489/1764/20 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, що спричинили смерть потерпілого - 21.07.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Молоткова В.М. на вирок Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, а також засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020150040000211, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чирчик Ташкенської області Республіки Узбекистан, громадянина України, пенсіонера, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців із застосуванням примусових заходів медичного характеру - амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з 21 січня 2020 року.

Скасовано арешт на майно, а також вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 21 січня 2020 року приблизно о 04:00 год., точний час в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на проїжджій частині пр. Богоявленського, навпроти магазину "Київстар", розташованого по пр. Миру, 2/3 в м. Миколаєві, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин з раніше знайомим йому ОСОБА_3, реалізуючи умисел на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, наніс два удари в голову дерев`яною палицею, з метою збити його з ніг. Після чого ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 не менше п`яти ударів ногами по тулубу, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження від яких він помер.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Молотков В.М. порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та просить закрити кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Рішення судів вважає незаконними та необґрунтованими, оскільки вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину не доведена поза розумним сумнівом, а висновки про винуватість засудженого ґрунтуються на недопустимих доказах.

Вказує, на невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі через суворість.

Суд безпідставно одночасно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі і застосував примусові заходи медичного характеру.

В решті наводить доводи, які стосуються оскарження фактичних обставин справи, дає власну оцінку доказам.

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду та закрити кримінальне провадження.

Наводить доводи, які є аналогічними, що викладені у скарзі його захисника.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Молотков В.М. та засуджений ОСОБА_1 вимоги касаційних скарг підтримали та просили задовольнити.

Прокурор Чабанюк Т.В. і потерпілий ОСОБА_2 вважали, що підстав для задоволення касаційних скарг немає, просили залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

За змістом ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить із обставин, установлених цими судами.

Таким чином, доводи засудженого та захисника щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на положення як ст.433,так і ст. 438 КПК України, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Натомість, вказані обставини були предметом перевірки апеляційного суду.

Мотиви Суду

Доводи захисника та засудженого ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, оскільки його вина не доведена поза розумним сумнівом, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України (4651-17) ; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.

У вироку зазначено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого злочину повністю доведена: данимипротоколу огляду місця події та трупу від 21 січня 2020 року, де виявлено тіло потерпілого та зафіксовано обстановку вчинення злочину; даними протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно яких, свідки вказали на ОСОБА_1 як на особу, що наносила удари потерпілому ОСОБА_3 ; показаннями свідків-очевидців ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які повідомили обставини спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілому; даними висновку судової медичної експертизи, яка підтверджує ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень та причини смерті потерпілого, а також іншими письмовими доказами.

Місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, доведена поза розумним сумнівом.

Крім того, суд першої інстанції всебічно перевірив версію засудженого про непричетність до вчиненого через те, що в день події у нього стався епілептичний напад, та обґрунтовано визнав її такою, що суперечить встановленим фактичним обставинам. Переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого та захисника, апеляційний суд погодився із таким висновком, зазначив, що ця версія не підтверджена доказами.

Верховний Суд неодноразово вказував, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено, і обвинувачений є винуватим у цьому. Це питання має вирішуватися на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

У судових рішеннях судами першої і апеляційної інстанцій наведено переконливі аргументи, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом та чому не взяли до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Що у даному провадженні було дотримано.

Доводи сторони захисту про недопустимість протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 січня та 03 квітня 2020 року є необґрунтованими.

Статтею 228 КПК України закріплено процесуальний порядок проведення такої слідчої дії як впізнання особи за фотознімками. Впізнання за фотознімками проводиться в тому ж процесуальному порядку, що і впізнання особи, передбачене частинами 1-2 цієї статті, але з деякими особливостями.

Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню (ч.7 ст. 228 КПК України).

Суди перевірили доводи захисту про недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 січня та 03 квітня 2020 року та встановили, що в ході слідчої дії свідку ОСОБА_4 для впізнання було пред`явлено 4 фотознімки, зокрема фотознімок обвинуваченого ОСОБА_1 і ще три фотознімки чоловіків, які не мали різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягала впізнанню, що повністю відповідає вимогам ч.7 ст. 228 КПК України, тому посилання сторони захисту у скаргах про меншу кількість фото надумані. Разом із цим, обидва протоколи слідчих дій містять опис всіх осіб, які пред'являлись для впізнання за номерами від одного до чотирьох, зокрема вказані прізвища, імена, по батькові, дати народження та адреси проживання осіб, чиї фотографії представлені для впізнання. Зазначено в протоколах і ознаки за якими свідки впізнали обвинуваченого, зміст протоколів відповідає вимогам ст. 231 КПК України, тому порушень про які стверджував захист не встановлено.

Посилання на практику Верховного Суду (постанова у справі №331/2390/17) є недоречними, оскільки вона стосується ситуації де мала місце конкретна сукупність порушень при процедурі впізнання за фотознімками, якої в протоколах впізнання зі свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 немає.

Касаційні доводи про суворість призначеного засудженому покарання безпідставні.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Суд, дотримуючись наведених вимог матеріального закону, при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК України є тяжким, характер суспільної небезпеки та обставини скоєного, а також дані про особу засудженого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, згідно висновку судової психіатричної експертизи від 28 квітня 2020 року ОСОБА_1 на момент вчинення кримінального правопорушення страждав та страждає на теперішній час розладом особистості та поведінки, пов`язаного з органічним враженням головного мозку з рідкими епілептичними судомами та легкою когнітивною дисфункцією. На момент вчинення кримінального правопорушення не був здатним повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. За його психічним станом ОСОБА_1 може бути рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у виді амбулаторно-психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання. Тому вчинення злочину інвалідом ІІ групи в стані обмеженої осудності, визнано обставинами, що пом`якшують покарання. Натомість, обставин, що його обтяжують не встановлено.

Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд дійшов висновку, що виправлення і перевиховання ОСОБА_1 можливе шляхом його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі, однак в майже мінімальних межах, передбачених санкцією ч.2 ст. 121 КК України, із застосуванням примусових заходів медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Стосовно доводів про те, що суд безпідставно одночасно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі і застосував примусові заходи медичного характеру слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 20 КК України, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дій та керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Приписами ч.2 ст. 504 КПК України встановлено, що суд ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили злочини у стані обмеженої осудності.

Положеннями ч.2 ст. 94 КК України передбачено, що надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути застосовано судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно-небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров`я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Стала практика Верховного Суду, яка викладена в постановах від 21 жовтня 2021 року та від 25 липня 2019 року (справи № 443/1562/19, №51-9408 км 18), зводиться до того, що до осіб, визнаних обмежено осудними, примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку можуть застосовуватись разом із призначенням їм покарання. Тому в даному кримінальному провадженні колегія суддів слідує позиції ККС ВС та не констатує порушень про які стверджує захист.

Засуджений та захисник у касаційних скаргах просять закрити кримінальне провадження, однак, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами, такі підстави відсутні. А досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях з огляду на положення ст. 433 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.