ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 148/1012/21
провадження № 51-1201км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_2.,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_5.,
прокурора ОСОБА_6.,
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 4 листопада 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 1 квітня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202102018000072, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадина України, уродженця с. Соснівка Верхнікамського району Кіровської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 березня 2021 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці, звільненого з ДУ "Вінницька УВП № 1" 14 вересня 2021 року по відбуттю покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 березня 2021 року більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, визначено ОСОБА_1 покарання у виді 3 років позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання повністю відбуте покарання за попереднім вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 березня 2021 року. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання у виді трьох років позбавлення волі частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2020 року та визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.
Згідно з вироком суду дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, за обставин детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 419 КПК, доводи сторони захисту щодо суворості призначеного засудженому покарання належним чином не оцінив, не надав на всі доводи вичерпних відповідей та залишив вирок суду без зміни. Також зазначає, що апеляційний розгляд відбувся без участі ОСОБА_1 . Відтак, на думку захисника, ухвала апеляційного суду є незаконною та підлягає скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечувала проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 434 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 185 КК в касаційній скарзі захисником не оспорюються.
Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
З вироку убачається, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого засудженим кримінального правопорушення, особу засудженого, який неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, відповідних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив новий злочин в період іспитового строку. Обставинами, що пом`якшують покарання суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілому.Обставиною що обтяжує покарання судом визнано вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_1 неможливе без ізоляції від суспільства, а тому призначив йому покарання у виді реального позбавлення волі, яке слід відбувати реально.
Що стосується доводів захисника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано в описовій частині вироку зазначив, що ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння, так як у формулюванні обвинувачення, яке є невід`ємною частиною обвинувального акту по справі, вищезазначена обставина в описовій частині відсутня, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування обставиною, що обтяжує покарання визнано вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Крім цього, під час надання пояснень в суді першої інстанції, засуджений свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав за обставин, викладених в обвинувальному акті та не заперечував про те, що він вживав алкогольні напої.
Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника, апеляційний суд ретельно перевірив доводи захисника, наведені в апеляційній скарзі з приводу призначення засудженому суворого покарання, дійшов висновку про їх безпідставність та погодився з висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації дій винного, виду й розміру покарання, призначеного ОСОБА_1 .
Зокрема, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що місцевий суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного, який раніше судимий, негативно характеризується за місцем проживання, вину визнав, вчинив нетяжкий злочин, обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, та пом`якшуючі покарання обставини - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілому.
Щодо доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_1 є сиротою, мешкає з бабусею похилого віку, яка потребує його допомоги, то апеляційний суд прийняв їх до уваги та визнав обґрунтованими, однак зазначив, що зазначені обставини не можуть бути підставою для пом`якшення засудженому покарання, крім того, ці обставини не завадили останньому вчинити злочин, будучи стримуючими факторами.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК. Підстави, вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, відсутні.
Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 призначено покарання не тільки за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, а також на підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 березня 2021 року більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, визначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, та на підставі ч. 1 ст. 71 КК шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 вересня2020 року визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі, що фактично при такому складанні покарань є мінімальним покаранням.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Що стосується доводів захисника про те, що апеляційний розгляд відбувся за відсутності засудженого, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1, будучи судом належно повідомленим про час та місце судового розгляду в судове засідання двічі не з`являвся, тому апеляційний суд, з врахуванням думки учасників судового розгляду, а також з врахуванням того, що апеляційну скаргу подавав захисник, в якій останній ставив питання про пом`якшення покарання засудженого, прийняв рішення про проведення судового розгляду у відсутність ОСОБА_1 та розцінив таку його поведінку як зловживанням правами.
Переконливих доводів, які би спростовували висновки місцевого й апеляційного судів у частині призначеного покарання, захисник у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, при розгляді кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.
За таких обставин Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 4 листопада 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 1 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4