157/966/19 Про незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, скоєне у стані алкогольного сп'яніння - 07.07.2022 Прийняття

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Балківці Новоселицького району Чернівецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 7 жовтня 2016 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ч. 1 ст. 70 та ч. 1 ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого від відбування покарання умовно-достроково на не відбутий строк 1 рік 11 місяців 10 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скарго захисника Кучера А.А. на вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 листопада 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 квітня 2021 щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 2 травня по 22 серпня 2019 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, що становить 3 місяці 22 дні.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 1 травня 2019 року біля 00:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою задоволення своїх особистих потреб, шляхом вільного доступу, через незачинені в`їзні ворота зайшов на територію домогосподарства, що на АДРЕСА_2, та, не маючи ні дійсного, ні уявного права і дозволу на користування мотоциклом марки "Viper ZS 150J", 2013 року випуску, д.з.н. НОМЕР_1, повторно, незаконно заволодів цим транспортним засобом, яким на законних підставах користувався ОСОБА_2 .

Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 квітня 2021 року вирок суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Кучер А.А. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, у зв`язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вимоги захисника мотивовано тим, що:

- ОСОБА_1 безпідставно не було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК за клопотанням сторони захисту, попри те, що він виконав усі умови такого звільнення, а саме: 1) після користування мотоциклом, залишив його у відомому йому місці; 2) самостійно повідомив про місце знаходження мотоцикла свою рідну бабу ОСОБА_3 ще до свого затримання, що, на його думку, свідчить про повернення транспортного засобу; 3) потерпілий отримав свій мотоцикл не від правоохоронних органів, а в місці, яке вказав ОСОБА_1 ; 4) згідно з розписками потерпілого від 2 травня 2019 року та від 2 вересня 2019 року, всі збитки йому відшкодовані, претензій до ОСОБА_1 він не мав, просив його звільнити від відповідальності; 5) ОСОБА_1 самостійно з`явився із повідомленням про використання мотоцикла ОСОБА_2 1 травня 2019 року до Турійського ВП ГУНП; раніше незаконне заволодіння транспортним засобом не вчиняв;

- посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 відмовився від володіння транспортним засобом після того як дізнався, що його розшукують потерпілий та працівники поліції, що не може вважатися добровільною заявою про вчинення злочину, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 не знав достеменно про його викриття правоохоронними органами;

- суд всупереч вимог ч. 6 ст. 368 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) при обранні і застосуванні норми закону України про кримінальну відповідальність під час ухвалення вироку не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 688/1744/16-к від 9 жовтня 2018 року;

- потерпілий та його родичі в судовому засіданні неодноразово зазначали, що якби знали, що транспортним засобом заволодів працівник ОСОБА_1, - то в поліцію не зверталися би; прямої заборони ОСОБА_1 користуватись мотоциклом, після користування ним з дозволу, ні потерпілий, ні його родичі не висловлювали; ОСОБА_1 працював у ОСОБА_4 нетривалий період, близько 1,5 місяця, різноробочим і за цей час користувався мотоциклом з дозволу;

- суд, відповідно до вимог ст. 368, 373 КПК, встановивши за результатами розгляду, що в діях ОСОБА_1 немає складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК, та за відсутності заяви потерпілого про вчинення щодо нього кримінального правопорушення приватного звинувачення (ст. 356 КК), не ухвалив виправдувального вироку;

- всупереч вимогам ч. 3 ст. 373 КПК суд допустив ухвалення обвинувального вироку на припущенні, що саме ОСОБА_1 вчинив незаконне заволодіння транспортного засобу із подвір`я потерпілого, при тому, що самОСОБА_1 вказав, що транспортний засіб потерпілого, який він упізнав, виявив у нічну пору доби 1 травня 2019 року на узбіччі дороги на початку с. Стобихівка Камінь-Каширського району, тому, на думку захисника, заволодіння ОСОБА_1 транспортним засобом не в місці його стоянки, на яке вказував потерпілий, не є складом злочину, передбаченого ст. 289 КК;

- у силу ст. 85 КПК показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7, якими суд спростував твердження ОСОБА_1 про конфлікт з місцевими хлопцями, який перешкодив йому вернути потерпілому мотоцикл, є неналежними доказами, оскільки ці свідки не були очевидцями цього конфлікту;

