372/422/19 Про хуліганство, скоєне неповнолітніми шляхом грубого порушення громадського порядку, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та виразилось у заподіянні неповнолітньому потерпілому тілесних ушкоджень - 14.07.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Боруха С.В. на вирок Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110230000674, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 104 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.

Вирішено цивільний позов, а також питання щодо речових доказів у провадженні.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, судові рішення щодо яких не оскаржуються.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року вирок в частині звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням змінено.

На підставі ст. 75, 104 КК України ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного за вироком місцевого суду покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що неповнолітній ОСОБА_1 07 липня 2018 року близько 20 год. 00 хв., спільно з неповнолітніми ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перебуваючи поблизу приміщення Обухівського районного центру культури і дозвілля, по вулиці Київській, 117 в м. Обухів Київської області, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та виразилося у заподіянні неповнолітньому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів, знаходячись в громадському місці, в присутності сторонніх осіб та пересічних громадян, нахабно демонструючи зневажливе ставлення до загальноприйнятих правил поведінки і норм моралі, підійшли до ОСОБА_4, при цьому ОСОБА_2 вступив з ним у сварку та умисно, безпричинно, наніс йому не менше п`яти ударів кулаками в обличчя та різні частини тулуба. Потім, до потерпілого підійшов ОСОБА_3 і також умисно, безпричинно, наніс йому невстановлену кількість ударів кулаками в область голови та тулуба. Під час спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до потерпілого підійшов ОСОБА_1 та ступнею правої ноги наніс йому один удар в область черевної порожнини, після чого ОСОБА_3 обійшов ОСОБА_4 ззаду, обхопив його обома руками за тулуб та піднявши кинув через ліве плече на асфальтобетонне покриття, внаслідок чого потерпілому заподіяно тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення, постановлені щодо ОСОБА_1, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у ОСОБА_1 не було мотиву явної неповаги до суспільства, тому в його діях відсутній склад хуліганства, його вина не доведена поза розумним сумнівом.

Судом не дано оцінки поведінці потерпілого ОСОБА_4, який вів себе зухвало та перебував в стані алкогольного сп'яніння.

Вважає, що всупереч ст. 337 КПК України, місцевий суд вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, збільшив його обсяг.

Не роз'яснив обвинуваченим їх права, порушив порядок дослідження доказів, не відреагував на порушення процедури збирання доказів, наявність провокації.

Не розглянув клопотання захисту про визнання недопустимим доказом відеозапису з камер відеоспостереження.

Поклав в основу вироку показання, які безпосередньо не досліджував.

Проігнорував те, що під час допиту свідків прокурор зачитував їх показання дані на досудовому слідстві.

Залишив поза увагою порушення процедури повідомлення про підозру та обвинувачення ОСОБА_1, а також те, що стороні захисту не відкривались докази, що підтверджують внесення відомостей до ЄРДР про злочин та набуття стороною обвинувачення процесуальних повноважень на здійснення досудового розслідування.

Крім того, апеляційний суд всупереч норм ст. 404 КПК України відмовив у клопотанні захисту про повторне дослідження усіх доказів у справі.

Вказані порушення залишились без належної реакції з боку суду апеляційної інстанції, ухвала суду не відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника від представника потерпілого - адвоката Гаврюшенка Д.В. надійшло заперечення у якому він, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити оскаржувані судові рішення без зміни. Аналогічну позицію представник потерпілого Гаврюшенко Д.В. висловив в суді касаційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Борух С.В. в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.

Прокурор Кахнич В.С., посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечив проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Доводи сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого злочину через те, що у нього не було хуліганського мотиву, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

З об`єктивної сторони хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Зміст грубості порушення громадського порядку слід визначати з урахуванням характеру хуліганських дій, їх наслідків, місця і тривалості їх вчинення, кількості потерпілих, їх віку, стану здоров`я, суттєвості порушення їх інтересів або інтересів підприємств, установ, організацій. Аналіз цих обставин потрібен і для з`ясування наявності особливої зухвалості або виняткового цинізму, що є основними і обов`язковими показниками грубого порушення громадського порядку.

Особлива зухвалість - це грубе порушення громадського порядку, поєднане, в тому числі із завданням потерпілій особі побоїв чи іншим насильством, що спричинило тілесні ушкодження.

