676/5822/17 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне керування мікроавтобусом та скоєння зіткнення із зустрічним автомобілем, внаслідок чого водій цього автомобіля отримав тяжкі тілесні ушкодження - 05.07.2022 Прийняття

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Пілінського С.І. на вирок Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017240070001184 від 03 липня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ?уродженця с. Брага Хмельницької області, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами ?першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК та його виправдано на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК за не доведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за таких обставин.

Зокрема, в тому, що ОСОБА_1 3 липня 2017 року о 12:00, рухаючись по просп. Грушевського в м. Кам`янець-Подільський, в крайній лівій смузі автодороги Н03 "Житомир - Чернівці" за кермом автобуса БОГДАН А-069.21, реєстраційний номер НОМЕР_1, з технічними несправностями ходової частини, які виразились у комплектації шин з різним типом малюнку протектора на колесах задньої осі, в напрямку від вул. Північної до вул. Черняховського, на перехресті з вул. Чехова, порушив вимоги Правил дорожнього рухуУкраїни, а саме: п. 1.5, п. 2.3 б), п. 2.3 д), п. 10.1, п. 16.13.

А саме, ОСОБА_1 проявив неуважність, не впевнившись в безпеці маневру повороту ліворуч, який він виконує, діючи з необережності, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, не відмовився від маневрування в обраний момент, не очікуючи проїзду транспортного засобу "Ford Transit Conneck", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який наближався у зустрічному напрямку, продовжив виконання маневру повороту ліворуч, з метою подальшого заїзду в тупікове відгалуження дороги, в результаті чого вчинив зіткнення з автомобілем останнього.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій транспортного засобу "Ford Transit Conneck", реєстраційний номер НОМЕР_2, отримав тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю.

Вищевказані порушення правил безпеки дорожнього руху виразилися в тому, що водій автобуса БОГДАН А-069.21, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1, під час виконання повороту ліворуч, не надав дороги зустрічному транспортному засобу, які перебувають у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та її наслідками.

Переглядаючи вказаний вирок районного суду, 07 вересня 2021 року Хмельницький апеляційний суд ухвалив новий вирок, яким скасовано вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортним засобом терміном на 3 роки.

Відповідно до статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі статті 76 ККна ОСОБА_1 покладено такі обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирався.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений та його захисник просять скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилаються на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги сторона захисту обґрунтовує тим, що обвинувачення щодо засудженого не доведено поза розумним сумнівом, не обгрунтовано, чому взято до уваги суперечливі показання потерпілого ОСОБА_2, обгрунтовано винуватість письмовими доказами всупереч диспозиції статті 286 КК.

Посилаючись на рішення Вликої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, сторона захисту вважає, що апеляційний суд зобов`язаний був виявити встановити і навести у вироку всі без винятку порушення правил дорожнього руху України, які мали місце під час конкретної дорожньо-транспортної пригоди.

Захисник та засуджений вважають, що апеляційний суд не звернув увагу на висновки судової комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 16 січня 2019 року, за якими причиною настання пригоди (зіткнення автомобілів) з технічної точки зору, є невідповідність дій саме водія ОСОБА_2 вимогам пункту 12. 4 ПДР (1306-2001-п) України, тобто перевищення швидкості руху в населеному пункті.

Також, сторона захисту стверджує, що суд апеляційної інстанції повинен був визнати не допустимим доказом висновок авто технічної експертизи №288а від 11 серпня 2017 року, який був складений на свідченнях свідка ОСОБА_1 з істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Крім того, сторона захисту зазначає, що суд апеляційної інстанції при дослідженні доказів не дослідив протокол слідчі експерименту від 19 червня 2018 року з додатками до нього та не надав належної оцінки даному доказу, на підставі якого було складено висновок судової комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 16 січня 2019 року, що вважає неприпустимим так як суд зобов`язаний досліджувати докази, які звинувачують, так і ті, що виправдовують обвинуваченого що в свою чергу не було виконано.

Сторона захисту вважає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою пояснення експерта ОСОБА_3 .

Захисник та засуджений вказують, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині не зазначив, які ж порушення були причиною настання наслідків ДТП і які порушення знаходяться у причинному зв`язку відповідно до висновків експертиз, які суд вважав належними та допустимими доказами.

Також, вважають, що суд апеляційної інстанції безпідставно у своєму вироку прийшов до висновку, що суд першої інстанції безпідставно стверджував, що ОСОБА_1 з 3 липня 2017 року по 20 вересня 2017 року не було роз`яснено конституційного права на захист, прав не свідчити проти себе та права мовчати і не доводити свою винуватість, в тому числі шляхом надання речових доказів.