- власником мотоцикла "Viper ZS150J", д.н.з. НОМЕР_1, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (т. 2, а.с. 22), є ОСОБА_8, який судом не допитувався та обставини володіння його мотоциклом потерпілим не досліджувались безпосередньо в суді, а посилання суду на те, що саме потерпілий володіє реєстраційним документом на транспортний засіб, що згідно з підпунктом "б" пункту 2.1 розділу 2 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ) є достатньою правовою підставою для керування, а отже й володіння транспортним засобом, то, на думку захисника, даний пункт ПДР (1306-2001-п) стосується лише водія під час руху транспортних засобів. У зв`язку з невикликом як свідка сторони обвинувачення власника ОСОБА_8 для з`ясування обставин права власності, суд не міг вважати ОСОБА_9 власником або користувачем, а отже і потерпілим у даній справі. Не виключено, що ОСОБА_8 у даній справі в подальшому може звернутись із скаргою як власник майна та особа, інтереси якої зачіпаються;

- судом, усупереч вимог ст. 66 КК та положень ч.4 ст. 91 КПК, не враховано пом`якшуючою обставиною добровільне відшкодування завданого збитку;

- розглядаючи апеляційну скаргу на вирок, ухвалений щодо ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам статей 370, 419 КПК, залишаючи її без задоволення, не зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Так, взагалі не перевірено та, відповідно, не відображено в ухвалі, твердження захисту щодо неналежного власника майна потерпілого у провадженні та незастосування пом`якшуючої обставини - відшкодування завданих збитків.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

-засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги;

-прокурор просив судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Крім цього, відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Таким чином, при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням наведеного не є предметом дослідження суду касаційної інстанції доводи касаційної скарги захисника про те, що:

- ОСОБА_1 забрав мотоцикл не з подвір`я потерпілого;

- не виключена можливість заволодіння транспортним засобом із подвір`я сторонньою особою, яка в подальшому залишила мотоцикл на краю села, де його і знайшов ОСОБА_1 ;

- показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є неналежними доказами.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні у вчиненні злочину, за який його засуджено, ґрунтується на зібраних і досліджених судом доказах, оцінених судом у їх сукупності.

Зокрема, суд першої інстанції на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 послався на показання:

- самого засудженого, який не заперечував, що взяв мотоцикл ОСОБА_2, однак зазначив, що знайшов його на узбіччі та поїхав на ньому у с. Растів, щоб уникнути розправи від осіб із с. Стобихівка, з якими в нього напередодні виник конфлікт. Мав намір повернути мотоцикл зранку того ж дня, однак не зробив цього, оскільки зустрів брата ОСОБА_10, в якого залишився до вечора. Мотоцикл залишив поблизу с. Торговище на узбіччі, після чого зателефонував до бабусі ОСОБА_3 та попросив її переказати потерпілому ОСОБА_2, щоб забрав свій мотоцикл. Сам же зателефонував до дільничного інспектора Турійського ВП ГУНП у Волинській області та повідомив, що добровільно приїде у відділок поліції. При цьому засуджений підтвердив, що знав, що власником даного мотоцикла є ОСОБА_2, оскільки працював у нього і раніше їздив цим мотоциклом на обід з дозволу власника. Він також знав, де стояв мотоцикл у господарстві потерпілого;

- потерпілого ОСОБА_2 про те, що у його власності знаходиться мотоцикл марки "Viper ZS 150J", 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який він придбав у ОСОБА_8, і який на себе ще не зареєстрував. 1 травня 2019 року вранці він виявив відсутність мотоцикла під господарською будівлею. Вважав, що транспортний засіб взяв хтось зі знайомих чи братів, але, оскільки мотоцикл довго не повертали, тому він зателефонував на лінію 102. Пізніше, здогадавшись, що до викрадення мотоцикла може бути причетний ОСОБА_1, він зателефонував до його бабці ОСОБА_3, яка, у свою чергу, зателефонувала до двоюрідної сестри обвинуваченого - ОСОБА_12, після чого повідомила, що мотоцикл знаходиться поблизу с. Торговище Турійського району. Дозволу користуватися транспортним засобом ОСОБА_1 він не давав. Про те, що обвинувачений користувався його мотоциклом, дізнався лише після того, як повернувся із сезонних заробітків. Твердження обвинуваченого про те, що мотоцикл знаходився на краю села, вважає вигадкою, оскільки напередодні ввечері транспортний засіб знаходився, як зазвичай, біля господарської споруди. Не наполягав на обранні ОСОБА_1 суворої міри покарання, проте зазначив, що матеріальні збитки йому не були відшкодовані;

