Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 607/22343/18
провадження № 51-6185 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Сеник В.Г.,
засудженої в режимі відеоконференції ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Вальчук М.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Вальчук М.М. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у кримінальному провадженні № 12018210180000111 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України.
Крім того, вироком суду розглянуто цивільні позови, вирішено долю судових витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 28 січня 2018 року близько 10:30, керуючи технічно справним автомобілем "Деу Сенс", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю 40 км/год, наближаючись до продуктового магазину, розташованого ліворуч від дороги, що біля будинку № 123 на вул. Шептицького у с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області, порушуючи вимоги пунктів 1.5, 1.10, 2.3 "б", 2.3 "д", 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, не була достатньо уважною, належно не стежила за дорожньою обстановкою та не зреагувала на її зміну, маючи об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїжджу частину навпроти магазину поза межами пішохідного переходу, не вжила заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу шляхом застосування екстреного гальмування, змінила напрямок руху ліворуч, виїхала на зустрічну смугу руху, де допустила наїзд на пішохода ОСОБА_2 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу захисника Вальчук М.М. в інтересах засудженої ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2021 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Вальчук М.М. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що місцевий суд як на доказ винуватості ОСОБА_1 у вироку посилається на протокол проведення слідчого експерименту від 25 травня 2018 року за її участю та на висновок експерта № 454/18 від 10 жовтня 2018 року. Вказує, що ОСОБА_1 залучено до проведення слідчого експерименту в якості свідка, а тому з огляду на вимоги п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України такий слідчий експеримент є недопустимим доказом. Крім того, показання ОСОБА_1 при проведенні слідчого експерименту були використані як вихідні дані для проведення експертизи, а тому висновок експерта за доктриною "плодів отруйного дерева" також є недопустимим доказом. Перевіряючи вирок суду та маючи підстави для його скасування і закриття кримінального провадження, апеляційний суд не звернув уваги на вказані обставини, чим порушив вимоги ст. 417 КПК України.
У письмових запереченнях прокурор Козловський А.І., вказуючи про необґрунтованість касаційної скарги захисника, просив таку скаргу залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Вальчук М.М. та засуджена ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор Сеник В.Г. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм процесуального законодавства.
Зокрема, захисник наголошує, що ОСОБА_1 залучено до проведення слідчого експерименту в якості свідка, а тому з огляду на вимоги п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України такий слідчий експеримент є недопустимим доказом, та не може бути використаний як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. Крім того, звертає увагу, що показання ОСОБА_1 при проведенні слідчого експерименту були використані як вихідні дані для проведення експертизи, а тому висновок експерта № 454/18 від 10 жовтня 2018 року за доктриною "плодів отруйного дерева" також є недопустимим доказом.
На переконання колегії суддів такі доводи захисника, що викладені у касаційній скарзі, є безпідставними.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за викладених у вироку фактичних обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_2, експерта ОСОБА_4 .
Судом першої інстанції досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1, дані, що містяться у: рапорті від 19 лютого 2018 року про повідомлення від лікаря про звернення ОСОБА_2 до лікувального закладу щодо отриманих травм, а також рапорті від 20 лютого 2018 року про причетність до ДТП автомобіля "Деу Сенс", д.н.з. НОМЕР_1 ; протоколі обшуку від 21 лютого 2018 року; довідці КНП "Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги" ТОР № 1032 від 26 лютого 2018 року про встановлений діагноз у ОСОБА_2 ; повідомленні КНП "Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги" ТОР № 238 від 28 лютого 2018 року про перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні; дублікаті виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 481 від 20 лютого 2018 року; висновку судово-медичної експертизи № 339 від 23 березня 2018 року за медичними документами щодо ОСОБА_2 .
Також місцевим судом співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновку судової автотехнічної експертизи № 5-160/18 від 15 березня 2018 року, висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 6-161/18 від 19 березня 2018 року, протоколі слідчого експерименту від 25 травня 2018 року за участю водія ОСОБА_1, пішохода ОСОБА_2, свідка ОСОБА_2 та експерта, висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 5-454/18 від 10 жовтня 2018 року.
Таким чином, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй дій місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо неї.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтуються висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статей 85, 86, 88, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.
Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки.
За встановлених фактичних обставин, оцінюючи всі вказані докази у їх сукупності, місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
При цьому колегія суддів не може погодитись з доводами захисника про те, що слідчий експеримент є недопустимим доказом з огляду на вимоги п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України, враховуючи, що ОСОБА_1 залучено до проведення цієї слідчої дії в якості свідка.
Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Якщо відомості повідомлено підозрюваним під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовою частиною змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати.
Тобто відомості, які надаються під час слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.
Відповідно до вироку суду обвинувачена ОСОБА_1 під час судового розгляду, користуючись своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, відмовилась надавати показання, а наведені ОСОБА_1 як свідком дані судом не використовувались та не були покладені у вирок в обґрунтування її винуватості у вчиненні інкримінованих дій.
При цьому стороною захисту у касаційній скарзі не вказано у чому саме полягають відмінності у свідченнях ОСОБА_1, повідомлених нею під час слідчого експерименту, від тих фактичних обставин, що встановлені у вироку судом.
Залучення ОСОБА_1 до проведення слідчого експерименту у якості свідка не вказує про недопустимість самого протоколу слідчого експерименту, оскільки відомості, яка вона надавала під час цієї слідчої дії, не є показаннями у розумінні статей 84, 95 КПК України, а є складовою частиною протоколу слідчого експерименту.
Як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд дійшов висновку, що протокол слідчого експерименту від 25 травня 2018 року відповідає вимогам статей 104, 105 КПК України, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України, а тому поклав такий протокол як доказ в основу обвинувального вироку.
Зазначеному протоколу слідчого експерименту місцевий суд надав відповідну правову оцінку з точки зору належності та допустимості в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.
Проаналізувавши всі наявні докази у кримінальному провадженні, у тому числі й дані, що містяться у протоколі слідчого експерименту, встановивши конкретні фактичні обставини у справі, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
В ході перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що протокол слідчого експерименту був предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, такому доказу надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
У своїй ухвалі апеляційний суд вказав, що відповідно до змісту протоколу слідчого експерименту, перед початком вказаної слідчої дії ОСОБА_1 роз`яснено положення статей 55, 59, 63 Конституції України щодо права на правову допомогу та відмову давати показання проти себе.
Відомості ж про те, що саме ОСОБА_1 порушила Правила дорожнього руху України, а її дії перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди, були встановлені судовою інженерно-транспортною експертизою № 5-454/18 від 10 жовтня 2018 року, яка отримана органом досудового розслідування після проведення слідчого експерименту.
З огляду на викладене, апеляційний суд визнав такі доводи сторони захисту неспроможними, оскільки під час проведення слідчого експерименту було перевірено показання ОСОБА_1 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, розташування транспортного засобу, місця зіткнення, траєкторії та темпу руху як автомобіля так і пішохода. При цьому апеляційний суд наголосив, що до проведення такого слідчого експерименту були відсутні дані про винуватість саме ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, а сама ОСОБА_1 під час слідчого експерименту не стверджувала про свою винуватість та взагалі не давала правової оцінки своїм діям.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про те, щопротокол слідчого експерименту є недопустимим доказом, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
З цих же підстав колегія суддів не погоджується з доводами захисника про недопустимість у сенсі доктрини "плодів отруйного дерева" висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 5-454/18 від 10 жовтня 2018 року, оскільки зазначені доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Таким чином в ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника Вальчук Мирослави Миколаївни в інтересах засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
В.К. Маринич А.М. Макаровець Н.О. Марчук