Вказують, що не було здобуто будь-якого доказу того, що слідчий отримав від ОСОБА_1 заяву про те, що він відмовляється користуватися під час давання показань правовою допомогою адвоката, а тому суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що конституційні права ОСОБА_1 під час допиту в якості свідка були порушені.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на наступних підставах.

Мотиви Суду

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною 2 статті 286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Зокрема, органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1, який керував автобусом БОГДАН А-069.21, реєстраційний номер НОМЕР_1, порушив п. 1.5, п. 2.3 б), п. 2.3 д), п. 10.1, п. 16.13. Під час виконання повороту ліворуч з метою подальшого заїзду в тупікове відгалуження дороги, не надав дороги зустрічному транспортному засобу, а саме транспортного засобу "Ford Transit Conneck", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті чого, вчинив зіткнення, що перебуває у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та її наслідками.

Суд першої інстанції з таким обвинуваченням не погодився та виправдав ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що показання потерпілого ОСОБА_2 суперечать фактичним обставинам з технічної точки зору, які зафіксовані протоколом огляду місця події від 03 липня 2017 року, є неспроможними і такими, що не відповідають іншим доказам, на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні, інкримінованого йому, кримінального правопорушення.

Суд встановив, що швидкість руху транспортного засобу "Ford Transit Connect", перед початком гальмування, складала приблизно 101…104 км/год. В момент виникнення небезпеки для руху потерпілого, керований ним автомобіль знаходився на відстані 70…71 м. до місця зіткнення.

Суд прийшов до висновку, що в даній дорожній обстановці водій транспортного засобу "Ford Transit Conneck" ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 1.10, 11.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, так як мав технічну можливість запобігти зіткненню з автобусом "БОГДАН" шляхом виконання в робочому режимі зазначених вимог ПДР (1306-2001-п) , своєчасного застосування екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення, з моменту реагування водієм на небезпеку, при умові руху з допустимою швидкістю на ділянці скоєння ДТП (60 км/год), а тому його дії, з технічного погляду, є причиною дорожньо-транспортної події.

Вказано, що водій ОСОБА_2 в даній дорожній обстановці, мав технічну можливість запобігти зіткненню з автобусом "БОГДАН" шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення з моменту реагування водієм на небезпеку, при умові руху з допустимою швидкістю на ділянці скоєння ДТП (60 км/год), вважаючи, що не доводить винуватість ОСОБА_1 і висновок судово-автотехнічної експертизи N 288а від 11 серпня 2017 року.

Крім того, визнано недопустимим доказом протокол слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 від 7 жовтня 2017 року, стверджено про порушення права на захист ОСОБА_1 під час досудового розслідування, взято до уваги показання експерта ОСОБА_3 та в основу вироку покладено показання обвинуваченого ОСОБА_1, дані висновку судової комісійної транспортно-трасологічної та автотеханічної експертизи N 883/18-22/28493/28494/18-52 від 16 січня 2019 року.

Провівши судове слідство у даному кримінальному провадженні за клопотанням учасників процесу, апеляційний суд не погодився з вказаним виправдувальним вироком суду першої інстанції та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, та йому призначено покарання.

Апеляційним судом визнано доведеним вчинення ОСОБА_1 злочину за наступних обставин.

3 липня 2017 року о 12:00 ОСОБА_1, рухався по проспекту Грушевського в м. Кам`янець-Подільський, в крайній лівій смузі автодороги Н03 "Житомир - Чернівці", за кермом автобуса "БОГДАН А-069.21", реєстраційний номер НОМЕР_1, з технічними несправностями ходової частини, які виразились у комплектації шин з різним типом малюнку протектора на колесах задньої осі, в напрямку від вул. Північної до вул. Черняховського, на перехресті з вул. Чехова, в порушення вимог п. 1.5, п. 2.3 б), п. 2.3 д), п. 10.1 ПДР (1306-2001-п) України.

При цьому, ОСОБА_1 проявив неуважність, не впевнившись в безпеці маневру повороту ліворуч, який він виконує, діючи з необережності, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, не відмовився від маневрування в обраний момент, не очікуючи проїзду автомобіля "Ford Transit Conneck", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який наближався у зустрічному напрямку, продовжив виконання маневру повороту ліворуч, з метою подальшого заїзду в тупікове відгалуження дороги, в результаті чого вчинив зіткнення з автомобілем останнього.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля "Ford Transit Conneck" реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю.

