159/348/20 Про вбивство з необережності, скоєне ударом особи, яка володіє прийомами східних єдиноборств - 19.05.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого, захисника Петрука Ю.М., прокурора на вироки Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 лютого 2021 року та Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки 6 місяців.

Волинський апеляційний суд 06 грудня 2021 року вирок суду першої інстанції скасував, ухвалив новий, яким засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

За вироком суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

Так, ОСОБА_1, володіючи навиками нанесення ударів у єдиноборстві, 13 вересня 2019 року приблизно о 23:00, перебуваючи в парку Меморіального комплексу Слави на вул. Незалежності у м. Ковелі Волинської області, під час спарингу завдав удар кулаком руки в голову ОСОБА_4, спричинивши останньому тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях, наявні у матеріалах кримінального провадження висновки експертів та показання самих експертів у судовому засіданні містять розбіжності, які не було усунуто під час судового розгляду, його вина не доведена поза розумним сумнівом. Вказує на те, що, відмовляючи стороні захисту у задоволенні клопотання про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи, суд першої інстанції порушив його право на захист та надав перевагу стороні обвинувачення. Суд апеляційної інстанції, частково дослідивши докази у справі та з власної ініціативи допитавши в якості свідка слідчого ОСОБА_5, вийшов за межі апеляційних скарг перегляду вироку суду першої інстанції, чим також порушив його право на захист.

Захисник Петрук Ю.М. у своїй касаційній скарзі, не погоджуючись з вироком суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що стороною обвинувачення не надано незаперечних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 в умисному нанесенні останнім потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Суд апеляційної інстанції формально дослідив доводи сторони захисту, не усунув допущених судом першої інстанції недоліків і не виконав вимог статті 404 КПК України, зокрема, не усунув протиріч у показаннях судово-медичних експертів та не в повному обсязі дослідив висновки експертів. Вказує на те, що судом апеляційної інстанції з власної ініціативи безпідставно та з порушенням ст. 352 КПК України було допитано в якості свідка слідчого ОСОБА_5, показання якого, на його думку, є недопустимим доказом. Також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 91 КПК України не встановив форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, що призвело до невірної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України.

Прокурор у касаційній скарзі, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, без належного мотивування та обґрунтованих підстав. При цьому поза увагою суду залишилась відсутність у ОСОБА_1 критичного сприйняття вчиненого ним, який після інкримінованих подій виїхав за межі України, в суді заперечив факт нанесення ударів потерпілому, що свідчить про свідоме бажання уникнути відповідальності за вчинене.

Від захисника Петрука Ю.М. надійшли заперечення, в яких він просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення та, задовольнивши його касаційну скаргу, скасувати вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 .

Позиції учасників судового провадження

Захисники і засуджений підтримали касаційні скарги сторони захисту, проти задоволення касаційної скарги прокурора заперечили.

Прокурор, потерпілі та їхній представник підтримали касаційну скаргу сторони обвинувачення, проти касаційних скарг сторони захисту заперечили.

Мотиви Суду

Положеннями статті 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Щодо наведених у касаційних скаргах доводів захисника та засудженого про неправильну кваліфікацію діянь ОСОБА_1 та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Статтею 420 КПК Українивизначено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначається зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухвалення рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Положенням ст. 374 КПК України передбачено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Так, вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки 6 місяців.

Прокурор, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, подав апеляційну скаргу, в якій із наведенням відповідних обґрунтувань просив його скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення на строк 8 років. Сторона обвинувачення вказувала на необґрунтованість перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України судом першої інстанції.

