127/16168/17 Про замах на умисне вбивство під час розбою, скоєного з метою заволодіння грошовими коштами, а також незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого - 07.07.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Воронцової О. В. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12017020100002690 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя смт Крижопіль Вінницької області,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 8 років з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 107 841,14 грн відшкодування майнової шкоди, 50 000 грн моральної шкоди та 7000 грн витрат на правову допомогу.

Визнано невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 289 і ч. 2 ст. 185 КК та виправдано в зв`язку з відсутністю у його діях складу цих кримінальних правопорушень.

При перегляді справи 05 липня 2021 року Вінницький апеляційний суд скасував цей вирок у частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 289 КК та ухвалив новий вирок, яким засудив його до покарання у виді позбавлення волі на строк:

-за ч. 2 ст. 15 п. 6 ч.2 ст. 115 КК - 12 років з конфіскацією майна;

-за ч. 2 ст. 185 КК - 3 роки;

-за ч. 4 ст. 187 КК - 11 років з конфіскацією майна;

-за ч. 1 ст. 289 КК -4 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

Апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 01 червня 2017 року приблизно о 17:00 з метою заволодіння майном ОСОБА_2 шляхом вбивства, під приводом здійснення обміну 3000 доларів США на гривні запропонував йому зустрітися поблизу новобудови "Авалон" у районі перехрестя вулиць Костянтиновича та Шевченка у м. Вінниці.

На обумовлене місце ОСОБА_2 прибув на автомобілі "Honda-CR-V", який належить його матері ОСОБА_3 .. ОСОБА_1 сів у машину на переднє пасажирське сидіння та отримав від ОСОБА_2 80 000 грн для перерахунку, після чого схопив останнього за шию, нахилив та притягнув до себе і з метою вбивства завдав йому невстановленим колюче-ріжучим предметом двох ударів у живіт, однак не довів свій умисел до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2 зміг вирватися, вискочив з автомобіля та почав утікати.

Після цього ОСОБА_1 сів за кермо вказаного автомобіля та став його переслідувати, однак побачивши, що до потерпілого підійшли люди, розвернув автомобіль і поїхав з місця злочину, заволодівши коштами в сумі 80 000 грн, двома мобільними телефонами вартістю 7531 грн та 1586,2 грн, які належали потерпілому ОСОБА_2, та автомобілем "Honda-CR-V".

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Воронцова О. В. просить скасувати вказані вирок та ухвалу через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не дослідив повно, всебічно та неупереджено всіх обставин справи, не оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку

Вважає, що місцевий суд обґрунтував свої висновки недопустимими доказами, зокрема протоколом пред`явлення особи для впізнання від 02 червня 2017 року та записом телефонної розмови між ОСОБА_1 та адвокатом.

На думку захисника, судами обох інстанцій не доведено наявність у засудженого умислу на вбивство потерпілого та заволодіння чужим майном, а стороною обвинувачення не надано суду доказів на підтвердження розміру заподіяної шкоди.

Стверджує, що при перегляді справи апеляційний суд безпідставно відмовив у клопотанні сторони захисту про дослідження доказів.

Також звертає увагу на порушення апеляційним судом вимог ст. 439 КПК і призначення більш суворого покарання засудженому.

Засуджений ОСОБА_1 в касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду з тих самих підстав, що зазначені захисником, та призначити новий розгляд у цьому суді.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не доведено його умисел на вбивство потерпілого і заволодіння автомобілем, а також не підтверджено зібраними у справі доказами наявність у ОСОБА_2 вказаних коштів і мобільних телефонів.

Вказує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження доказів - показань свідків, наданих в суді першої інстанції, які у вироку місцевого суду викладені невірно та його виправдовують, і не дав оцінці тим доказам, що підтверджують його невинуватість

Стверджує, що апеляційний розгляд справи був проведений незаконним складом суду в зв`язку з постановленням колегією суддів ухвали від 29 липня 2020 року про продовження йому строку тримання під вартою.

