740/2012/21 Про незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту для власного вживання - 28.09.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 січня 2022 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270300000077, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Ніжині Чернігівської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше судимого, останнього разу - 2 червня 2017 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області за ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) на підставі ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з конфіскацією майна, 17 серпня 2018 року звільнений по відбуттю покарання,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за невстановлених в ході досудового розслідування обставин, незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс, загальною масою у перерахунку на висушену речовину 6,739 г, який переніс до автомобіля марки "Мерседес-бенс", державний номерний знак НОМЕР_1, та став незаконно зберігати у цьому автомобілі для власного вживання, без мети збуту. Вказаний наркотичний засіб було виявлено й вилучено працівниками поліції під час обшуку зазначеного автомобіля, яким користується ОСОБА_1, 17 березня 2021 року.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 січня 2022 року вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, а кримінальне провадження - закрити. Вказує, що судами безпідставно не взято до уваги те, що ОСОБА_1 пройшов лікування від наркоманії, а тому його необхідно звільнити від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 309 КК в касаційній скарзі не оспорюються.

Разом з тим, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо необхідності звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 відповідно до вимог ч. 4 ст. 309 КК, оскільки останній добровільно звернувся до лікувального закладу і пройшов курс лікування від наркоманії, є необґрунтованими.

Положеннями ч. 4 ст. 309 КК передбачено, що особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК.

При вирішенні питання про таке звільнення, суду необхідно з`ясувати чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи звернулася вона до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися, а не ухилитися в такий спосіб від відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Однак для правильного застосування судом цієї норми права необхідно керуватися й положеннями Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 року № 62/95-ВР (62/95-ВР) (далі - Закон).

Статтею 1 Закону визначено, що наркоманія - це психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною. Особою, хворою на наркоманію є особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз "наркоманія."

При цьому, згідно з приписами ст. 12 Закону діагноз "наркоманія" встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.

Якщо в результаті медичного огляду чи медичного обстеження встановлено, що особа, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами і відносно якої встановлено діагноз "наркоманія", потребує лікування, у тому числі в стаціонарних або амбулаторних умовах, лікар-нарколог зобов`язаний запропонувати такій особі пройти курс добровільного лікування і видати направлення до наркологічного закладу для такого лікування (ст. 14 Закону).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд дійшов правильного висновку, з яким погодився й апеляційний суд, про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 309 КК.

Так, відповідно до амбулаторної картки хворого та довідки від 9 квітня 2021 року, виданої ТОВ "Клініка ім. Гальченко В. В.", ОСОБА_1 самостійно звернувся до вказаного медичного закладу та проходив курс лікування від наркоманії у період з 22 березня 2021 року по 5 квітня 2021 року.

Однак, згідно з інформацією, наявною у довідці діагноз "наркоманія" було встановлено ОСОБА_1 не у визначений Законом спосіб, а лікарем одноособово та без медичного обстеження, яке за вимогами Закону проводиться з метою встановлення відповідного діагнозу.

Відтак, в матеріалах провадження відсутні дані, які би вказували на належне встановлення факту страждання ОСОБА_1 на наркоманію чи наявності у нього синдрому залежності, а також, що ОСОБА_1 звернувся до медичного закладу саме за направленням лікаря-нарколога. Тобто, лікування засуджений проходив з власної ініціативи, а не за результатами медичного обстеження.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що засуджений ОСОБА_1 ставив за мету не вилікуватися від залежності, а ухилитися від відповідальності за вчинення проступку, а тому вірно вказали на відсутність умов та підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК.

Апеляційний суд перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7, які є аналогічними тим, що зазначені захисником у його касаційній скарзі, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без зміни.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.