496/1486/18 Про умисне вбивство потерпілого, скоєне на грунті неприязних відносин під час сварки з потерпілим - 19.07.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017161250001421, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Переможне Комінтернівського району Одеської області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 рокуОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.

Визначено строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 27 грудня 2017 року, тобто з моменту затримання.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК, визнано її винною за ст. 118 КК та призначено покарання у виді двох років позбавлення волі.

Зараховано в строк відбування покарання перебування ОСОБА_1 під вартою

з 27 грудня 2017 року по 29 грудня 2020 року та звільнено її з-під варти негайно в зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 7-ій год 30 хв. у приміщенні кухні будинку АДРЕСА_2 під час конфлікту з ОСОБА_2, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до охоронюваних законом цінностей життя та здоров`я людини, переслідуючи умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_2, взяла з ліжка, на якому перебувала, розкладний ніж та завдала цим ножем останньому два удари в область грудей зліва та один удар в область лівого ліктьового суглобу, в результаті чого ОСОБА_2 від отриманих поранень помер на місці.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що висновки апеляційного суду про перевищення обвинуваченою меж необхідної оборони внаслідок протиправного посягання з боку потерпілого, перебування її у безпорадному стані не відповідають вимогам закону України про кримінальну відповідальність та не підтверджуються доказами, дослідженими в ході апеляційного розгляду. Посилається на порушення апеляційним судом вимог статей 91, 94, 370, 419Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). На думку прокурора, при встановлені мотиву та спрямованості умислу на вчинення кримінального правопорушення суд апеляційної інстанції взяв в основу лише показання ОСОБА_1, але не оцінив сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Крім того, вказує на те, що всупереч вимогам ч. 4 ст. 95 КПК та принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не допитав експерта, свідків, проте надав цим доказам іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції. Також апеляційним судом не досліджено відеозапис та протокол обшуку

від 27 грудня 2017 року, не наведено в ухвалі належного мотивування встановлених обставин. З огляду на викладене, прокурор вважає, що ухвалене апеляційним судом рішення призвело до призначення ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої.

Засуджена ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу прокурора та просила залишити його касаційну скаргу без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Костюк О.С. вважав касаційну скаргу обґрунтованою, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджена ОСОБА_1 і захисник Бєжанова А.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги та просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Костюка О.С., засудженої ОСОБА_1 та захисника Бєжанової А.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

При цьому відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дотримався вимог статей 91, 94, 95, 370, 404, 405 КПК та обґрунтовано перекваліфікував дії обвинуваченої з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК.

Це рішення апеляційного суду ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, яким надано оцінку за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.

Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції, безпосередньо дослідивши показання обвинуваченої та письмові докази, проаналізував всі зібрані в кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дійОСОБА_1 за ст. 118 КК колегія суддів не може визнати слушними, виходячи з наступного.

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 цього Кодексу, є мотив діяння -захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування мотиву та спрямованості умислу ОСОБА_1 на вчинення кримінального правопорушення.

Так, у судовому засіданні апеляційного суду обвинувачена ОСОБА_1 пояснювала, що наміру позбавляти ОСОБА_2 життя вона не мала, а тільки захищалася від його насильницьких дій. Зокрема, вона показала, що розважалася та вживала спиртні напої з подругами в клубі "Приторія" в м. Одесі. Вона перебувала в стані сильного алкогольного сп`яніння і після останнього коктейлю, яким її пригостили, в неї виникли провали в пам`яті, в зв`язку з чим вона не пам`ятає, як раніше незнайомий їй ОСОБА_2 вивів її з клубу та привіз до свого будинку в с. Латівка Біляївського району Одеської області. Опритомніла лише в будинку, де ОСОБА_2 всупереч її волі двічі зґвалтував, потім потягнув в кухню, кинув на диван, сів на неї зверху, примушував втретє вступити в статеві зносини неприродним способом. Вона благала відпустити її, але той почав погрожувати. Захищаючись від дій ОСОБА_2, відштовхнула потерпілого ногами, випадково знайшла під подушкою ніж та взяла його. Механізм та локалізацію нанесення ударів ножем ОСОБА_2 вона не пам`ятає, однак підтверджує, що всі три удари ножем завдала йому саме вона, так як інших осіб в будинку не було.