З огляду на ці обставини сторона захисту вважає, що оскаржувані вироки не відповідають вимогам статей 370, 374, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) і є незаконними.

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав подану касаційну скаргу, захисник Воронцова О. В. змінила свої вимоги та просила скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг і просила залишити оскаржувані рішення в силі.

Мотиви Суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правилами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційних скарг. При цьому Суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив і дав їм правильну юридичну оцінку.

Зокрема, свій висновок у вироку про винуватість засудженого у вчиненні вказаних злочинів місцевий суд обґрунтував доказами, дослідженими в суді, а саме: показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 ; відомостей зазначених у протоколах: прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02 червня 2017 року, огляду місця події від 01 та 08 червня 2017 року, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 червня 2017 року, проведення слідчого експерименту від 13 липня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_2, огляду предмету від 09 і 13 червня 2017 року; випискою № 12597 від 01 червня 2017 року міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Вінниці; висновками експерта № 745 від 17 липня 2017 року, № 200 від 21 липня 2017 року, № 4128/4129/17-21 від 20 липня 2017 року, договором користування індивідуальним сейфом № 15.3.0517.ФО_С від 03 травня 2017 року.

Разом з тим місцевий суд визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 289 КК, у зв`язку із відсутністю в його діях складу цих злочинів та виправдав.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2019 року залишив апеляційні скарги прокурора, засудженого та його захисника без задоволення, а вказаний вирок без змін.

При перегляді судових рішень за касаційними скаргами прокурора, засудженого ОСОБА_1 та захисника Никитюка О. І. Верховний Суд постановою від 03 червня 2020 року скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У своєму рішенні Верховний Суд вказав на те, що залишаючи скаргу прокурора без задоволення апеляційний суд, усупереч вимогам статей 370, 419 КПК не зазначив мотивованих підстав, з яких визнав її необґрунтованою. У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено, призначене йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна не слід вважати м`яким.

При цьому суд касаційної інстанції дав вказівку апеляційному суду ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційних скаргах, дати на них вичерпні відповіді й постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінального процесуального закону. Зокрема, перевірці підлягали і доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі, щодо наявності в ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілого.

Відповідно до статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий вирок у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК.

Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати приписи статей 408, 420 КПК.

При новому розгляді справи апеляційний суд на підставі часткового дослідження доказів встановив наявність в діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 289 КК, що спростовує доводи касаційних скарг сторони захисту про невмотивованість вироку апеляційного суду в цій частині.

Так, суд апеляційної інстанції встановив, у ОСОБА_1 був умисел спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2 шляхом розбійного нападу на останнього із заподіянням йому смерті. Вчинивши всі дії, які засуджений вважав за потрібне для доведення цього умислу до кінця та не отримавши бажаного результату, а саме смерть потерпілого не настала, у ОСОБА_1 виник умисел на заволодіння транспортним засобом, після чого, скориставшись тим, що потерпілий утік, залишивши ключ у замку запалення, незаконно заволодів автомобілем шляхом заведення двигуна та перемістив його в просторі в інше місце. Помітивши групу людей біля потерпілого засуджений вжив заходів для швидкого залишення місця події на автомобілі. Після заволодіння яким у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна, а саме мобільних телефонів і грошей, які знаходились у салоні автомобіля.

Згідно зі ст. 370 КПК вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у статтях 374, 420 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Зі змісту вказаних норм та статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені стороною захисту під час апеляційного провадження, дати на все вичерпну відповідь й у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

При перегляді вироку суду першої інстанції апеляційний суд цих вимог дотримався.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено порушень апеляційним судом вимог ст. 404 КПК, про що зазначають у касаційних скаргах засуджений та захисник.

