334/1454/21 Про відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для потерпілої, скоєне із корисливим мотивом - 18.05.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Трачука О. В. на вирок Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021082050000150, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Водянське Добропільського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення з 10 лютого 2021 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 лютого 2021 року приблизно о 16:20, перебуваючи біля дитячого садочка № 101 "Софія", розташованого на вул. Маршала Чуйкова, 17-А в м. Запоріжжі, діючи з корисливих мотивів, наблизився зі спини до ОСОБА_2 та зненацька для неї намагався шляхом ривка вихопити сумку з її плеча, проте вона її втримала, впавши при цьому на коліна. Продовжуючи свій злочинний умисел на відкрите викрадення майна, ОСОБА_1 завдав рукою одного удару в обличчя ОСОБА_2, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження, тобто застосував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я останньої, і, скориставшись цим, вихопив сумку з речами, спричинивши потерпілій майнової шкоди на суму 8162,42 грн.

Запорізький апеляційний суд 30 вересня 2021 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у частині призначення ОСОБА_1 покарання скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Зарахував засудженому у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 лютого до 14 травня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі захисник Трачук О. В., не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду щодо його підзахисного і призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК.

Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до незгоди з рішенням апеляційного суду, яким його підзахисному призначено покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням.

Вважає, що під час ухвалення рішення апеляційний суд не врахував даних про особу засудженого (раніше не судимий, офіційно працевлаштований, за місцем роботи характеризується позитивно, має стійкі соціальні зв`язки, виховує малолітню дочку, на його утриманні перебуває матір, яка є особою з інвалідністю), а також обставини, які пом`якшують його покарання: зізнався у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, повністю визнав вину, щиро розкаявся і активно сприяв розкриттю злочину.

Також касатор указує на те, що поза увагою суду залишилося добровільне відшкодування засудженим завданих кримінальним правопорушенням збитків та усунення заподіяної шкоди.

На переконання захисника, матеріали справи містять дані про обставини та особу засудженого, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, а тому призначення ОСОБА_1 покарання з іспитовим строком повністю відповідатиме меті покарання - виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Як наголошує захисник, суд апеляційної інстанції під час призначення ОСОБА_1 покарання незаконно врахував його притягнення до кримінальної відповідальності за попередніми вироками, оскільки згідно зі ст. 89 КК він вважається таким, що не має судимості.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Дьякова Т. В., посилаючись на безпідставність викладених у скарзі доводів, просить відмовити у її задоволенні, а ухвалений вирок Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 - залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Трачук О. В., навівши доводи, у повному обсязі підтримав подану касаційну скаргу.

Прокурор Вараниця В. М., надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника та просив ухвалений щодо ОСОБА_1 вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судому порядку ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.

Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема у разі: необхідності застосування більш суворого покарання; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика винуватого та інше.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, зважаючи на його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Так, під час призначення покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином; дані про його особу, котрий раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває, має малолітню дитину та утримує її і цивільну дружину, має дохід. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено.

Крім того, місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Прокурор не погодився з вироком місцевого суду і подав апеляційну скаргу. В ній, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити засудженому за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у апеляційному порядку, дійшов висновку, що місцевий суд необґрунтовано та невмотивовано застосував положення ст. 75 КК, а тому частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання і постановив свій.

На обґрунтування такого висновку суд зазначив про те, що місцевий суд у рішенні не навів достатніх підстав для застосування ст. 75 КК стосовно ОСОБА_1 та не врахував ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, фактичні обставини його вчинення, дані про особу засудженого.

Водночас апеляційний суд, взявши відомості про особу засудженого, а саме те, що він працевлаштований і має на утриманні малолітню дитину, а також обставини, які пом`якшують його покарання, дійшов висновку про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, з реальним його відбуванням, без застосування положень ст. 75 КК.

Отже, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, його висновок про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням є обґрунтованим, а призначене цим судом покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Необґрунтованими є твердження захисника про врахування судом апеляційної інстанції під час призначення ОСОБА_1 покарання притягнення його до кримінальної відповідальності за попередніми вироками.

Хоча суд і послався у рішенні на дані, що характеризують особу ОСОБА_1, а саме те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, однак указаний факт за обставин цього кримінального провадження не має ключового значення і жодним чином не впливає на вид і розмір призначеного заходу примусу, визначеного засудженому на рівні мінімальної межі санкції статті, за якою його засуджено, та не має наслідком зміну чи скасування судового рішення.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.

З урахуванням вищезазначеного й обставин цього кримінального провадження (вчинення тяжкого злочину із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров`я) Верховний Суд вважає, що досягти мети покарання можливо лише з реальним його відбуванням засудженим.

Вирок апеляційного суду відповідає правилам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час постановлення рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, авирок Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2021 року - без зміни.