Обвинувачений ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилався на те, що органом досудового розслідування достеменно не встановлено, що саме від його ударів настала смерть ОСОБА_4 та просив виправдати його у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, вирок суду першої інстанції скасував, ухвалив новий, яким засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 121 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд апеляційної інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував дані, що містяться у:

- висновку експерта № 57 від 05 грудня 2019 року, згідно з яким ОСОБА_4 отримав такі тілесні ушкодження: закриту черепно-мозкову травму у вигляді перелому кісток основи черепа, субдуральної гематоми лівої скроневої ділянки об`ємом 200 мл, гематоми м`яких тканин голови зі сторони їх внутрішньої поверхні зліва та лівого скроневого м`язу. Враховуючи патоморфологічну характеристику тілесного ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, воно утворилось внаслідок контакту з тупим твердим предметом із обмеженою контактуючою поверхнею, найбільш вірогідно, рукою сторонньої особи, затиснутою в кулак (кулаком руки). Утворення зазначеного тілесного ушкодження внаслідок падіння з висоти власного зросту, як з попередньо наданим прискоренням так і без нього, з подальшим ударом лівою частиною голови об виступаючі предмети, в даному випадку виключається. Дане тілесне ушкодження могло утворитись за обставин, вказаних свідком ОСОБА_6 у ході проведення слідчого експерименту 27.09.2019;

- висновку експерта № 183-А від 10 жовтня 2019 року, згідно з яким тілесні ушкодження, від яких наступила смерть ОСОБА_4, могли утворитись при обставинах, вказаних свідком ОСОБА_6 в ході проведення 27.09.2019 слідчого експерименту;

- протоколі проведення слідчого експерименту від 27 вересня 2019 року, згідно з яким зафіксовано механізм нанесення ударів кулаками рук ОСОБА_1 у голову ОСОБА_4, який спостерігав ОСОБА_6, будучи на відстані близько семи метрів. Зокрема, свідок бачив як ОСОБА_4 завдав несильного удару ОСОБА_1, останній у відповідь завдав три удари кулаками правої та лівої руки ОСОБА_4 в голову в ділянку скроні. Після першого удару, отриманого від ОСОБА_1, ОСОБА_4 дещо нахилився вперед, останній удар ОСОБА_1 наніс правою рукою в ліву скроню ОСОБА_4 . При цьому свідок продемонстрував механізм завдання ударів; та показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про те, що свідок ОСОБА_6 під час проведення слідчого експерименту перебував в адекватному стані, будь-яких ознак перебування його в стані наркотичного сп`яніння не вбачали.

Водночас суд апеляційної інстанції, допитавши в якості свідків слідчого ОСОБА_5 та понятого ОСОБА_7, дав оцінку показанням свідка ОСОБА_6 у частині непідтвердження своїх свідчень під час проведення слідчого експерименту у зв`язку з перебуванням у стані наркотичного сп`яніння, визнавши їх такими, що не узгоджуються з дослідженими матеріалами провадження, й прийняв до уваги його свідчення щодо обставин подій, отримані 27 вересня 2019 року під час проведення слідчого експерименту, вказавши на непереконливість його аргументів щодо необхідності зміни показань.

При цьому суд апеляційної інстанції, спираючись на правову позицію, викладену в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19), зауважив про те, що заперечення свідком у суді певних відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час такої слідчої дії, не свідчить автоматично про недопустимість як доказу результатів слідчого експерименту, та обґрунтовано визнав дані за результатом проведеного за правилами ст. 240 КПК України 27 вересня 2019 року слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_6 доказом винуватості ОСОБА_1 .

Тобто, дослідивши та проаналізувавши всі зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції встановив зв`язок між результатами проведених експертиз, показаннями свідків, сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив саме інкримінований йому злочин.

На думку колегії суддів, висновки суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 121 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

З огляду на викладене твердження сторони захисту про те, що судом апеляційної інстанції не встановлено наявності в діях засудженого прямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України, є безпідставними.

Такий висновок суду апеляційної інстанції підтверджується сталою судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду у провадженнях № 51-6829км18, 51-649км18, 51-2941км18, постановах Верховного Суду України у справах № 5-8кс13, № 5-4кс15, № 5-25кс15, відповідно до якої розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України, здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, з об`єктивної сторони характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в прямій і непрямій формі.