Вищевказані порушення правил безпеки дорожнього руху виразилися в тому, що водій автобуса "БОГДАН А-069.21", реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1 під час виконання повороту ліворуч, не надав дороги зустрічному транспортному засобу, які перебувають у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та її наслідками.

Апеляційний суд, проаналізувавши докази, які досліджені апеляційним судом з точки зору їх належності та допустимості, дійшов висновку, що підтверджується недотримання ОСОБА_1 вимог п. п. 1.5, 2.3б, 2.3д, 10.1 Правил дорожнього руху України, зміст яких викладено вище, які перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням даної ДТП, в результаті якої потерпілому заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Разом з тим, невиконання вимог п. 16.13 ПДР (1306-2001-п) , яке ставилося у провину органами досудового розслідування ОСОБА_1 виключено із об`єму обвинувачення, оскільки винуватість за вказаним пунктом не встановлена апеляційним судом.

Зокрема апеляційний суд вважав, що:

- висновки суду першої інстанції про те, що показання потерпілого ОСОБА_2 не узгоджуються із показаннями обвинуваченого ОСОБА_1 та не містять відомостей, які б вказували на наявність в діях останнього ознак кримінального правопорушення зроблені без належного співвідношення таких показань із іншими доказами кримінального провадження;

- з аналізу показань потерпілого, висновків експертиз від 16 січня 2019 року та від 11 серпня 2017 року, які апеляційний суд визнав належними та допустимими доказами, пояснень експертів ОСОБА_3, ОСОБА_4, які підтримали свої висновки в судовому засіданні апеляційної інстанції, та досліджених письмових доказів, в їх сукупності, апеляційний суд об`єктивно констатує факт створення водієм ОСОБА_1 перешкоди (небезпеки) іншим учасникам руху, що стало причиною ДТП, в результаті якої у потерпілого ОСОБА_2 було виявлено тяжкі тілесні ушкодження, та достатньо підтверджується причетність до цих наслідків саме обвинуваченого ОСОБА_1 ;

- суд першої інстанції не врахував характер порушень ПДР (1306-2001-п) , допущених обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2, залишив без належної правової оцінки можливість ОСОБА_1 уникнути дорожньо-транспортної події, а також причинний зв`язок між цими порушеннями та наслідками, що настали;

- незважаючи на категоричність відповідей судово-технічної експертизи №288а від 11 серпня 2017 року в частині відсутності технічної можливості запобігти зіткненню з боку потерпілого ОСОБА_2, без наведення жодних мотивів, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що ОСОБА_2, в даній дорожній обстановці мав технічну можливість запобігти зіткненню з автобусом "Богдан", шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення з моменту реагування водієм на небезпеку, при умові руху з допустимою швидкістю;

- стверджено, що невідповідність дій потерпілого ОСОБА_2 правилам дорожнього руху, згідно висновків експертиз від 16 січня 2019 року, не перебувають у причинному зв`язку з наслідками, що настали, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги та не надав відповідної оцінки вказаним висновкам, умисно допустив вибірковість у дослідженні доказів;

- у вироку безпідставно визнано судом порушення прав ОСОБА_1 в частині вилучення неналежного йому транспортного засобу та поміщення його на штраф майданчику протягом року, та визнано неналежним і недопустимим доказом протокол огляду речового доказу - транспортного засобу "БОГДАН А-069.21", так як слідчий, всупереч волі власника транспортного засобу ОСОБА_5, тимчасово вилучив його 3 липня 2017 року під час огляду місця події, та в порушення вимог статті 100 КПК незаконно передав на зберігання на майданчик тимчасового тримання;

- ствердив безпідставним твердження суду і про те, що ОСОБА_1 з 03 липня 2017 року по 20 вересня 2017 року не було роз`яснено Конституційного права на захист, права не свідчити проти себе та права мовчати і не доводити свою винуватість, в тому числі шляхом надання речових доказів, чим порушено статті 59, 62, 63 Конституції України, оскільки всі докази у кримінальному провадженні вже були зібрані станом на 20 вересня 2017 року. Станом на 08 липня 2017 року, під час допиту ОСОБА_1 як свідка, слідчим роз`яснено, останньому, вимоги ст. 63 Конституції України, ст. ст. 18, 66 КПК України, про що свідчать його підписи у протоколі допиту. Слідчий провів огляд місця події за участі понятих та спеціаліста, та інші учасники кримінального провадження на залучались, у тому числі ОСОБА_1, у зв`язку з чим у слідчого не було обов`язку, на момент проведення вказаної слідчої (розшукової) дії, роз`яснювати зазначені судом конституційні права на захист, тощо, а також залучати ОСОБА_1 захисника, так як останній не мав статусу підозрюваного.

