308/3530/19 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне на ґрунті ревнощів - 26.05.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 23 листопада 2018 року, приблизно о 20:20 хвилин, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння в приміщенні кухні будинку АДРЕСА_1, на ґрунті ревнощів до своєї дружини ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, підійшов до останньої в притул та наніс їй металевою частиною будівельного молотка три удари в голову, чим спричинив потерпілій тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_2 за вищевказаних обставин були кваліфіковані за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України як незакінчений замах на умисне вбивство.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:

- не перевірив належним чином доводів прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині перекваліфікації дій ОСОБА_2 з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України;

- постановив рішення, яке не відповідає вимогам КПК України (4651-17) .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник, засуджений та потерпіла заперечили проти касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У поданій касаційній скарзі прокурор порушує питання про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги щодо неправильної кваліфікації судом першої інстанції дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України.

Проте Суд уважає ці доводи касаційної скарги прокурора необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 419 КПК України визначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався; при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

За матеріалами кримінального провадження вбачається, що доводи прокурора щодо неправильного застосування кримінального закону України, були перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи його апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

При цьому суд апеляційної інстанції підтвердив правильність висновків суду першої інстанції, який здійснив ретельне дослідження доказів і надав ґрунтовну оцінку доводам як сторони обвинувачення, так і сторони захисту; у своєму рішенні навів докладні мотиви його прийняття і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_2 .

Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 умисно спричинив потерпілій ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, який при ухваленні вироку врахував і належним чином оцінив:

- показання ОСОБА_2 про те, що 23 листопада 2018 року приблизно о 20:00 год він знаходився в стані алкогольного сп`яніння за місцем свого проживання, а саме в будинку АДРЕСА_1 . У кухні між ним та його дружиною ОСОБА_1 виник конфлікт через розгульний спосіб життя останньої та зустрічі з іншими чоловіками. У ході конфлікту він не витримав та, схопивши будівельний молоток, який лежав на столі, наніс ним 2-3 удари по голові дружини. Побачивши кров на обличчі дружини він злякався і став їй допомагати. В цей час на кухню увійшла його мати ОСОБА_3, а його дружина вибігла в двір. Він намагався дізнатися про її стан, однак ОСОБА_4 (брат) його не допускав. Після чого, він пішов до кімнати, написав записки і чекав поліцію. Жодного наміру вбивати дружину він не мав;

- показання потерпілої ОСОБА_1 про те, що 23 листопада 2018 року між нею та її чоловіком ОСОБА_2, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, виник конфлікт через ревнощі. Виникненню конфлікту, який тривав 15-20 хв, передувало те, що вона веде розгульний спосіб життя, зустрічається з іншими чоловіками. Після чого, вона, знаходячись на кухні спиною до ОСОБА_2, відчула удар по голові. На її крик зайшла на кухню свекруха ОСОБА_3 . Вона отримала три удари по голові, свідомість не втрачала і сама вийшла в двір. ЇЇ чоловік ОСОБА_2 сам злякався того, що зробив, і більше до неї не підходив. Також вказує, що своїми вчинками сама довела чоловіка до таких дій і вважає винною себе;

- протокол огляду місця події від 23 листопада 2018 року, у ході якого було виявлено та вилучено, зокрема, будівельний молоток зі слідами речовини бурого кольору, схожими на кров;

- протокол медичного освідування для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп`яніння № 1138 від 24 листопада 2018 року, згідно з яким встановлено стан сп`яніння ОСОБА_2 внаслідок вживання алкоголю;

- висновок експерта № 30 від 13 березня 2019 року, за яким встановлено, що ОСОБА_2 на момент інкримінованих йому дій хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; у стані фізіологічного афекту не перебував, не перебував також в іншому емоційному стані, який міг би суттєво вплинути на його свідомість та діяльність;

- висновок судово-медичного експерта № 15 від 17 грудня 2019 року, згідно з яким ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння;

- протокол огляду предмета від 11 лютого 2019 року, з якого вбачається, що в паперовому конверті знаходяться дві записки з написами "Більше не можу терпіти, 23.11.2018, Я в здравому умі, щастя усім, Ваш тато любив усіх особенно Гульнару", "за зраду, подивіться порно-відео, прощавайте я не винен", які були написані ОСОБА_2 вже після побиття дружини, в період очікування працівників поліції.

За результатом судового розгляду суд першої інстанції встановив, що дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковано неправильно, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_2, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, стороною обвинувачення надано не було.

Правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України (2341-14) .

Розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння (ч. 1 ст. 121 КК України), і умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і за суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Так, за змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. А згідно з ч. 2 ст. 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча і свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

Обов`язковою умовою кримінально-правої кваліфікації дій винного як замаху є наявність прямого умислу на вчинення відповідного злочину, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях від 14 листопада 2013 року у справі № 5-46кс13, від 26 червня 2014 року у справі № 5-10кс14, від 11 грудня 2014 року у справі № 5-32кс14, від 18 червня 2015 року у справі №5-24к15, замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення та наміру вчинити злочин, а тому він є актом, що виконується виключно за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.

Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

При кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

У разі заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень за відсутності умислу на вбивство або заподіяння більш тяжкої шкоди здоров`ю дії винного слід кваліфікувати за наслідками, що фактично настали.

Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції, врахувавши спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку обвинуваченого і потерпілої, що передувала події, дійшов висновку про те, що кількість нанесених ОСОБА_2 ударів молотком по голові потерпілій (3 удари), які у сукупності призвели до заподіяння ОСОБА_1 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, не можуть свідчити про спрямованість умислу ОСОБА_2 на умисне вбивство ОСОБА_1 .

З урахуванням зазначеного та обставин кримінального провадження суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_2 не можуть свідчити про спрямованість його умислу на умисне вбивство ОСОБА_1 та доводить те, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті потерпілої, а відтак ОСОБА_2 повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки своїх дій, тобто за спричинення потерпілій тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Перегляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, здійснювався з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена за результатом розгляду апеляційної скарги прокурора на вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2, відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, викладені в ній висновки належним чином умотивовані.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.