Також в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_1, заперечуючи умисел на вбивство потерпілого, показувала, що вчинила інкриміновані дії з метою захисту свого життя та гідності, оскільки ОСОБА_2 її зґвалтував та, погрожуючи їй вбивством, примушував задовольнити статеву пристрасть неприродним способом.

Апеляційний суд обґрунтовано визнав показання обвинуваченої ОСОБА_1 достовірними, зазначивши, що вони об`єктивно підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні письмовими доказами, документами та експертними висновками, які безпосередньо досліджено під час апеляційного розгляду.

При цьому в ухвалі навів дані протоколу слідчого експерименту від 23 січня 2018 року та відеозапису до нього, проведеного за участю ОСОБА_1, в ході якого вона розповіла та відтворила обставини вчинення кримінального правопорушення, які повністю узгоджуються з обставинами, встановленими під час огляду місця події в протоколі від 25 грудня 2017 року та є аналогічними її показанням в судах першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, апеляційний суд безпосередньо дослідив та належно оцінив дані висновку судово-медичної експертизи № 3331/170-Д від 17 січня 2018 року про те, що у ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синця лівого плеча; висновку експерта № 407 від 6 лютого 2018 року, відповідно до якого на статевих органах ОСОБА_2 виявлені клітини епітелію, встановити статеву належність яких не має можливості через відсутність у клітинах характерних цитохімічних та цитоморфологічних відзнак; висновків експертів № 64 від 4 травня 2018 року та № 66 від 3 травня 2018 року, згідно з якими на клинку розкладного ножа, виданого обвинуваченою, виявлено домішки крові ОСОБА_2, а на руків`ї ножа - домішки крові останнього та ОСОБА_1 . Піднігтьовий вміст правої руки ОСОБА_2 містить домішки крові ОСОБА_1 .

Водночас обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що встановлені у вироку місцевим судом обставини, відповідно до яких ОСОБА_1 завдала у ліжку ОСОБА_2 два удари в ліву сторону грудної клітини, від яких той помер на місці, не підтверджуються наявними у кримінальному провадженні доказами.

Виходячи з досліджених даних висновку експерта № 407 від 6 лютого 2018 року та протоколу огляду місця події від 25 грудня 2017 року, апеляційний суд правильно зазначив, що на трупі ОСОБА_2 було виявлено не два поранення в ліву ділянку грудної клітки, а по одному пораненню в праву та ліву половину грудної клітки, а також в лівий ліктьовий суглоб. Смерть ОСОБА_2 настала не на місті заподіяння тілесних ушкоджень в ліжку, а біля вікна в кухні, де був виявлений його труп.

Крім того, апеляційний суд слушно звернув увагу на істотні суперечності, що містяться у вироку місцевого суду.

Так, місцевим судом встановлено, що конфліктна ситуація між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникла через те, що остання не погоджувалася на статеві зносини неприродним способом, як запропонував їй потерпілий. Поряд з тим, суд зазначив, що у ОСОБА_1 були відсутні підстави для необхідної оборони, оскільки до моменту нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, з показань самої обвинуваченої, передувало два статевих акта, протягом яких ОСОБА_1 не чинила загиблому опору, тобто вбачається розрив в часі між початком посягання на статеву свободу ОСОБА_1 та нанесенням тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

Ці висновки суду першої інстанції про те, що обвинувачена не перебувала у стані необхідної оборони, апеляційний суд правильно визнав голослівними, пославшись на те, що у вироку не наведено жодних доказів на спростування послідовних показань ОСОБА_1, яка вказувала, що вона не давала згоду на статеві зносини з ОСОБА_2 й не могла протистояти його насильницьким діям внаслідок знаходження її в стані сильного алкогольного сп`яніння та через те, що була залякана його погрозами. Разом з тим, апеляційним судом слушно зазначено, що судом першої інстанції не було встановлено конкретної тривалості періоду, протягом якого до моменту нанесення потерпілому тілесних ушкоджень ОСОБА_1 не чинила загиблому опору, та доказів, якими розрив у часі підтверджується, в тому числі з урахуванням того, що ці обставини також не були встановлені в ході досудового розслідування.

З наведенням відповідних мотивів апеляційний суд обґрунтовано не погодився й з висновками суду нижчої інстанції про відсутність факту застосування потерпілим до ОСОБА_1 насильства та зґвалтування з огляду на дані висновку судово-медичної експертизи №3331/170-Д від 17 січня 2018 року, згідно з яким дівоча пліва у ОСОБА_1 порушена давно; свіжих ушкоджень в ділянці зовнішніх статевих органів і заднього проходу не виявлено. У мазках і тампоні з вмістом піхви ОСОБА_1 сперматозоїди не знайдені.

