21-4266а15 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Підприємства до Інспекції, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Грандбізнес", ТОВ "Хербал Голд", ТОВ "Єврокард", ТОВ "СКМ-Альфа-Груп", про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У серпні 2013 року Підприємство звернулося з позовом до Інспекції, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року №№ 0003562220, 0003572220 (далі - спірні рішення).

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав на протиправність та необґрунтованість дій працівників податкового органу щодо проведення перевірки та винесених унаслідок цієї перевірки спірних рішень.

Суд установив, що Інспекція провела документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "Грандбізнес", ТОВ "Хербал Голд", ТОВ "Єврокард", ТОВ "СКМ-Альфа-Груп" за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідач склав акт перевірки від 31 травня 2013 року № 1866/22-221-33345913 (далі - акт перевірки), в якому зробив висновок про порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 970 350 грн та ПДВ на суму 843 782 грн.

На підставі висновків акта перевірки Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року: № 0003562220, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з ПДВ на 1 051 472 грн, в тому числі за основним платежем - 843 782 грн та штрафні (фінансові) санкції - 207 690 грн; № 0003572220, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 970 349 грн за основним платежем без застосування штрафних санкцій.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовив виходячи з того, що надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання їх в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операції з вищезазначеними контрагентами, тому податкові повідомлення-рішення прийняті Інспекцією правомірно.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправними та скасував спірні рішення.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, касаційний суд зазначив, що податковий орган під час розгляду адміністративної справи не навів об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надав доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Інспекція просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування заяви додала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2014 року та 9 червня 2015 року (справи №№ К/9991/21592/12, К/800/5882/15 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК (2755-17) .

У рішенні від 8 жовтня 2014 року касаційний суд у подібних відносинах дійшов висновку про те, що подані ТОВ "Луна-09" первинні документи не можуть бути розцінені як такі, що підтверджують факт поставки пального, а за відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

В ухвалі від 9 червня 2015 року Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що після отримання відповіді від банку щодо відсутності можливості переказати кошти, оскільки недостатньо коштів на кореспондентському рахунку, саме платник податків порушив граничні терміни сплати податкових зобов'язань з ПДВ. При цьому суд встановив, що податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення на підставі проведеної перевірки платника податків щодо дотримання ним граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК (2755-17) . Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) (далі - Закон № 996-XIV (996-14) ).

Відповідно до статті 1 цього Закону (996-14) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК (2755-17) .

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК (2755-17) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (2755-17) .

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК (2755-17) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК (2755-17) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу (2755-17) , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу (2755-17) , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК (2755-17) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (2755-17) .

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, суди не дослідили, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджували здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані Підприємства.

З урахуванням наведеного, оскільки Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 травня 2015 року, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, неправильно застосував норми матеріального права до спірних відносин, що призвело до неправильного вирішення спору, то вищевказані рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.