Верховний Суд вважає, щоу вироку апеляційного суду в повній відповідності до вимог частини 3 статті 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статті 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки та допущенні порушення.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, апеляційний суд належним чином вмотивував допустимими доказами, які було досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1

Верховний Суд, у тому числі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року, на яку посилається сторона захисту в касаційній скарзі, неодноразово звертав увагу на те, що кримінальна відповідальність водія за статтею 286 КК виключається, якщо іншийводій допустив порушення ПДР (1306-2001-п) , яке перебуває у причинному зв`язку з наслідками, що настали, а також якщо дорожня обстановка (наприклад, наявність відповідних дорожніх знаків) давала підстави водію розраховувати на додержання правил іншим водієм.

Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, включає три обов`язкові ознаки: діяння - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; наслідки у вигляді заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; причинний зв`язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і зазначеними у статті наслідками.

Крім того Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року, на яку посилається також і сторона захисту, роз`яснено об`єктивну сторону злочину, передбаченого статтею 286 КК.

Зокрема, диспозиція статті 286 ККсформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР (1306-2001-п) , для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР (1306-2001-п) , а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР (1306-2001-п) , які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причиновому зв`язку. Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - ч. 2, загибель кількох осіб - ч. 3); причиновий зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати: 1) у вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту.

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.

Причиновий зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР (1306-2001-п) можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР (1306-2001-п) ) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК(наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, не зареєстрованим, або без належного номерного знака (підп. "в" п. 2.9 ПДР (1306-2001-п) ) тощо); б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п. 10.3 ПДР (1306-2001-п) ), розвороту (п. 10.7 ПДР (1306-2001-п) ), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п. 11.4 ПДР (1306-2001-п) ), перевищення швидкості руху транспорту (п. 12.4 ПДР (1306-2001-п) ) тощо).

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР (1306-2001-п) , які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходилися у причиновому зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР (1306-2001-п) , які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.

Апеляційним судом встановлено недотримання ОСОБА_1 вимог п. п. 1.5, 2.3б, 2.3д, 10.1 Правил дорожнього руху України:

- 1.5 - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3 б) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.3 д) згідно якого водій не повинен створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

- п. 10.1 - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Разом з цим, з об`єму обвинувачення судом апеляційної інстанції виключено порушення вимог пункту 16.3 ПДР (1306-2001-п) .

Судом апеляційної інстанції зазначено, що причиною ДТП, внаслідок якої водію транспортного засобу "Ford" заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, стало порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху шляхом створення небезпеки для дорожнього руху, не виконання умов надати дорогу. Протиправність дійпотерпілого, який їхав з перевищенням швидкості, не знаходиться у причинному зв`язку з настанням пригоди.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що :

- вказане узгоджується з висновком судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №883/18-22/28493/28494/18-52 від 16 січня 2019 року, який підтверджений експертом ОСОБА_3, яка проведена під час судового розгляду також з вихідними даними, здобутими під час судового розгляду, та з дотриманням прав учасників судового процесу;

- після дослідження всіх обставин провадження, експертами стверджено, що невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам пункту 1.10 (в частині визначення терміну дати дорогу), 10.1 ПДР (1306-2001-п) України, перебувають у причинному зв`язку з настанням пригоди;

- висновок експерта про те, що причиною настання пригоди (зіткнення автомобілів) з технічної точки зору є невідповідність дій водія ОСОБА_6 вимогам пункту 12.4 ПДР (1306-2001-п) України не перебуває у причинному зв`язку між настанням ДПТ та наслідками, що є обов`язковим встановленням в категорії справ про порушення безпеки дорожнього руху;

- такий висновок викладений у категоричний формі на підставі досліджених всіх обставин пригоди, є належно мотивованими, науково обґрунтованими, складеними кваліфікованими експертами, що мають достатній фах, досвід і стаж експертної роботи, на підставі ретельного дослідження з використанням наукових інформаційних джерел, даних загальноприйнятої експертної практики, матеріалів кримінального провадження, яким не суперечать, відповіді та висновки експерта повні та вичерпні, не допускають подвійного тлумачення і суперечностей.

