520/4368/15-к Про використання у суді у якості доказу завідомо підробленого офіційного документу (заповіту) та оформлення права власності на квартиру - 07.07.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170020000660, стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає у АДРЕСА_1,

яка визнана невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченогоч.3 ст. 358 Кримінального кодексу України (в редакції 2001 року) та виправдана на підставі п.3 ч.1 ст. 373 Кримінальногопроцесуального кодексу України (далі - КПК України).

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурорвиклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ст. 404 КПК України, не вирішив клопотання прокурора про повторний допит свідків, показання яких, на його думку підтверджують вину ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі- КК України (2341-14) ), їх безпосередньо не допитав, власної оцінки усім обставинам кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 з огляду на ст.ст. 22, 23, 94, 95 КПК України не надав, хоча доводи прокурора в апеляційній скарзі про нове дослідження судом першої інстанції доказів були обґрунтованими.

Зазначає, що апеляційний суд не перевірив правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки зібраним доказам, внаслідок чого дійшов безпідставного висновку про відсутність у діях обвинуваченої складу злочину.

Вважає, що суд не надав відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора, не навів в ухвалі достатньо обґрунтованих мотивів для залишення її без задоволення.

Вказує, що судами неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що полягає у незастосуванні закону, який підлягає застосуванню та безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч.3 ст. 358 КК України.

Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м.Одеси від 29 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України(в редакції 2001 року)та виправдано її на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України за відсутністю в діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.

За ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Згідно з обвинувальним актом органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона в червні 2009 року, використовуючи завідомо підроблений документ - заповіт підписаний від імені ОСОБА_2, завірений приватним нотаріусом Андрющенко Л.Л. від 31 грудня 2008 року, звернулася у Київський районний суд м. Одеси із заявою про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_2, надавши завідомо підроблений заповіт.

21 липня 2009 року Київським районним судом м. Одеси, на підставі наданого ОСОБА_1 підробленого заповіту, було ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_1 і визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В подальшому ОСОБА_1 23 вересня 2009 року надала копію зазначеного судового рішення до КП "ОМБТІ та РОН", на підставі чого 21 жовтня 2009 року за нею було зареєстровано право власності на вищевказану квартиру.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції 2001 року), а саме як використання завідомо підробленого документа.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доказами у кримінальному провадженні не доведено наявності в діяннях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченогоч. 3 ст. 358 КК України, з чим погодився і судапеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор не підтримав подану касаційну скаргу прокурора, вважав за необхідне залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про час і місце судового розгляду, але в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перегляді судових рішень суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За статтею 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 373 КПК України передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Мотивувальна частина виправдувального вироку згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

З матеріалів кримінального провадження видно, що суд першої інстанції, встановивши, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 3 ст. 358 КК України, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, виправдав її у зв`язку з недоведеністю, що в її діяннях є склад цього кримінальногоправопорушення.

Із висновками судів щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, інкримінованого їйорганом досудового розслідування, погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Обов`язковою суб`єктивною ознакою підроблення офіційного документа, що передбачено ст. 358 ККУкраїни, є вчинення цього злочину лише з прямим умислом.

Як на докази винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 ККУкраїни сторона обвинувачення посилалась напоказання свідків, висновок судової-почеркознавчої експертизи, письмові та речові докази.

Судпершої інстанції, оцінивши всі докази у справі згідно з вимогами КПК України (4651-17) , дійшов висновку, що надані стороною обвинувачення суду докази не можуть вважатися такими, що доводять вину ОСОБА_1 поза розумним сумнівом у інкримінованому їй злочині. При цьому суд зазначив, що прокурором не надано суду об`єктивних, достовірних та належних доказів, які би підтвердили, що обвинувачена скоїла які небудь умисні протиправні дії щодо використання завідомо підробленого документа.

Зокрема, суд дав належну оцінку показанням обвинуваченої, яка у судовому засіданні заперечила свою вину у вчиненні злочину та пояснила, що з 17 червня 2006 року протягом двох років як соціальний працівник відділення соціального обслуговування вдома в КУ "Територіальний цент соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацюючих громадян Київського району м. Одеси" згідно з графіком обслуговування підопічних, надавала послуги по веденню домашнього господарства, організації надання комунальних, побутових і індивідуальних послуг інвалідові першої групи, самотньому ОСОБА_2, 1924 року народження, що проживав за адресою: АДРЕСА_3, і який вякості подяки за її турботу, неодноразово говорив, що зробить на неї заповіт, оскільки не хотів, щоб його квартира перейшла у власність держави. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Через деякий час вона звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 для прийняття спадщини, однак через допущені помилки щодо часу складення заповіту, отримала відмову нотаріуса та змушена була подати позов до суду про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2, в порядку спадкування за заповітом, який судом було задоволено. Вважає, що заповіт ОСОБА_2, посвідченийприватним нотаріусом від 31.12.2008 року не є підробленим документом.

