761/33549/18 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК України - 13.07.2022 Прийняття

Він у невстановленому слідством місці, з не встановленими слідством особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження (далі - невстановлені особи) вступив у злочинну змову, спрямовану на вчинення нападів, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя особи, яка зазнала нападу. Для досягнення вказаної мети ОСОБА_1 спільно з невстановленими особами розробили злочинний план, відповідно до якого ОСОБА_1 мав підійти ззаду до вибраної ним особи, після чого, охоплюючи її рукою за шию, проводив удушення, а в цей час не встановлені особи повинні були заволодіти майном, яке мала при собі особа.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення нападу, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), діючи за заздалегідь розробленим планом та відповідно до розподілених ролей, ОСОБА_1 разом із не встановленими особами 23 червня 2018 року близько 01:40, перебуваючи біля під`їзду житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_2, побачили раніше невідомого їм ОСОБА_2, який проходив повз них до місця свого мешкання. У цей час ОСОБА_1, діючи в злочинній змові з невстановленими особами відповідно до заздалегідь розробленого плану та згідно з розподіленими ролями, підійшов ззаду до ОСОБА_2 та, охопивши його шию правою рукою, почав проводити удушення, в результаті якого останній став задихатися і втрачати свідомість, внаслідок чого не зміг чинити опору і впав на землю. В цей момент, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_2, діючи відповідно до розподілених ролей, не встановлена особа дістала з лівої кишені штанів потерпілого мобільний телефон марки "iPhone 8" (вартістю 18 152 грн), а з правої кишені - гаманець, який для потерпілого матеріальної цінності не становить, із грошовими коштами у сумі 2500 грн. В цей час інша не встановлена особа вихопила у ОСОБА_2 сумку, яка для потерпілого матеріальної цінності не становить, у якій містився ноутбук марки "Apple Macbook" (вартістю 26 391 грн), та з лівої руки зняла його наручний годинник марки "Apple Watch" (вартістю 10 360 грн). ОСОБА_1 та невстановлені особи заволоділи майном ОСОБА_2 на загальну суму 57 404 грн, завдавши останньому майнової шкоди на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_1 стороною обвинувачення обвинувачувався в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Київський апеляційний суд ухвалою від 02 грудня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд всупереч положенням ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, які, на його думку, місцевий суд дослідив неповністю та з порушеннями, а також не вмотивував свого рішення належним чином та не надав відповідей на всі доводи апеляційної скарги. До того ж прокурор вважає, що апеляційний суд не дотримався правил ст. 94 КПК, оскільки не дав належної оцінки доказам у їх сукупності, зокрема протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01 серпня 2018 року за участю свідка ОСОБА_3, даним протоколу проведення слідчого експерименту від 02 серпня 2018 року і відеозапису цієї слідчої діїта іншим доказам, які, на його переконання, підтверджують вчинення злочину саме ОСОБА_1 . Указані порушення касатор відносить до істотних, які перешкодили апеляційному суду постановити законне й обґрунтоване судове рішення, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а отже, ухвала цього суду, як стверджує прокурор, не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу сторони обвинувачення заперечень не надходило.

До початку касаційного розгляду потерпілий ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 без його участі.

У судовому засіданні прокурор Сингаївська А. О. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити, захисник Житнікова Ю. І. заперечила проти її задоволення.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Оспорювання прокурором установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Зі змісту ст. 370 КПК, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється у разі встановлення судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За частиною 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, який перевіряється в апеляційному порядку, воно повинно відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Із приписів статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на них вичерпну відповідь.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду дотримався.

Статтею 91 КПК передбачено, що доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Суд першої інстанції забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, проте сторона обвинувачення не надала суду достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому протиправного діяння.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, місцевий суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому встановив, що жодним із цих доказів не доведено поза розумним сумнівом вчинення саме ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину, зазначив конкретні процесуальні порушення, що стали наслідком визнання окремих доказів недопустимими, і дійшов обґрунтованого висновку про невинуватість ОСОБА_1 у злочині, вказавши у мотивувальній частині вироку правові підстави виправдання.