Суд апеляційної інстанції у вироку вказав на те, що ОСОБА_1, діючи умисно, володіючи навиками нанесення ударів у єдиноборстві, оскільки раніше займався в секції з боксу, завдаючи удару кулаком правої руки в життєво важливу частину тіла - голову ОСОБА_4, розраховував на особливу силу удару кулаком і такі можливі наслідки, як отримання тілесних ушкоджень, в тому числі й тяжких, і хоча не бажав, однак свідомо припускав такі наслідки. У ситуації, що виникла, ОСОБА_1, маючи можливість в будь-який час безперешкодно припинити конфлікт, знехтувавши можливими наслідками, застосував насильство стосовно ОСОБА_4, яке було достатнім для спричинення загиблому тілесних ушкоджень, у тому числі й тяжкого, що стало причиною його смерті. В діях ОСОБА_1 вбачається необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості, оскільки він не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити, а також усвідомлювати їх тяжкість. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 діяв з непрямим невизначеним умислом на нанесення тілесних ушкоджень. При цьому судом апеляційної інстанції було враховано, що згідно з висновком експерта № 57 від 05 грудня 2019 року саме удар ОСОБА_1 призвів до тілесного ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, в результаті якого ОСОБА_4 помер.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується й колегія суддів касаційної інстанції.

Зазначені у вироку апеляційного суду протиправні дії засудженого ОСОБА_1 знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_4, а тому правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України.

Щодо доводів захисника про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у повному повторному дослідженні доказів, то Суд зауважує про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПКУкраїни за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто, для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.

Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43 кс 19) про те, що під час апеляційного провадження повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.

Здійснюючи апеляційний розгляд відповідно до вимог статей 405, 405 КПК України, апеляційний суд належно перевірив доводи апеляційної скарги обвинуваченого, в тому числі й про те, що органом досудового розслідування достеменно не встановлено те, що саме від його ударів настала смерть ОСОБА_4, відсутність умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, порушення права на захист, і дав на них вичерпні відповіді, зазначивши мотиви, з яких виходив при ухваленні вироку, та підстави, з яких апеляційну скаргу обвинуваченого визнав необґрунтованою.

Той факт, що жодна зі сторін не заявляла клопотання про повторне дослідження доказів, зокрема, про допит слідчого ОСОБА_5, не виключало права апеляційного суду в цьому випадку безпосередньо дослідити докази, керуючись загальними засадами кримінального провадження.

Згідно з ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Якщо апеляційний суд при перевірці кримінального провадження в порядку апеляційної процедури вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред`явленого обвинувачення або можливість поліпшення становища такої особи в інший спосіб, він повинен за власною ініціативою безпосередньо дослідити необхідні докази (постанова ККС ВС від 20 жовтня 2021 року у справі № 180/1597/17).

Тому доводи в цій частині також є необґрунтованими. При цьому прослуховуванням звукозапису судового засідання від 19 листопада 2021 року встановлено, що сторона захисту не заперечувала проти виклику в судове засідання в якості свідків слідчого ОСОБА_5 та понятого ОСОБА_7 .

Перегляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 в апеляційному порядку здійснювався з дотриманням вимог ст. 404 КПК України.

Водночас доводи прокурора про неправильне застосування судом апеляційної інстанції кримінального закону заслуговують на увагу з огляду на таке.

За приписами статті 65 КК України суд призначає покарання, зокрема, у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Так, санкцією ч. 2 ст. 121 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Водночас суд апеляційної інстанції призначив за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, не навівши при цьому правових підстав визначення саме такого строку.

То ж суд апеляційної інстанції в цій частині допустив помилку та призначив покарання нижче передбаченої санкцією ч. 2 ст. 121 КК України межі без обґрунтованих підстав, що свідчить про те, що вирок суду апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі ч. 2 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати зазначене та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.