- свідка ОСОБА_13, батька потерпілого, про те, що він давав один раз мотоцикл ОСОБА_1 на його прохання аби той поїхав додому на обід. Проте, коли він побачив агресивне керування ОСОБА_1 транспортним засобом, то вирішив, що більше не дозволить йому користуватися мотоциклом;

- свідка ОСОБА_4 про те, що ні його брат ОСОБА_2, ні батько ОСОБА_13 не давали ОСОБА_1 дозволу користуватися мотоциклом;

- свідка ОСОБА_3 про те, що дізнавшись від ОСОБА_13 про зникнення мотоцикла, подзвонила до ОСОБА_1 та запропонувала йому з`явитися в поліцію, на що він повідомив місцезнаходження транспортного засобу;

- свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що напередодні події будь-якого конфлікту біля місцевого магазину в с. Стобихівка, де вони відпочивали протягом дня, не відбувалося. ОСОБА_7, крім цього, вказав, що протягом того дня разом із ОСОБА_1 розпивали спиртні напої, а біля опівночі розійшлися по домівках. Перед тим, ОСОБА_1 просив у нього позичити свій мотоцикл, але він відмовив через відсутність пального;

- свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 про те, що 1 травня 2019 року до них приїхав їх двоюрідний брат ОСОБА_1 мотоциклом марки "Viper ZS" чорного кольору, якого, як він пояснив, придбав за власні кошти. Протягом усього дня обвинувачений катався по селу, а після обіду до них зателефонували родичі із с. Стобихівка Камінь-Каширського району та повідомили, що ОСОБА_1 розшукує поліція з приводу зникнення мотоцикла. ОСОБА_12, не бажаючи собі неприємностей, попросила обвинуваченого залишити її дім та з`явитися в поліцію. Після цього ОСОБА_1 кинув мотоцикл поблизу с. Торговище та сам пішов у невідомому напрямку.

Суд першої інстанції з урахуванням вищезазначеного дійшов висновку про те, що:

- ніхто із сім`ї потерпілого, як убачається з показань потерпілого та свідків ОСОБА_4, не давав ОСОБА_1 дозволу користуватися належним їм мотоциклом;

- показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спростовуються твердження ОСОБА_1, що він заволодів чужим транспортним засобом вимушено, аби уникнути розправи від осіб, з якими в нього виник конфлікт;

- показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 підтверджується що дії обвинуваченого щодо незаконного заволодіння чужим транспортним засобом були цілком обдумані, свідомі та спрямовані на досягнення злочинної мети.

Суд першої інстанції дослідив й інші докази, які поклав в основу вироку, зокрема: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 1 травня 2019 року (т. 2, а.с. 9), протокол огляду місця події від 1 травня 2019 року та фототаблиці до нього (т. 2, а.с. 10-13); протокол проведення слідчого експерименту з участю потерпілого ОСОБА_2 від 20 червня 2019 року (т. 2, а.с. 14-15); протокол огляду предметів від 1 травня 2019 року (т. 2, а.с. 16-20); постанову про визнання і приєднанняречових доказів від 2 травня 2019 року (т. 2, а.с. 23).

Дав оцінку суд першої інстанції доводам захисника про невстановлення особи потерпілого в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 та зазначив, що законним володільцем мотоцикла марки "Viper ZS 150J", 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, що є предметом даного злочину, був потерпілий ОСОБА_2, оскільки саме він володів реєстраційним документом на транспортний засіб, що згідно з підпунктом "б" пункту 2.1 розділу 2 Правил дорожнього руху є достатньою правовою підставою для керування, а отже й володіння транспортним засобом.

Посилаючись у своїй касаційній скарзі на те, що власником мотоцикла є ОСОБА_8, захисник не зазначає, яким чином це вплинуло на законність судового рішення щодо ОСОБА_1 при тому, що судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не є власником транспортного засобу і не мав будь-якого права на володіння, користування та розпорядження ним, у той час як потерпілий володів та користувався зазначеним транспортним засобом і ці обставини не заперечувалися стороною захисту. До того ж у судових рішеннях потерпілий не зазначається як власник транспортного засобу, судами, у тому числі і судом апеляційної інстанції, зазначено, що ОСОБА_2 користувався транспортним засобом на законних підставах.

