522/20468/17 Про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення осіб до кримінальної відповідальності - 28.09.2022 Прийняття

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року клопотання прокурора про закриття кримінального провадження задоволено. ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 366-1 КК, а кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42017160000000762 від 12 червня 2017 року, закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи призначеним відповідно до наказу ГУНП в Одеській області від 07 листопада 2015 року

№ 166о/с на посаду старшого оперуповноваженого в ОВС управління карного розшуку ГУНП в Одеській області, 06 березня 2017 року о 15:36, перебуваючи на своєму робочому місці у приміщенні кабінету № 328 на третьому поверсі будівлі ГУНП в Одеській області, розташованої за адресою: вул. Єврейська, 12, м. Одеса, діючи умисно, достовірно знаючи про обов`язковість подання декларації з відображенням у ній достовірних відомостей,

з метою приховування інформації про наявність у нього права користування транспортним засобом, з мотивів укриття свого реального майнового стану під час подання до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, електронної декларації за 2016 рік, порушуючи п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону України "Про запобігання корупції", у розділі 6 "Цінне рухоме майно - транспортні засоби" умисно не вказав даних щодо наявності права користування автомобілем марки "Toyota" моделі "Land Cruiser", 2010 року випуску, середня ринкова вартість якого станом на 12 січня 2016 року складала 924 560,65 грн, тобто перевищувала 250 прожиткових мінімумів (344 500 грн), установлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

11 березня 2017 року ОСОБА_1 подав виправлену декларацію за 2016 рік, у якій аналогічно не вказав права користування вищевказаним транспортним засобом.

Надалі 22 березня 2017 року він подав повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб`єкта декларування, у якому вказав, що в нього виникло право користування рухомим майном (транспортним засобом) - автомобілем марки "Toyota" моделі "Land Cruiser" загальною вартістю 644 000 грн. Водночас станом на 22 березня 2017 року середня ринкова вартість транспортного засобу становила 950 280,49 грн.

Отже, за фабулою висунутого обвинувачення, ОСОБА_1 подав недостовірні відомості

в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції" (1700-18) ,

які відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_7 ставлять вимогу про скасування оскаржених судових рішень із підстав, передбачених пунктами 1, 2 ст. 438 КПК, та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначають, що судом першої інстанції, ухвалу якого апеляційний суд залишив без змін, прийнято необґрунтоване рішення про закриття кримінального провадження, внесеного 12 червня 2017 року до ЄРДР за № 42017160000000762, щодо ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, з огляду на те, що ця підстава є нереабілітуючою.

Стверджують про необґрунтоване застосування судами приписів п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК внаслідок недотримання ними засади верховенства права в контексті порушення принципів презумпції невинуватості й забезпечення права на захист, доступу до правосуддя, змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вважають, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 повинно було бути завершено ухваленням судового рішення, постановленого на підставі положень пунктів 1, 2 ч. 1 та ч. 7 ст. 284 КПК, ч. 1 ст. 373 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, а оскаржені судові рішення скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Захисник Стоянов М.М. також підтримав касаційну скаргу, разом із тим, навів доводи про наявність в цьому провадженні підґрунть до його закриття касаційним судом на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК

Прокурор не заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів щодо оцінки обґрунтованості доводів сторони захисту виходить з наступного.

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 (v013p710-20) визнано такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , статтю 366-1 КК, згідно з пунктом 2 резолютивної частини якого визнані неконституційними норми ст. 366-1 КК, що втрачають чинність із дня ухвалення цього Рішення. Законом України від 04 грудня 2020 року № 1074-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування" (1074-20)

(далі - Закон № 1074-ІХ (1074-20) ), що набув чинності 30 грудня 2020 року, статтю 366-1 "Декларування недостовірної інформації" виключено з КК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою від 06 квітня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси задовольнив клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, звільнив останнього від кримінальної відповідальності за ст. 366-1 КК, а кримінальне провадження, внесене 12 червня 2017 року до ЄРДР за № 42017160000000762, закрив.

Суд першої інстанції, постановивши це рішення, виходив з того, що ст. 366-1 КК втратила чинність у зв`язку з визнанням її такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) на підставі Рішення Конституційного Суду України № 13-р/2020 (v013p710-20) , і, враховуючи правові висновки, викладені, серед іншого, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року (справа № 0306/7567/12), колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2021 року (справа № 345/3522/18) та Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року (справа № 266/3090/18), дійшов висновку про неможливість розгляду доводів ОСОБА_1 щодо відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК, та необхідність постановлення ухвали про закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року в межах доводів апеляційної скарги сторони захисту, які є аналогічними доводам касаційної скарги ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_7, дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Колегія суддів апеляційного суду щодо дотримання принципу презумпції невинуватості зазначила, що оскаржене рішення суду першої інстанції не відображає думки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та не містить жодної обставини для припущення, що суд розглядає його як особу, яка винувата у вчиненні кримінального правопорушення.

Апеляційний суд погодився з висновками районного суду про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК та на виконання приписів ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" урахував висновки щодо застосування цієї норми права, викладені в постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 266/3090/18.

