727/2/21 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне з корисливих мотивів з проникненням до житлового приміщення - 21.07.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Штефанчук С.В. на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020260040001786 за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 червня 2020 року за ч. 2 ст. 185 КК України до обмеження волі на строк 1 рік, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 червня 2020 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишені без задоволення, а вирок суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 06 листопада 2020 року, приблизно о 04:10 год., шляхом пошкодження навісного замка проник до будинку АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно ОСОБА_2 на загальну суму 13 870 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що вина підзахисного не доведена, висновки суду ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах, затримання ОСОБА_1 відбулося із порушенням його права на захист без складання відповідного протоколу. Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК України не дав відповідей на усі доводи апеляційних скарг та розглянув кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого, якого не було належним чином повідомлено про дату та час такого розгляду.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у суді касаційної інстанції підтримав скаргу в повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Тому доводи захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на всебічно досліджених та оцінених судом доказах.

Зокрема, суд взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_2, який у суді підтвердив факт викрадення інструментів та їх перелік. Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснили, що вони патрулювали вулиці й побачили підозрілу особу, біля якої була велика валіза. Вони під`їхали до нього і він викинув із рук трубу. Після цього під`їхав автомобіль таксі та повідомив, що його викликав чоловік із великою валізою, таксист дав номер телефону, з якого здійснювався виклик, і цей номер належав ОСОБА_1 . Крім того, в основу вироку суд поклав письмові докази, а саме: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення; протокол огляду предметів та перегляду відеозапису з камери спостереження, де видно, як чоловік зайшов до приміщення по АДРЕСА_2, а потім через пів години вийшов з приміщення, розмовляв по телефону і намагалася трубою збити закріплену на будівлі відеокамеру; протокол огляду диску з відеозаписом із нагрудної камери працівника поліції, де між ОСОБА_1 та працівниками поліції ведеться розмова про валізу.

Суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 06 листопада 2020 року внаслідок порушення вимог кримінального процесуального закону. З таким висновком колегія суддів погоджується.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 у порядку ст. 208 КПК України не затримувався, зазначений огляд місця події був проведений на підставі того, що обвинувачений раніше неодноразово судимий, а не внаслідок повідомлення про вчинення кримінального правопорушення. Тобто, суд установив порушення вимог процесуального закону, які є підставою для визнання доказу недопустимим.

Разом із тим, інших процесуальних дій із ОСОБА_1 у цей період не проводилося, жодних інших документів не складалося, отже, у матеріалах провадження відсутні інші докази, які були б зібрані з порушенням прав обвинуваченого, а тому доводи касаційної скарги в цій частині суперечать матеріалам справи.

Відносно посилання захисту на те, що з урахуванням доктрини "плодів отруйного дерева" недопустимими від описаного вище доказу є й інші докази, слід зазначити наступне.

Доктрина "плодів отруйного дерева" зводиться до того, що, якщо доказове "дерево" є отруйним, то те ж саме стосується і його "плода". Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж.

Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до "плодів отруйного дерева" є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом. Застосування доктрини "плодів отруйного дерева" вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення.

Слід відділяти докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини від доказів, отриманих з джерел, не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією.

Крім того необхідно надавати оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен у подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто, якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то і отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними (рішення ЄСПЛ у справі "Хан проти Сполученого Королівства").

Таким чином, посилання захисника на недопустимість зазначених доказів тільки тому, що суд визнав недопустимим протокол огляду місця події від 06 листопада 2020 року, суперечить наведеній позиції.

Як встановлено судом, докази у справі були зібрані з різних джерел.

Захисник у касаційній скарзі стверджує про відсутність у матеріалах справи прямих та належних доказів на доведеність винуватості його підзахисного.

Суд звертає увагу, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Кожен доказ має підтверджувати певну обставину, яка має значення для конкретного кримінального провадження, і лише сукупність усіх доказів, оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, у своєму взаємозв`язку доводять винуватість чи невинуватість особи. Тобто, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів(як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Верховний Суд неодноразово вказував, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено, і обвинувачений є винуватим у цьому.

У вироку суду наведено переконливі аргументи, чому суд визнав обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом та чому не взяв до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту. Суд дав відповідну оцінку усім доказам і дійшов обґрунтованого висновку, що вони є достатні та у своїй сукупності й взаємозв`язку підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Покарання призначено у відповідності з вимогами статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту і визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому твердження захисника в цій частині теж неприйнятні.

Посилання захисника на порушення судом апеляційної інстанції права ОСОБА_1 на захист внаслідок того, що розгляд кримінального провадження відбувався без участі засудженого, не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Матеріали провадження свідчать, що засуджений ОСОБА_1 повідомлявся про відкриття апеляційного провадження у справі, про дату і час розгляду, заяви про свою особисту участь він не подавав, судом його участь в апеляційному розгляді обов`язковою не визнавалася. Крім того, в суді апеляційної інстанції брав участь захисник Штефанчук С.В., який представляв інтереси засудженого, висловлював позицію сторони захисту стосовно поданих апеляційних скарг. Жодних зауважень відносно розгляду кримінального провадження за відсутності засудженого захисник не висловлював.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Штефанчука С.В. - без задоволення.