752/8898/21 Про відкрите викрадення чужих грошових коштів із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для потерпілого, скоєне із корисливим мотивом - 01.12.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 2 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100010000539, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2022 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 років 5 місяців. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком суду 28 лютого 2021 року приблизно о 20:00 ОСОБА_1, перебуваючи на вулиці поруч із будівлею гуртожитку (Столичне шосе, 98а у м. Київ) зустрів раніше незнайомого ОСОБА_2, котрий був за кермом автомобіля. Під час розмови з останнім виник словесний конфлікт та бійка, в ході якої ОСОБА_1 подолавши фізичний опір потерпілого, відкрив пасажирські двері автомобіля та з речового ящику, який знаходиться навпроти переднього сидіння пасажира, дістав пачку із грошовими купюрами (5 000 дол. США), з якою зник з місця події, маючи реальну можливість розпорядитись викраденим на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому матеріальної шкоди на суму 139 700 грн (відповідно до курсу НБУ на момент події).

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, судом першої інстанції при звільненні засудженого від відбування покарання з випробуванням не надано належної оцінки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним про особу винного та обставинам, що обтяжують покарання. Вказані порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, тому його рішення підлягає скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Засуджений та його захисник заперечували проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 186 КК в касаційній скарзі не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.

Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість є безпідставними, виходячи з наступного.

Так, відповідно до статей 50, 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу винного, котрий офіційно не працевлаштований, проте з його слів працює неофіційно та виконує різного роду ремонтні роботи, не одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, посередньо характеризується за місцем попереднього навчання та проживання, судимостей не має, до кримінальної відповідальності не притягувався.

Обставинами, що пом`якшують покарання суд визнав ставлення ОСОБА_1 до вчиненого, яке свідчить про його каяття, визнання винуватості, усунення заподіяної шкоди, шляхом повернення викраденої суми грошей на вимогу потерпілого до його фактичного затримання. При цьому, суд зазначив, що позбавлений можливості визнати каяття ОСОБА_1 щирим, зокрема з тих причин, що потерпілий на неодноразові виклики до суду не з`явився, що позбавило засудженого об`єктивної можливості вибачитись перед потерпілим. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч. 3 ст. 186 КК.

Разом із цим, враховуючи вищенаведені обставини, а також інші, які суд визнав такими, що зменшують суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_1 злочину (а саме: його молодий вік, відсутність попередніх судимостей та даних про притягнення до кримінальної відповідальності, критичне ставлення останнього до вчиненого, про що він неодноразово висловлювався під час судового розгляду, поведінку ОСОБА_1 під час досудового розслідування, яка може свідчити про активне сприяння розкриттю злочину, відсутність фактичної матеріальної шкоди від злочинних дій, у зв`язку із поверненням викраденого потерпілому), суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 без реального відбування покарання на підставі положень статей 75, 76 КК.

Перевіривши вирок за апеляційною скаргою прокурора, доводи в якій є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі, суд обґрунтовано визнав їх неспроможними та правильно залишив вирок місцевого суду без зміни, навівши відповідні мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що взявши до уваги всі обставини, які за законом мають правове значення, а також відношення засудженого до вчиненого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у межах санкції ч. 3 ст. 186 КК та обґрунтовано звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням.

Також, суд вказав, що в апеляційній скарзі прокурора не наведено ґрунтовних даних, які б дозволили зробити висновок про те, що покарання призначене ОСОБА_1 за своїм видом чи розміром є явно не справедливим через м`якість. Крім того, прокурор вказуючи на м`якість покарання, просив призначити ОСОБА_1 таке ж саме покарання, що вже було призначено судом першої інстанції.

Що стосується рішення суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, то на думку апеляційного суду, воно було прийнято у відповідності до вимог ст. 75 КК, з урахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи.

Розгляд справи у суді апеляційної інстанції проводився у передбаченому законом порядку. Зміст ухвали цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання та застосування ст. 75 КК, у даному випадку, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

З огляду на наведене у касаційній скарзі прокурора відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би спростовували висновки судів і давали підстави визнати призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК явно несправедливим через м`якість або свідчили би про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Доводи прокурора про безпідставне не визнання судом обставиною, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.

Так, відповідно до ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі ст. 92 КПК покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування при формулюванні пред`явленого обвинувачення, яке в подальшому місцевий суд визнав доведеним, не інкримінував ОСОБА_1 вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Цієї обставини також не було зазначено в обвинувальному акті як такої, що обтяжує покарання (п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК).

На підставі вищенаведеного суди попередніх інстанцій обґрунтовано не визнали обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1 вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, оскільки визнання цієї обставини відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК такою, що обтяжує покарання, не узгоджується з положеннями ст. 337 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.