Висновок суду про порушення ПДР (1306-2001-п) ОСОБА_1, якийкерував транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, підтверджено рядом досліджених доказів. Зокрема, висновками експертиз, показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідків, даними, зафіксованими в протоколах слідчих експериментів, протоколах огляду місця події, транспортних засобів.

Таким чином, із фактичних обставин цього кримінального провадження судом апеляційної інстанції встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними порушеннями засудженим ПДР (1306-2001-п) , що всупереч викладеним у касаційній скарзі захисника засудженого доводам свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони складу злочину - причинного зв`язку між порушенням ПДР (1306-2001-п) і зазначеними наслідками.

Зіставивши й проаналізувавши наявні у справі та отримані в ході її розгляду дані, суд апеляційної умотивовано вирішив, що стороною обвинувачення доведено поза розумним сумнівом порушення водієм ОСОБА_1 правил ПДР (1306-2001-п) у конкретній дорожній ситуації.

Підставою для такої позиції суду слугували відомості, що містяться у показаннях засудженого, потерпілого, експертів, а також дані, отримані за результатами проведених слідчих дій, висновки проведених експертиз, зміст яких детально відображено у вироку.

Усупереч посиланням у поданій скарзі при оцінці доказів суд дотримався положень статей 84- 86, 94 КПК.

Отже, апеляційний суд, виконуючи завдання кримінального провадження, апеляційний суд з`ясував передбачені статтею 91 КПКобставини й ретельно перевірив версію сторони захисту щодо механізму ДТП. Безпосередньо дослідивши із додержанням засади змагальності всі зібрані докази, суд установив факт причинного зв`язку між подіє та наслідками.

Не може погодитися колегія суддів з твердженням сторони захисту, що суд апеляційної інстанції повинен був визнати недопустимими протокол огляду місця події від 3 липня 2017 року, оскільки така процесуальна дія проводиться одразу після вчинення пригоди, в ній фіксуються всі дані пригоди та всі її учасники.

Правомірність такої слідчої дії узгоджується з вимогами частини 1 статті 237 КПК, згідно якої з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця або окремих речей, оглядати та вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження.

У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. (стаття 104 КПК (4651-17) )

Не погоджується колегія суддів і з тим, що права ОСОБА_1 у провадженні порушувалися, що може вплинути на недопустимість доказів, оскільки 20 вересня 2017 року був залучений захисник, обвинувачувався ОСОБА_1 у вчиненні тяжкого злочину, котрий не передбачає обов`язкової участі захисника, експертні дослідження проводилася не на предмет узгодженості або ймовірності вчинення ДТП за його поясненнями.

Разом з цим, під час судового розгляду, задля недопущенням порушення прав ОСОБА_1, за клопотанням його захисника була призначена експертиза з урахуванням всіх встановлених обставин у провадженні вже і в судовому провадженні та відповідно проведено експертне дослідження, надано експертам для огляду транспортні засоби.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що сторона захисту, виражаючи незгоду з протоколом слідчого експерименту від 19 червня 2018 року, який проведено вже після оголошення підозри ОСОБА_1, не зазначила про наявність будь-яких невідповідностей між даними, які зафіксовані в протоколі, та фактичними обставинами дорожньо-транспортної пригоди. А також пояснення водіїв транспортних засобів не перевірялися експертами на предмет їх допустимості та ймовірності з інкримінованою пригодою.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, підхід Європейського Суду з прав людини до вирішення питання допустимості доказів ґрунтується на концепції справедливого судового розгляду. Не кожні порушення вимог законодавства є безумовними підставами для визнання доказів недопустимими за умови їх перевірки у змагальній процедурі. Вирішальне значення для ухвалення судами рішення щодо допустимості доказів має встановлення наявності або відсутності порушення права на захист, а також перевірка того, чи були надані стороні захисту такі ж можливості дослідження і оцінки доказів, як стороні обвинувачення.

Колегія суддів, не погоджується з доводами сторони захисту про недопустимість висновку експертизи №288 А від 11 серпня 2017 року, оскільки такий висновок не був вирішальним у доведеності винуватості засудженого. Крім того, описані у висновку твердження експерта були предметом перевірки під час судового розгляду шляхом допиту учасників судового процесу, свідків та призначення експертизи.

Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, відповідно до приписів статтей 370, 420 КПКобґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі статті 94 КПК.

Доводи засудженого та його захисника стосовно відсутності в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони складу інкримінованого злочину були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними.