСОБА_2, будучи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись біля ресторану "Лісова корчма" за адресою: м. Київ, вул. Академіка Палладіна, 46-в, з метою провчити за поведінку в минулому ОСОБА_3 із застосуванням фізичної сили рук спільно відтягнули його до лісової зони, де, застосовуючи фізичне насильство, нанесли останньому декілька ударів руками та ногами в голову й тулуб, чим завдали легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та відкрито заволоділи його особистими речами й грішми в сумі 250 грн.

Місцевий суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 186 КК України вказав, що органом досудового розслідування не надано доказів, що обвинувачені побили потерпілого з метою здійснити на нього напад та заволодіти його майном, а також що вони діяли за попередньою змовою групою осіб. Окрім того, суд виключив з обсягу доведеного обвинувачення посилання на завдання потерпілому діями обвинувачених поверхневої різаної рани на долоні лівої руки. Також суд виключив вказівку про вартість викраденого майна на загальну суму 8 481 грн., оскільки під час судового розгляду не надано жодного доказу вартості викраденого в потерпілого майна, крім суми готівкових грошей, а тому вважає її недоведеною поданими доказами.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо належності та допустимості доказів, а також щодо правильності кваліфікації дій обвинувачених у кримінальному провадженні. На його думку, сукупність доказів є достатньою для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Окрім того, стверджує, що апеляційний суд належним чином не вмотивував своє рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги прокурора й тим самим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства.

У запереченні захисник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав подану скаргу.

Захисники заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто суд касаційної інстанції є судом права, а не факту.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.

При цьому суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до положень ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, й положення закону, яким він керувався. Крім того, при залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Недотримання зазначених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Однак, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі прокурор не погоджувався із висновком суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 125, ч.1 ст. 186 КК України, та виклав доводи щодо наявності в їх діях ч. 2 ст. 187 КК України.

При цьому апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставну перекваліфікацію судом першої інстанції дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у своєму рішенні не навів належного обґрунтування мотивів на їх спростування.

Зокрема, апеляційний суд не навів достатніх мотивів і підстав, у зв`язку з якими він погодився з позицією місцевого суду про те, що метою побиття потерпілого з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була не мета здійснити напад для заволодіння чужим майном (при тому, що факт заволодіння обвинуваченими певним майном потерпілого суд першої інстанції встановив), а викрадення сталося стихійно вже після того, як потерпілий був побитий, тоді як саме побиття було зумовлене мотивом особистої неприязні через попередній конфлікт потерпілого з ОСОБА_1 .

При цьому жодним чином не враховано, що ОСОБА_2 потерпілого до цього випадку не знав, тому не вмотивовано, у зв`язку з чим у нього виник мотив особистої неприязні до потерпілого.

Також не наведено достатніх мотивів, на грунті яких апеляційний суд погодився з позицією місцевого суд про те, що дії обвинувачених не носили характеру попередньої змови, а ОСОБА_2 лише приєднався до дій ОСОБА_1 .

Зокрема апеляційним судом не вмотивовано, яким чином ці позиції співвідносяться зі змістом показів потерпілого ОСОБА_3, які викладені у вироку місцевого суду.

Згідно з вироком місцевого суду потерпілий ОСОБА_3 вказував, що ОСОБА_1 схопив його під руку, а його товариш (раніше незнайомий ОСОБА_2 ) під іншу руку та почали разом тягнути в бік лісу. Коли дотягли до лісопосадки, зробили підніжку, від чого він впав. Після цього вони почали завдавати йому удари руками та ногами по різних частинах тіла та підставили ножа до горла. В результаті побиття у нього були забої ребер, був синець на правому оці, поріз на долоні лівої руки, який він отримав, коли захищався від ножа. При цьому хтось з обвинувачуваних зрізав ножем шлеї рюкзака, що був на ньому, в якому були телефони, сокира, шарф, зарядний пристрій, з кишень забрали документи та гроші в сумі до 300 грн., зняли ремінь зі штанів, годинник, перстень.

Згідно з вироком потерпілий також уточнив, що раніше знав ОСОБА_1, якого бачив у кафе; коли вони почали відходити до лісу ОСОБА_1 взяв його під руку, миттєво підбіг і приєднався ОСОБА_2 ; після підніжки він впав лицем до землі, хто конкретно наносив удари не бачив, однак ніж бачив в руках ОСОБА_1 ; побиття тривало приблизно півтори хвилини, опір він не чинив, свідомість не втрачав; обвинувачувані під час конфлікту були п`яні; в результаті побиття були забої ребер та синці, був синець на правому оці, поріз на долоні лівої руки, який він отримав, коли захищався від ножа; у стані алкогольного сп`яніння він не перебував; йому важко було впізнати ОСОБА_2 як учасника тих подій, оскільки раніше він його не знав.

Апеляційним судом належним чином не вмотивовано обґрунтованість позиції місцевого суду про те, що покази обвинувачених щодо мотивів вчиненого ними, а також щодо вчинення дій обвинуваченими як співвиконавцями без попередньої змови, мають бути взяті до уваги, тоді як покази потерпілого щодо обставин та характеру вчинених обвинуваченими дій з огляду на їх аналіз в контексті підтвердження чи спростування спрямованості мети їх дій на заволодіння чужим майном та об`єднаності їх дій єдиним умислом мають бути відкинуті.

З огляду на це, колегія суддів Верховного Суду вважає, що апеляційним судом належним чином не перевірено доводи прокурора щодо законності вказаних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК Україниє підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора має бути задоволена частково.

Керуючись статтями 419, 433, 434, 436, 438, 441 КПК України, Верховний Суд

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.