Так, у ч. 3 ст. 404 КПК встановлений обов`язок суду апеляційної інстанції повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження. Цією ж нормою передбачена можливість апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Разом із тим, у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Як убачається матеріалів провадження, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника про дослідження звукозаписів судових засідань, на яких зафіксовані допити свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що сторона захисту у судовому засіданні належним чином не обґрунтувала необхідності їх повторного дослідження.

Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції у даному випадку не порушив засад безпосередності дослідження доказів, а сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази за умови, якщо вони належним чином оцінені в суді першої інстанції.

Що стосується тверджень захисника про те, що впізнання особи потерпілим та свідком ОСОБА_5 було проведено з явним порушенням норм процесуального закону, то вони є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Як убачається з протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 червня 2017 року, вказані слідчі дії були проведені у повній відповідності з наведеними вимогами кримінального процесуального закону. Зокрема, як видно зі змісту протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, свідок ОСОБА_5 зазначила, що зможе впізнати особу, яка сідала в автомобіль "Honda-CR-V" що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 228 КПК. Вказане стосується і протоколу пред`явлення особи для впізнання потерпілому ОСОБА_2 згідно з яким він зазначив, що зможе впізнати чоловіка, який заволодів його майном.

До того ж, як слушно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, вищевказані слідчі дії, як за участі свідка ОСОБА_5, так і за участі потерпілого ОСОБА_2 були проведені у присутності понятих, а дані, які містяться у протоколах, складених у результаті їх проведення, узгоджуються з показаннями зазначених осіб, отриманими безпосередньо судом, де вони впізнали ОСОБА_1 .

Необґрунтованими також є посилання захисника в касаційній скарзі про те, що суди послалися в своїх рішеннях на протокол огляду телефону "HTC310" від 09 червня 2017 року, у якому відображено текст листування ОСОБА_1 із адвокатом Тишківським С. Л., який не був досліджений в судовому засіданні.

Як вбачається з журналу судового засідання від 28 грудня 2018 року, вказаний доказ досліджувався в судовому засіданні, при цьому ніхто з учасників судового провадження не ставив питання про його належність чи недопустимість. Під час дослідження доказів у суді апеляційної інстанції учасники не ставили питання про його дослідження.

Доводи в касаційних скаргах щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації дій засудженого, оскільки у нього не було умислу на вбивство останнього та корисливого мотиву, є безпідставними та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх, визнав неспроможними і відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення, з чим погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого визначеного умислу на заподіяння смерті потерпілому, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були складовою мети діяння і її досягнення було б неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.

При цьому якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство.

Як убачається з показань потерпілого в суді, після отримання коштів в салоні автомобіля ОСОБА_1 завдав йому кількох ударів колюче-ріжучим предметом у живіт. Після заподіяння ударів в життєво важливі органи, усвідомлюючи це, ОСОБА_1 не вжив жодних заходів для порятунку життя потерпілого. Лише завдяки активним діям потерпілого, який чинив опір та зміг вистрибнути з автомобіля і втекти, ОСОБА_1 не зміг довести свій умисел на його вбивство до кінця. До того ж, вистрибнувши з автомобіля з пораненнями ОСОБА_2 звернувся за допомогою до перехожих осіб, які знаходились на місці події, що перешкодило ОСОБА_1 у переслідуванні потерпілого.

Відповідно до висновку судової медичної експертизи № 745 від 17.07.2017 у потерпілого ОСОБА_2 були виявлені тілесні ушкодження у виді проникаючої колото-різаної рани живота справа з пошкодженням, по ходу ранового каналу, великого чіпця і внутрішнє-черевною кровотечею, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, а також непроникаюча колото-різана рана стінки живота справа, що належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Характер цілеспрямованих дій ОСОБА_1, який завдав потерпілому колюче-ріжучим предметом проникаючих поранень у ділянки тіла, де розташовані життєво важливі органи, поведінка засудженого, що передувала до та після вчиненого, доводять наявність у останнього умислу саме на вбивство ОСОБА_2, який він не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі, а доводи сторони захисту в касаційних скаргах про протилежне є неспроможними.

Необґрунтованими є і твердження захисника в касаційні скарзі про недоведеність у ОСОБА_1 корисливого мотиву на вчинення умисного вбивства ОСОБА_2 під час розбійного нападу з огляду на вищенаведені доводи, а також враховуючи, що у кримінально-правовому розумінні, корисливий мотив є прагненням, спонуканням особи до незаконного збагачення за рахунок вчинення протиправних дій стосовно інших осіб, суспільства або держави.

Вчинений умисно з корисливих мотивів замах на вбивство кваліфікується в разі, коли винний, вчиняючи дії на заподіяння смерті потерпілому, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. До того ж не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок зазначеного діяння, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього кримінального правопорушення.

При цьому суди послалися на пояснення ОСОБА_2, про те, що він був знайомий з ОСОБА_1 декілька років, неодноразово здійснював для нього валютні операції. 01 червня 2017 року під приводом здійснення чергової валютної операції вчинив напад, завдавши потерпілому ударів колюче ріжучим предметом у життєво важливий орган - живіт, що вказує на наявність у ОСОБА_1 умислу з корисливого мотиву заподіяти смерть ОСОБА_2 під час нападу та вчинення інших дій стосовно нього. Крім того, саме у результаті застосованого до потерпілого фізичного насильства, що є небезпечним для життя, засуджений заволодів автомобілем та мобільними телефонами.

Твердження засудженого в касаційній скарзі, що отримані потерпілим тілесні ушкодження є легкими, оскільки розлад здоров`я не був тривалим, суперечать матеріалам провадження, так як з висновку експерта № 745 від 17 липня 2017 року вбачається, що тяжкість тілесного ушкодження у виді проникаючої колото-різаної рани живота справа з пошкодженням, по ходу ранового каналу, великого чіпця і внутрішнє-черевною кровотечою було віднесено до категорії тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння відповідно п. 2.1.3. "к" "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 (z0248-95) , а не за ознакою тривалості розладу здоров`я.

Доводи скарг засудженого та його захисника про недоведеність наявності у потерпілого коштів спростовуються поясненнями потерпілого ОСОБА_2 про те, що він знав ОСОБА_1 протягом 3-4 років, та останній неодноразово звертався до нього з приводу здійснення валютних операцій. Такі показання узгоджуються з відеозаписом, дослідженим в судовому засіданні, який підтверджує той факт, що 01 червня 2017 року незадовго до зустрічі із засудженим потерпілий взяв із сейфу банку "RwSbank" готівкові кошти.

Не є прийнятними і доводи засудженого у касаційній скарзі про розгляд провадження в суді апеляційної інстанції незаконним складом суду у зв`язку із постановленням колегією суддів ухвали від 29 липня 2020 року про продовження йому строку тримання під вартою.

З цього приводу засуджений двічі подавав заяви про відвід колегії суддів апеляційного суду, у задоволенні якої було обґрунтовано відмовлено ухвалами від 16 лютого і 28 квітня 2021 року у зв`язку з тим, що заявником не наведено обставин, передбачених 75 КПК (4651-17) які б виключали участь суддів у кримінальному провадженні.

Не вбачає таких підстав і колегія суддів касаційного суду.

Доводи касаційних скарг про порушення апеляційним судом вимог частин 2 і 3 ст. 439 КПК щодо особливостей нового судового розгляду справи також є безпідставними, оскільки скасовуючи вирок і ухвалу касаційний суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, призначене йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього майна не слід вважати м`яким.

Разом із тим, апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 289 та ч. 2 ст. 185 КК і ухвалив новий вирок, тобто збільшив обсяг обвинувачення та призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, що узгоджується з вимогами ст. 420 та частин 2 і 3 ст. 439 КПК.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

З огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційні скарги засудженого та захисника Воронцової О. В. залишити без задоволення, а на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2021 року щодо ОСОБА_1 без зміни