Суб`єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом і мотивами явної неповаги до суспільства. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є усвідомлене вчинення діяння з мотиву явної неповаги до суспільства. Такий мотив має важливе значення тому, що він, з одного боку, характеризує хуліганські дії, а з другого - самим законом визнається обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони.

При цьому неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною, тобто очевидною, безсумнівною як для винної особи, так і для очевидців його дій.

Отже, мотивом хуліганства є неповага до суспільства, водночас причини вчинення таких дій можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановив, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, знаходячись у громадському місці - біля центрального входу до Обухівського районного центру культури і дозвілля, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та виразилося у заподіянні неповнолітньому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів, в присутності сторонніх осіб, нахабно демонструючи зневажливе ставлення до загальноприйнятих правил поведінки і норм моралі, використовуючи незначний привід, розпочали словесний конфлікт із ОСОБА_4, який переріс у бійку.

При нанесенні ударів потерпілому в різні частини тіла, обвинувачені, показували тим самим свою грубу силу, не висловлювали до нього будь-яких вимог майнового чи особистого характеру. Ці дії вони здійснювали у присутності незнайомих їм громадян, які намагались припинити бійку, однак вони не реагували на зауваження та продовжували бити потерпілого у присутності випадкових перехожих, переважно жінок із дітьми. Наведені обставини беззаперечно вказують на те, що обвинувачені, в тому числі ОСОБА_1, усвідомлювали, що вони грубо порушують громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства і бажають цього.

Таким чином, суди правильно встановили наявність у ОСОБА_1 хуліганського мотиву, так як його дії посягали саме на порушення громадського порядку із особливою зухвалістю, викликаною бажанням показати свою зверхність, пов`язану із неповагою до людської гідності та байдужим ставленням до законів і сталих правил поведінки в суспільстві.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину місцевий суд мотивував показаннями потерпілого ОСОБА_4, які узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які були очевидцями вчинення ОСОБА_1 хуліганських дій; даними протоколу перегляду відеозапису з камер відеоспостереження Обухівського районного будинку культури, де повністю зафіксовані події, що відбувались; протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, де всі учасники чітко вказали на обвинувачених, як на осіб, які вчинили відповідні дії; під час слідчого експерименту свідки на місці показали яким чином, де і в якому порядку наносились удари потерпілому; висновоком судово-медичної експертизи про наявність та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого, а також іншими письмовими доказами.

Суд, всебічно, повно й неупереджено дослідивши всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши докази за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України, а саме кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, доведена поза розумним сумнівом, його дії за ч. 2 ст. 296 КК України кваліфіковано вірно.

Щодо неврахування поведінки потерпілого ОСОБА_4, який на думку захисту перебував в стані алкогольного сп'яніння та спровокував конфлікт, то суди вірно зазначили, що згідно прийнятої у всьому світі класифікації, 0,2 проміле - це фактично нульова ступінь сп`яніння (доклінічна, безсимптомна). Така кількість алкоголю жодним чином не впливає на поведінку людини і в зовнішніх ознаках не проявляється. Водночас, як потерпілий, так і свідки-очевидці події підтвердили, що в той день ОСОБА_4 жодних алкогольних напоїв не вживав.

Суди встановили, що троє обвинувачених з компанії в загальній кількості п`ять осіб, розуміючу і усвідомлюючи свою чисельну і фізичну перевагу, прагнучи конфлікту, почали одночасно наносити удари одній особі, при цьому саме вони вчинили всі дії для провокування конфлікту .

Твердження захисника про те, що місцевий суд вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення,чим істотно порушив вимоги КПК (4651-17) , є безпідставними.

За змістом ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Саме частина обвинувального акта, де викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які сторона обвинувачення вважає встановленими, а також правова кваліфікація правопорушення і встановлює межі судового розгляду кримінального провадження. Тобто ці межі визначаються з урахуванням висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що встановлені місцевим судом та викладені у вироку фактичні обставини злочину чітко відповідають обвинуваченню, викладеному в обвинувальному акті. Визнане судом доведеним формулювання обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 296 КК України містить усі ознаки складу злочину, зазначені у диспозиції вказаної норми.