За приписами ст. 2 КК єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, і особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Кримінальним правопорушенням, за положеннями ч. 1 ст. 11 КК, є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як кримінально-протиправної і, за висновками Конституційного Суду України (Рішення від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99), настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 січня 2021 року (справа № 0306/7567/12, провадження № 13-73кс19), особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК, тоді як втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції України (254к/96-ВР) анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні. Відтак, дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність (пункти 25, 26 постанови).

За законодавчими положеннями, якими керувалися суди під час судового розгляду, положення п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК уособлюють імперативні приписи, які не передбачають можливості продовження кримінального провадження, оскільки втрата чинності законом, який раніше визнавав те чи інше діяння кримінальним правопорушенням, унаслідок визнання його неконституційним робить подальше кримінальне провадження безпредметним, адже відповідне діяння не є кримінальним правопорушенням за чинним КК (постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 266/3090/18; ухвала Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року

у справі № 703/2432/17).

З огляду на положення ч. 1 ст. 62 Конституції України, статей 2, 11 КК, частин 1, 2, 5 ст. 17 КПК, за якими особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, висновки, викладені в оскаржених судових рішеннях, є переконливими.

Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року

№ 3 - р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , положення п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК.

Конституційний Суд України констатував, що питання щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК обумовлено насамперед використанням у ньому словосполуки "вчинене особою", яка є складовим елементом юридичної конструкції, що відтворює цілісний процесуальний припис імперативного характеру до закриття кримінального провадження, який у чинній редакції уможливлює закриття такого провадження у зв`язку з декриміналізацією діяння з одночасним виникненням сумнівів у невинуватості особи, стосовно якої відбувається таке закриття, не забезпечує дотримання конституційних прав на повагу до людської гідності, судовий захист, принципу презумпції невинуватості.

На підставі наведених у вказаному вище Рішенні мотивів Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи статей 1, 3, 8, 62 Конституції України у їх взаємозв`язку вказують на позитивний обов`язок держави забезпечувати дотримання презумпції невинуватості особи на всіх стадіях кримінального провадження та після його завершення аж до спростування такої презумпції в законному порядку судом виключно в обвинувальному вироку.

Водночас встановлені Конституційним Судом України перспективні напрями виконання вказаного вище позитивного обов`язку держави, до їх бездоганного втілення на всіх щаблях законодавчого регулювання кримінальних процесуальних правовідносин, на переконання колегії суддів, не є перешкодою до застосування чинних положень ч. 7 ст. 284 КПК, які визначають порядок завершення кримінального провадження за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 284 КПК.

Крім того, за приписами ст. 369 КПК у формі вироку викладається судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, разом з тим судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.

Статтею 5 КПК передбачено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, оцінку доводів касаційної скарги стосовно підстав застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК в цьому кримінальному провадженні колегія суддів здійснює на підставі того, що положення кримінального процесуального закону про закриття кримінального провадження "в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою", втратили чинність як неконституційні і застосуванню не підлягають з огляду на положення ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Зважаючи на те, що Законом № 1074-ІХ (1074-20) (набрав чинності 30 грудня 2020 року) виключено з КК ст. 366-1 "Декларування недостовірної інформації" і втрата чинності законом про кримінальну відповідальність, який раніше визнавав це діяння кримінальним правопорушенням, робить подальше кримінальне провадження безпредметним,

а Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року № 3-р(II)/2022, яким визнано неконституційним п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, не містить домінант, які унеможливлюють застосування інших положень ч. 1 ст. 284 КПК у їх взаємозв`язку із приписами ч. 7 цієї статті закону, що визначають порядок завершення кримінального провадження, колегія суддів уважає, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, що узгоджується з положеннями статей 2, 5 КК.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та його захисника щодо необхідності дослідження доказів, наданих стороною обвинувачення на обґрунтування припущень органу досудового розслідування про винуватість ОСОБА_1, є неспроможними, оскільки вказані докази не є належними в аспекті застосування положень статей 85, 91 КПК внаслідок виключення з КК ст. 366-1.

У суду відсутні повноваження встановлювати винуватість чи невинуватість особи у вчиненні діяння, не передбаченого чинним КК як кримінальне правопорушення, оскільки це суперечить визначеним ст. 2 КПК завданням кримінального провадження.

Отже, внаслідок закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК ОСОБА_1 є невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК, його вину не було встановлено в порядку, передбаченому КПК (4651-17) , а саме кримінальне провадження, з огляду на декриміналізацію діяння, є безпредметним.

За приписами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо закриття кримінального провадження на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК за якими воно закривається у разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення.

За усталеною правозастосовною практикою підставою закриття кримінального провадження за п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК є встановлення того, що: не було самого факту (явища об`єктивної дійсності виявленого зовні), для розслідування якого розпочате кримінальне провадження; сама подія (факт) мала місце, однак її неможна визнати кримінальним правопорушенням, бо вона була результатом дії стихійного лиха, фізіологічних процесів тощо; подія мала місце, проте не була кримінальним правопорушенням, оскільки є наслідком дій потерпілого, а не сторонніх осіб (самогубство, нещасні випадки на підприємствах тощо), і про такі обставини в цьому кримінальному провадженні не йдеться.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а оскаржені судові рішення - скасуванню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017160000000762 від 12 червня 2017 року, щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.