Водночас, згідно з приміткою до ст. 289 КК, під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

З урахуванням вищезазначеного доводи касаційної скарги захисника, про те, що суд апеляційної інстанції не дав оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту у цій частині, не є тим істотним порушенням норм КПК (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Суд апеляційної інстанції при перегляді кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника Кучера А.А. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, і належним чином мотивував своє рішення.

Так, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги сторони захисту, які аналогічні доводам касаційної скарги, щодо:

- безпідставного незастосування судом до ОСОБА_1 положень ч. 4 ст. 289 КК. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що ні обвинуваченим, ні захисником не надано доказів того, що ОСОБА_1 добровільно заявив про вчинений ним злочин, водночас, згідно показань як самого обвинуваченого, так і потерпілого та свідків, ОСОБА_1 відмовився від володіння мотоциклом лише після того, як дізнався що його розшукують працівники поліції, транспортний засіб не повернув потерпілому, а лише вказав місце його знаходження. З урахуванням наведеного та того, що обвинувачений не визнав своєї винуватості у вчиненні злочину, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність такої ознаки, як добровільність заявлення про злочин правоохоронним органам, а отже, й про відсутність обґрунтованих підстав для застосування ч. 4 ст. 289 КК;

- невстановлення судом умислу, мотиву та мети вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення з огляду на наступне. Так, суд апеляційної інстанції на спростування цього доводу зазначив, що відповідно до обставин, встановлених судом під час розгляду матеріалів кримінального провадження, аналіз дій обвинуваченого ОСОБА_1 у сукупності із дослідженими у визначеному процесуальним законом порядку доказами, не дають підстав для сумніву у спрямованості його умислу на незаконне заволодіння даним транспортним засобом, вчиненим повторно. Таке заволодіння відбулося таємно, всупереч волі ОСОБА_2, яким останній користувався на законних підставах. Твердження сторони захисту про відсутність умислу на заволодіння транспортним засобом суд апеляційної інстанції визнав лінією захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення, і такими, що не підтверджуються та спростовуються іншими доказами у кримінальному провадженні, і повністю узгоджуються з висновком суду першої інстанції, який критично віднісся до відповідних свідчень ОСОБА_1 ;

Посилання у касаційній скарзі захисника на те, що суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 688/1744/16-к від 9 жовтня 2018 року, не є коректним, оскільки у даному кримінальному провадженні висновки суду були зроблені за інших фактичних обставин, зокрема у вказаному провадженні працівникам поліції стало відомо про те, хто викрав їх транспортний засіб лише після того, як особа повернула мопед і потерпілий подзвонив у поліцію, розповівши про повернення йому транспортного засобу, крім того, особа, яка обвинувачувалась у вчиненні злочину, повністю визнала свою вину.

На думку Суду, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам кримінального процесуального закону, належним чином вмотивовані та обґрунтовані. Ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Як убачається з вироку суду, при призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував дані про особу ОСОБА_1, який злочин вчинив у молодому віці.

Водночас судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання було враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії тяжкого злочину, вчинення ним злочину у стані сп`яніння, і те, що він, маючи незняту та непогашену судимість і будучи звільненим умовно-достроково, на шлях виправлення не став, а вчинив новий злочин, вини своєї у вчиненні якого не визнав.

Таким чином, з урахуванням обставин провадження, особи ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що його виправлення та перевиховання не можливе без ізоляції від суспільства та призначив йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 289 КК.

Крім того, зважаючи на відсутність в обвинуваченого майна, належного йому на праві приватної власності, суд першої інстанції визнав недоцільним застосування щодо нього додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Суд погоджується з рішенням попередніх інстанцій у частині призначеного ОСОБА_1 покарання, оскільки воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і призначене у відповідності до вимог статей 50, 65 КК з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу засудженого, злочин вчинив у стані алкогольного сп`яніння у період відбування покарання за попередній злочин.

З урахуванням вищезазначеного доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно не визнав відшкодування збитків потерпілому обставиною, що пом`якшує покарання засудженому, в цілому не вплинуло на законність судових рішень щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання.

Крім того, посилання захисника на те, що суд безпідставно не взяв до уваги відшкодування збитків потерпілому при відмові у задоволенні клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності судом ОСОБА_1 на підставах ч. 4 ст. 289 КК, не спростовують законність рішення суду в цій частині, оскільки, окрім цієї умови, законом передбачені й інші умови (добровільне з`явлення про вчинення правоохоронним органам, повернення транспортного засобу власнику), яких, як встановлено судами, ОСОБА_1 виконано не було.