Оцінюючи показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, суд зазначив, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки ці показання не спростували твердження обвинуваченої про те, що вона не скоювала протиправних дій та не підтвердили факту використання ОСОБА_1 в червні 2009 року завідомо підробленого документу - заповіту, підписаного від імені ОСОБА_2 .

Згідно з висновком судової-почеркознавчої експертизи № 6711/02 по матеріалам кримінальної справи №052201000030 від 31.05.2011року, проведеної Одеським науково дослідним інститутом судових експертиз, експерти повідомляють про неможливість дати заключення щодо питання про те, чи самими ОСОБА_2 чи іншою особою виконано підпис від його імені в наданому на експертизу нотаріально посвідченому заповіті від 31.12.2008 року.

Ураховуючи, що доказами у кримінальному провадженні не доведено, що обвинувачена була обізнана щодо недійсності заповіту від імені ОСОБА_2, суд дійшов висновку, про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 умисно використала завідомо підроблений документ.

Прокурор, не погоджуючись із виправдувальним вироком суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку суду першої інстанції та невідповідність викладених висновків фактичним обставинам кримінального провадження, виклала вимогу про скасування вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 та ухвалення нового вироку, яким просила визнати останню винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України (в редакції 2001 року) та призначити покарання у вигляді 6 місяців арешту, а також під час апеляційного провадження допитати свідків, які не були допитані в ході судового розгляду.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги ст. 419 КПК України, оскільки залишено без відповідної уваги доводи його апеляційної скарги, є безпідставними.

Так, згідно з положеннями ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Крім того, при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався.

Так, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, перевірив усі доводи апеляційної скарги прокурора та, погодившись із оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, правильно зазначив, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України (в редакції 2001 року) не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції повністю підтвердив висновки суду першої інстанції про те, що показання допитаних в судовому засіданні свідків не доводять факту використання ОСОБА_1 в червні 2009 року завідомо підробленого документу - заповіту підписаного від імені ОСОБА_2 та вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що висновок судової-почеркознавчої експертизи № 6711/02 від 31.05.2011 року, не може бути покладений в основу обвинувального вироку, оскільки він не підтверджує вину обвинуваченої у вчиненні злочину.

Також апеляційний суд перевірив примітки до висновку судово-почеркознавчої експертизи, у яких викладена інформація про стан здоров`я ОСОБА_2, та зазначив, що така інформація не свідчить про неможливість підписання ОСОБА_2 заповіту, й звернув увагу, що вказаний висновок може вказувати на підробку документа, однак не може підтверджувати обізнаність обвинуваченої ОСОБА_1 про те, що цей документ є підробленим, що входить до предмету доказування за ч.3 ст. 358 КК України.

Також суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги щодо відхилення як доказу довідки-схеми зовнішнього огляду трупа і констатації смерті, згідно з якою вбачається, що смерть ОСОБА_2 настала за 1,5 години до складання заповіту вказавши, що цей письмовий доказ не свідчить про неможливість підписання останнім заповіту.

Щодо доводів прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, то вони є також безпідставними, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасникисудового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи скарги прокурора про те, що судом першої інстанції не були допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3 (нотаріус, яка посвідчувала заповіт), ОСОБА_12 (помічник нотаріуса); ОСОБА_13, ОСОБА_14 (лікар, яка констатувала смерть ОСОБА_2 ), ОСОБА_15 (експерт який проводив почеркознавчу експертизу) та у задоволені клопотання прокурора про їх допит суд необґрунтовано відмовив.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про відхилення клопотання прокурора про допит в якості свідків нотаріуса ОСОБА_3 та помічника нотаріуса ОСОБА_16 .

Як убачається з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції неодноразово відкладав судові засідання, за клопотанням прокурора, для виклику свідків сторони обвинувачення, які зазначені ним в апеляційній скарзі та сприяв прокурору у можливості забезпечення явки свідків шляхом неодноразового постановлення ухвал про привід свідків, запитів до компетентних органів про їх зареєстроване місце проживання тощо.

Незважаючи на зазначені дії суду та враховуючи, що забезпечення явки вказаних свідків в судове засідання покладено на сторону обвинувачення, прокурор протягом двох років розгляду справи судом першої інстанції не забезпечив явки цих свідків в судове засідання.

Крім того, апеляційний суд врахував те, що заявляючи клопотання про допит свідків під час апеляційного розгляду справи, прокурор як у апеляційній скарзі так і під час розгляду справи в апеляційному суді жодним чином не мотивував таке клопотання та не обґрунтовував, які саме відомості або обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, можуть надати такі свідки.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор посилався на неможливість мотивування такого клопотання з підстав не ознайомленням з матеріалами справи, разом з тим клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи прокурор не заявив, у зв`язку з чим апеляційний суд вважав за можливе завершити судовий розгляд.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційна скарга визнана необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Даних, які б свідчили, що суд апеляційної інстанції допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, колегією суддів не виявлено.