Вживання в мотивувальній частині вироку виразів: "з метою самоутвердження за рахунок приниження інших осіб, шукаючи нікчемні мотиви для провокування конфліктної ситуації" не може бути розцінено як вихід за межі висунутого обвинувачення, оскільки суд використав ці словосполучення для розкриття змісту поняття "неповага до суспільства".

Це жодним чином не впливає на правову кваліфікацію дій засудженого та не змінює змісту встановлених судом фактичних обставин, відтак порушень вимог ст. 337 КПК України щодо меж судового розгляду не встановлено.

Що стосується не роз`яснення місцевим судом прав обвинуваченим, слід зазначити наступне.

Статтею 345 КПК України чітко регламентовано, що судовий розпорядник роздає особам, які беруть участь у судовому розгляді, пам`ятку про їхні права та обов`язки, передбачені цим Кодексом. Після ознайомлення обвинуваченого з пам`яткою головуючий з`ясовує, чи зрозумілі їм їх права та обов`язки і у разі необхідності роз`яснює їх.

Законодавецьне зобов`язує суд з власної ініціативи роз`яснювати учасникам судового процесу їх права. Права роз`яснюються лише у разі необхідності, на вимогу особи, яка їх не зрозуміла.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що відповідно до вимог ст. 345 КПК України, всім трьом обвинуваченим судовий розпорядник вручив пам`ятки про їх права та обов`язки, передбачені кримінальним процесуальним законом, із якими вони ознайомились. Жодних заяв чи клопотань про те, що права їм не зрозумілі та є необхідність у їх роз`ясненні обвинувачені суду не заявляли.

Надуманими є твердження сторони захисту про порушення порядку дослідження доказів в суді першої інстанції.

Кримінальним процесуальним законом регламентовано, що порядок дослідження доказів визначається ухвалою суду і в разі необхідності може бути змінений (ч.2 ст. 349 КПК України).

Відповідно до журналу та звукозапису судового засідання в суді першої інстанції встановлено, що суд з урахуванням думки сторін,визначив порядок дослідження доказів, про що постановив ухвалу. Потім, за клопотанням сторони обвинувачення, визначений порядок двічі змінювався судом, що не суперечить вимогам ч.2 ст. 349 КПК України. Докази суд досліджував із дотриманням визначеного порядку, порушень вимог КПК (4651-17) не виявлено.

Не заслуговують на увагу й касаційні доводи адвоката про наявність провокації.

Суд нагадує, що провокація - це допомога особі вчинити злочин, який вона б не вчинила, якби правоохоронні органи або особи, що діють за їх дорученням, цьому не сприяли б або не впливали б з тією ж метою на поведінку особи.

Захисник, аргументуючи свою позицію стосовно наявності провокації у даному кримінальному провадженні, посилається на рішення ЄСПЛ "Тейксейра де Кастро проти Португалії"зміст якого зводиться до вислову "не було б скоєно, якби не було спровоковано", однак таке посилання є нерелевантним, оскільки у цій справі мова йшла про провокацію злочину працівниками правоохоронних органів у сфері обігу наркотичних речовин. Натомість злочин, за який засуджено ОСОБА_1, відноситься до злочинів проти громадського порядку та моральності. Працівники поліції були викликані на місце скоєння злочину уже після вчинення засудженими протиправних дій. Таким чином провокація з боку правоохоронних органів взагалі виключається.

Так само недоречними є твердження захисника про те, що суд не відреагував на порушення вимог ст. 257 КПК України під час збирання доказів, оскільки положення цієї норми визначають порядок використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД). Однак, у даному кримінальному провадженні НСРД взагалі не проводились.

Касаційні доводи адвоката Боруха С.В. щодо ігнорування місцевим судом клопотання захисту про визнання недопустимим доказом відеозапису з камер спостереження, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухвалення судового рішення.

Аналіз підстав визнання доказів недопустимими дає змогу виокремити два види.

До першого виду недопустимих, відносяться докази, які суд зобов`язаний визнати такими через їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод.

До другого виду недопустимих, відносяться докази, які суд може визнати недопустимими, це питання є оціночним, суб`єктивним і залишається на його розсуд.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що суд належним чином відреагував на заявлене стороною захисту клопотання про визнання недопустимим доказом відеозапису з камер відеоспостереження Обухівського районного будинку культури та в судовому засіданні 20 вересня 2019 року відмовив у визнанні вказаного доказу очевидно не допустимим. При ухваленні вироку, суд відповідно до ст. 89 КПК України вирішив питання допустимості всіх доказів, в тому числі відеозапису, під час їх оцінки в нарадчій кімнаті. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків.