При цьому в ухвалі зазначено, що біологічні зразки для експертного дослідження було відібрано у ОСОБА_1 через три дні після вчинення злочину, а з її показань вбачається, що вона постійно милася через відчуття забрудненості.

Також апеляційним судом безпосередньо досліджено дані висновку судово-психіатричної експертизи № 55 від 6 лютого 2018 року та наведено в ухвалі підстави, з яких не взято до уваги доводи прокурора про недостовірність показань обвинуваченої ОСОБА_1 стосовно провалів у пам`яті.

Також у касаційній скарзі прокурор посилається на порушення принципу безпосередності дослідження доказів, мотивуючи тим, що апеляційним судом не допитано експерта, свідків, проте надано цим доказам іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції.

Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду в порядку ч. 3 ст. 404 КПК прокурор не заявляв жодних клопотань про допит судового експерта ОСОБА_3 та свідків.

Водночас апеляційним судом правильно зазначено в ухвалі, що показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стосувалися обставин перебування ОСОБА_1 у стані сильного алкогольного сп`яніння при відвідуванні бару "Приторія" та від`їзду звідти з ОСОБА_2 на таксі, що всі учасники апеляційного розгляду, зокрема й сторона захисту, не заперечували.

У зв`язку з цим вказані свідки, які не були очевидцями події кримінального правопорушення в будинку ОСОБА_2, в суді апеляційної інстанції не допитувались й іншої оцінки цим доказам не надавалось.

Доводи прокурора про те, що апеляційним судом не досліджувався протокол обшуку від 27 грудня 2017 року є безпідставними та спростовуються даними, що містяться в журналі судового засідання від 28 грудня 2020 року та аудіозаписом цього судового засідання, згідно з якими цей доказ оголошувався в судовому засіданні.

Отже, дослідивши в судовому засіданні показання обвинуваченої, письмові докази, проаналізувавши всі зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що умисне вбивство потерпілогоОСОБА_1 вчинила у стані необхідної оборони, оскільки в обстановці, яка склалася на місці злочину, в неї виникла реальна, а не мнима необхідність захищатися від суспільно небезпечного посягання ОСОБА_2 з метою захисту її охоронюваних законом прав та інтересів.

Водночас за встановлених фактичних обставин кримінального провадження ОСОБА_1 допустила перевищення меж необхідної оборони, оскільки заподіяння ОСОБА_2 тяжкої шкоди, а саме нанесення потерпілому двох ударів ножем в життєво важливі органи не в повній мірі відповідало обстановці захисту, з урахуванням того, що ОСОБА_2 вчиняв щодо ОСОБА_1 насильницькі дії без застосування ножа, а остання після одного удару, завданого потерпілому ножем в життєво важливі органи, не зупинилася, нанесла ще удар в життєво важливі органи.

Крім того, ОСОБА_1 не звернулася негайно до медичної установи з метою відвернення настання наслідків від заподіяних нею тілесних ушкоджень ОСОБА_2, а також до правоохоронних органів з повідомленням про обставини кримінального правопорушення, хоча не була позбавлена можливості вчинити ці дії.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

З огляду на викладене та виходячи з того, що зібрані у кримінальному провадженні докази не доводять поза розумним сумнівом наявність у ОСОБА_1 умислу на позбавлення життя ОСОБА_2 з мотивів явної неповаги до охоронюваних законом цінностей життя та здоров`я людини, висновки суду апеляційної інстанції про те, що обвинувачена вчинила інкриміновані їй дії з метою захисту від злочинного посягання потерпілого є обґрунтованими.

Відтак апеляційний суд правильно перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд апеляційної інстанції відповідно до положень статей 50, 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, має постійне місце проживання, родину та міцні соціальні зв`язки, наявність обставин, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

У зв`язку цим апеляційний суд визнав за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_1 покарання в межах санкції ст. 118 КК у виді двох років позбавлення волі, звільнивши її з-під варти з залу суду в зв`язку з фактичним відбуттям покарання.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження заапеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_1 та захисника Друженка С.С., належно перевірив викладені в них доводи, зазначив підстави, з яких визнав їх обґрунтованими, та належним чином мотивував своє рішення.

Тому ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано апеляційним судом правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженої, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 - без зміни.