520/1334/18 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України - 24.05.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Зигіної В.Є., яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2017160480005001 від 29 листопада 2017 року, за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Конотопу Сумської області, жительки АДРЕСА_1 ), такої, що судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за статтею 128 КК та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

Згідно з пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_1 29 листопада 2017 року близько 09:30, перебуваючи на другому поверсі біля квартири АДРЕСА_2, в ході конфлікту між нею та потерпілою ОСОБА_2, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, не передбачаючи можливого настання суспільно небезпечних наслідків, штовхнула рукою металеві вхідні двері квартири АДРЕСА_3, в якій проживає ОСОБА_2, у той момент у дверному отворі була права рука останньої, внаслідок чого потерпілій ОСОБА_2 необережними діями ОСОБА_1 було спричинено тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому проминевої кістки правого передпліччя в нижній третині, яке згідно висновком експерта N 3214 від 26 грудня 2017 року, не було небезпечним для життя, але викликало розлад здоров`я на строк понад три тижні (більше ніж 21 день) і за цим критерієм належить до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі прокурор вказує на незаконність ухвали апеляційного суду, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Просить скасувати рішення апеляційного суду та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор аргументує тим, що апеляційний суд, порушуючи частину 3 статті 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), неправомірно відмовив у повторному дослідженні доказів, наданих стороною обвинувачення, а саме протоколу слідчого експерименту від 27 січня 2018 року, висновку експерта від 26 лютого 2018 року № 3214 та допиту свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, оскільки, на думку прокурора, суд першої інстанції неправильно і неповно встановив обставини кримінального правопорушення, не взяв до уваги ряд наданих стороною обвинувачення доказів, які мали значення для справи і могли істотно вплинути на його рішення.

При цьому, як зазначає прокурор, суд апеляційної інстанції залишив без уваги доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку протоколу слідчого експерименту та висновку експерта, оскільки у вироку не вказано про можливість утворення тілесного ушкодження у вигляді закритого перелому променевої кістки правого передпліччя в нижній третині (типовому місці) внаслідок стиснення ділянки променево-зап`ясткового суглоба між тупими твердими предметами (дверима та одвірком).

Тобто прокурор вважає, що апеляційний суд, погодившись із висновками місцевого суду, належним чином їх не перевірив, а встановлені судом першої інстанції обставини протирічать наданим стороною обвинувачення доказам, що надалі призвело до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та, як наслідок, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду.

Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі статтею 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Статтею 17 КПК установлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з частиною 6 статті 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до вимог частини 1 статті 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, у тому числі й поданих у судовому засіданні.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вказаних вимог кримінального процесуального законодавства.

Як убачається з касаційної скарги, прокурор оспорює виправдувальний вирок та вважає, що суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що надалі призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Доводи, зазначені в касаційній скарзі прокурора, про те, що суд неправомірно відмовив прокурору в повторному дослідженні доказів у кримінальному провадженні та неповно встановив фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, є неспроможними з огляду на таке.

За матеріалами провадження суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, провів судовий розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Суд виконав приписи статті 94 КПК і, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи із засад їх допустимості, достатності, достовірності та належності, аналізуючи їх у сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані стороною обвинувачення докази не підтверджують пред`явленого обвинувачення та в сукупності не підтверджують прямо чи опосередковано існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті, а отже, сторона обвинувачення вину ОСОБА_1 не довела і обвинувачена підлягає виправданню.

Так, суд першої інстанції допитав у судовому засіданні ОСОБА_1, яка у своїх показаннях була виважена та послідовна і вказала, що під час конфлікту з потерпілою остання штовхнула її у груди й несподівано потягнула рукою вхідні двері квартири на себе, швидко закривши їх. Таким способом потерпіла сама себе вдарила дверима по руці. З показань потерпілої вбачається, що ОСОБА_1 хотіла зайти в її квартиру і в цей момент умисно закрила двері, якими умисно вдарила її по руці, притиснувши дверима її руку до рами дверей, чим умисно спричинила їй тілесні ушкодження руки.

Однак з встановлених судом обставин убачається, що такі показання потерпілої не узгоджуються з протоколом проведення слідчого експерименту від 27 січня 2017 року про відтворення обстановки та обставин події від 29 листопада 2017 року за участю потерпілої та статиста (т. 2 а.п. 40-42), оскільки потерпіла зазначила в судовому засіданні, що контактування її руки між дверима та коробкою дверей відбулося пальцями рук потерпілої, а згідно з висновком судово-медичної експертизи потерпіла отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому променевої кістки правого передпліччя в нижній третині руки, що не підтверджує обставини скоєння правопорушення, викладених потерпілою в судовому засіданні, а навпаки спростовує обставини правопорушення, про які вона дала показання.

Крім того, з показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 убачається, що вони очевидцями подій не були, а свідок ОСОБА_6 вказав на те, що з нижнього поверху бачив свою дружину, яка відштовхується від удару та тримається руками за поручні і в цей час захлопнулись двері квартири потерпілої.

Суд першої інстанції дав належну оцінку цим доказам з урахуванням показань ОСОБА_1, потерпілої та свідків, і дійшов висновку, що є підстави для виправдання обвинуваченої.

Таким чином, місцевий суд дійшов такого висновку у зв`язку з тим, що сторона обвинувачення не надала суду достатніх доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого діяння.

За результатами перевірки доводів наведених у касаційній скарзі прокурора, про неправомірну відмову суду в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, Суд зазначає наступне.

Так, апеляційний суд, відмовляючи прокурору в повторному дослідженні доказів, зазначив, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив усі докази, у повній мірі дав оцінку показанням потерпілої, обвинуваченої та свідків, зробив аналіз письмовим доказів, а тому вважав недоцільним проводити повторний допит цих осіб, як вказує у своєму клопотанні прокурор, а також дублювати дослідження доказів, яке було проведено повно та об`єктивно місцевим судом.

Така позиція апеляційного суду повністю узгоджується з практикою Верховного Суду (постанова від 10 лютого 2021 року, справа №127/14811/17).

Крім того, матеріали кримінального провадження містять вмотивовану відмову у задоволенні клопотання прокурора, де суд, відмовляючи, навів обґрунтовані мотиви.

Колегія суддів погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції та вважає, що в цьому кримінальному провадженні під час апеляційного розгляду судом дотримано вимог кримінального процесуального закону, при цьому прокурор у своїй касаційній скарзі не вказав на суперечності у висновках суду, які б стали підставою для повторного дослідження доказів у суді апеляційної інстанції.

Як правильно зазначили суди, сторона обвинувачення не довела та не надала суду достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК,а суд апеляційної інстанції надав усі відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора та правильно погодився з висновками місцевого суду, який обґрунтовано постановив виправдувальний вирок, зробивши ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, допитавши обвинувачену, свідків, зазначивши підстави для прийняття такого рішення.

Колегія суддів погоджується з ухвалою апеляційного суду та не може погодитись з доводами касаційної скарги прокурора про необґрунтованість та невмотивованість такого рішення.

Крім того, доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не знайшли підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.