Посилання адвоката на те, що суд поклав в основу вироку показання, які безпосередньо не досліджував є безпідставними.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Як убачається із матеріалів справи, суд першої інстанції при постановленні вироку, в обґрунтування доведеності винуватості ОСОБА_1 послався на показання обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4, а також свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та ОСОБА_10, яких безпосередньо допитував в судовому засіданні, що підтверджується журналом та звукозаписом судового засідання. Суд поклав в основу вироку лише ті показання, які сприймав безпосередньо.

Стосовно доводів, що під час допиту свідків прокурор зачитував їх показання дані на досудовому слідстві, слід зазначити таке.

Частиною ч.4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд не вправі обґрунтовувати свої рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За змістом кримінального процесуального закону деталізація засади безпосередності передбачає безкомпромісну і категоричну заборону суду використовувати позасудові показання (свідчення) особи без їх безпосереднього сприйняття. Під час розгляду даного кримінального провадження, місцевий суд цієї засади дотримався. А що стосується сторони обвинувачення, то прокурор може на власний розсуд обирати манеру допиту свідка, в межах та порядку визначеному законом. При цьому, ст. 96 КПК України дозволяє з метою з`ясування достовірності показань свідка допитувати його щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

Не заслуговують на увагу і твердження сторони захисту про порушення процедури повідомлення про підозру та пред`явлення обвинувачення ОСОБА_1 .

Варто зазначити, що про наявність таких порушень захист не вказував ні під час досудового слідства, ні в ході тривалих судових розглядів. Разом із цим, зміст письмового повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 08 січня 2019 року відповідає вимогам ст. 277 КПК України. Вручення повідомлення про підозру здійснено із дотриманням норм ст.278 цього Кодексу. Що стосується обвинувачення, то обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 від 22 лютого 2019 року складено та затверджено із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, водночас приписи ст. 293 цього Кодексу щодо надання копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування також виконані.

Безпідставними є посилання адвоката Боруха С.В. про не відкриття стороні захисту доказів, які підтверджують внесення відомостей про злочин до ЄРДР та набуття стороною обвинувачення процесуальних повноважень на здійснення досудового розслідування.

Порядок відкриття матеріалів регулюється ст. 290 КПК України, за змістом якої прокурор або слідчий повідомляють про надання підозрюваному та його захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування. Факт надання доступу до цих матеріалів сторона захисту підтверджує шляхом підписання протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Підставою внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про злочин була заява матері потерпілого - ОСОБА_11 від 07 липня 2018 року про вчинення протиправних дій стосовно її сина ОСОБА_4 . Протокол прийняття правоохоронними органами вказаної заяви наявний у матеріалах кримінального провадження разом із витягом з ЄРДР у якому зазначені ці відомості.

Слідчі здійснювали досудове розслідування на підставі постанови про створення слідчої групи, а процесуальне керівництво відбувалось на підставі постанови про призначення групи прокурорів.

Усі ці відомості зазначені у реєстрі матеріалів досудових розслідувань, копія якого разом із обвинувальним актом були вручені підозрюваному ОСОБА_1, його захиснику та законному представнику, що підтверджено їх розпискою. Крім того, протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 31 січня 2019 року свідчить, що їм надавалися для ознайомлення усі матеріали досудового розслідування.

Посилання адвоката як на підставу для скасування ухвали, на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, через відмову у повторному дослідженні доказів, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Із матеріалів провадження встановлено, що захисник обвинуваченого Мозгового І.О. клопотань про повторне дослідження доказів не заявляв. Захисник Базик О.П. в апеляційних скаргах, поданих в інтересах двох інших обвинувачених, просив суд повторно частково дослідити докази, але в судовому засіданні клопотання не підтримав. З огляду на те, що сторона захисту не наводила обґрунтувань того, що докази були досліджені судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями, а підстав, передбачених частиною третьою статті 404 КПК України, для повторного їх дослідження апеляційним судом встановлено не було, тому суд їх повторно не досліджував, що чітко зазначено в оскаржуваній ухвалі.

Обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.

При цьому, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційних скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи засудженого в цій частині теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.