Так, суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні показання обвинуваченого, який категорично заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, показання потерпілого, свідків, фактичні дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 23 червня 2018 року, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01, 02 серпня 2018 року за участю потерпілого та свідків, протоколах проведення слідчих експериментів від 02, 03 серпня 2018 року за участю потерпілого та свідків, й інші докази, зміст яких наведено у вироку, дійшов висновку, що аналіз доказів, здобутих стороною обвинувачення, свідчить про факт вчинення невідомими особами нападу на потерпілого ОСОБА_2, проте жодним чином не вказує на причетність ОСОБА_1 до цього кримінального правопорушення.

Водночас суд не взяв до уваги даних, що містяться у протоколах пред`явлення для впізнання особи за фотознімками за участю свідка ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_2, оскільки слідчий усупереч вимогам ч. 1 ст. 228 КПК не з`ясував, чи можуть вони впізнати особу, не опитав їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а в разі якщо особа заявляє, що не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі має бути зазначено, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу, чого у цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Також місцевий суд проаналізував показання свідка ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_2 про те, що обвинувачений ОСОБА_1 є тією особою, яка вчинила напад на потерпілого, та дійшов висновку, що вони не можуть бути покладені в основу доказів винуватості обвинуваченого, оскільки потерпілий та свідок на стадії досудового розслідування бачили фотознімки з обвинуваченим, а відповідно до положень ч. 6 ст. 228 КПК проведення впізнання за фотознімками виключає можливість у подальшому пред`явленні особи для впізнання.

Між тим, як слушно зазначив суд сторона обвинувачення не спростовувала показань ОСОБА_1 про те, що він був сфотографований співробітниками поліції Шевченківського УП ще до того, як був доставлений в це управління, що не виключає використання органом досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні фотокартки із зображенням обвинуваченого ОСОБА_1 поза межами проведення процесуальних та слідчих дій.

Колегія суддів уважає безпідставними доводи касаційної скарги прокурора про те, що місцевий суд повинен був урахувати протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01 серпня 2018 року за участю свідка ОСОБА_3, дані протоколу проведення слідчого експерименту від 02 серпня 2018 року та відеозапису такої слідчої дії за участю ОСОБА_3, оскільки суд зазначив, що сторона обвинувачення не забезпечила явки цього свідка в судове засідання та відповідно суд не дослідив його показань безпосередньо, а це позбавило суд можливості оцінити його показання, дані ним під час слідчих дій. З такою позицією суду першої інстанції погоджується і Верховний Суд, враховуючи, що за ч. 3 ст. 23 КПК сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Водночас суд касаційної інстанції уважає слушним посилання судів попередніх інстанцій на те, що обвинувачений ОСОБА_1 не був затриманий на місці вчинення злочину (по гарячих слідах), а також у нього не було вилучено предметів та/або речей, які б могли свідчити про його причетність до скоєння нападу 23 червня 2018 року на потерпілого ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Враховуючи це, суд виправдав ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

За встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених у судовому засіданні доказів, висновок суду про недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинене саме обвинуваченим ОСОБА_1, колегія суддів уважає правильним.

На переконання колегії суддів, прокурор по суті дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_1, відмінну від оцінки, наданої судами попередніх інстанцій, однак не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, у разі встановлення яких судові рішення щодо останнього підлягали б безумовному скасуванню.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_1, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просив скасувати виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, взяти його під варту в залі судового засідання, повторно дослідити докази, а долю речових доказів визначити відповідно до вимог КПК (4651-17) .

Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційній скарзі прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні у кримінальному провадженні докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення, з дотриманням приписів ст. 94 КПК оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та дійшов правильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. Із висновками судів попередніх інстанцій погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та належно вмотивованими.

Спростовуючи доводи прокурора, викладені в його касаційній скарзі, щодо відмови апеляційного суду у повторному дослідженні доказів, колегія суддів зазначає про таке.

У статтях 23, 357, 358, 359, 361 КПК закріплено приписи, на підставі яких суд апеляційної інстанції безпосередньо досліджує докази й отримує усні показання учасників кримінального провадження. Цей суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, установлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження подавали клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу сторони обвинувачення, що повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій, що підтверджується звукозаписом судового засідання від 02 грудня 2021 року.

Твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не дав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа "Салов проти України"), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, та погоджується з наведеними в ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК і які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі й тих, на які вказував прокурор у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.