607/1491/20 Про заволодіння чужим мобільним телефоном шляхом обману (шахрайство), а також відкрите викрадення чужого майна, скоєне з корисливою метою - 21.04.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Шевчука В.О. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Ланівці Тернопільської області,

який мешкає за адресою:

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, ОСОБА_1 засуджено за:

- ч. 2 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- ч. 2 ст. 190 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

Так, 04 листопада 2019 року приблизно о 02:30 ОСОБА_1, перебуваючи біля магазину "7/23" на вул. Б. Хмельницького у м. Тернополі, під приводом здійснити телефонний дзвінок отримав від ОСОБА_2 мобільний телефон "Samsung" з карткою пам`яті, об`ємом 32 Gb, та, імітуючи телефонний дзвінок, кілька хвилин знаходився біля потерпілого. Після чого ОСОБА_1, переконавшись, що ОСОБА_2 відволікся і не слідкує за ним, втік, заволодівши таким чином майном потерпілого та спричинивши йому матеріальних збитків на загальну суму 2 420,13 грн.

Крім того, 25 листопада 2019 року приблизно о 02:30 ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Б. Хмельницького, 19 у м. Тернополі, підійшов до раніше незнайомого ОСОБА_3 та повторно, відкрито зірвав з його шиї золотий ланцюг із золотим кулоном, спричинивши потерпілому матеріальних збитків на загальну суму 8 673,57 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Шевчук В.О., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що:

- висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 в інкримінованих злочинах ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема, протоколах пред`явлення особи для впізнання, та його вина не доведена поза розумним сумнівом;

- показанням свідка ОСОБА_4 не надана належна оцінка;

- за епізодом грабежу не доведено місце вчинення кримінального правопорушення, що, на думку захисника, ставить під сумнів саму подію, та не підтверджено належними доказами здачу ОСОБА_1 до ломбарду золотих виробів, отриманих внаслідок вчинення цього злочину.

Захисник вказує на те, що наведені істотні порушення кримінального процесуального закону перешкодили судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні рішення та є підставою для їх скасування.

Позиція учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У поданій касаційній скарзі захисник Шевчук В.О. порушує питання про допущення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування та розгляду кримінального провадження, покликаючись на недопустимість зібраних доказів та недоведеність вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому злочинів.

Проте доводи сторони захисту Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального процесуального закону.

Так, викладені в касаційній скарзі доводи щодо неналежної оцінки показань свідка ОСОБА_4 фактично стосуються переоцінки доказів і неповноти судового розгляду, що не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК України.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даними нормами кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

При цьому суд першої інстанції врахував:

- показання потерпілого ОСОБА_3 про те, що 25 листопада 2019 року на вул. Б. Хмельницького у м. Тернополі він зустрів раніше незнайомого йому ОСОБА_1 ще з одним чоловіком та, коли на пропозицію останнього вони зайшли за магазин, ОСОБА_1 зняв з нього золотий ланцюг з кулоном, після чого вони втекли;

- показання потерпілого ОСОБА_2 про те, що вночі 04 листопада 2019 року він зустрів ОСОБА_1, який попросив у нього мобільний телефон, щоб здійснити дзвінок. Він (потерпілий) дав обвинуваченому телефон, після чого останній зник з його майном;

- показання свідка ОСОБА_4 про те, що він перебуває з обвинуваченим у дружніх стосунках, 25 листопада 2019 року він бачив його в магазині біля залізничного вокзалу у м. Тернополі. Вони привітались, розмов між ними не було та він (свідок) не бачив, як ОСОБА_1 вчиняв грабіж;

дані, що містяться у:

- протоколі огляду від 26 листопада 2019 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_3 надав фотознімок із зображенням золотого ланцюжка та кулона;

- протоколі пред`явлення особи для впізнання від 28 листопада 2019 року, згідно з яким ОСОБА_3 у присутності понятих впізнав ОСОБА_1 за зростом, тілобудовою, рисами обличчя та вказав на нього як на особу, яка зірвала в нього з шиї золотий ланцюг з кулоном;

- довідці ПТ "Ломбард "Заставно-кредитний дім" № 2895/11 від 28 листопада 2019 року, наданій на запит слідчого, згідно з якою ОСОБА_1 25 листопада 2019 року о 03:12 звертався до зазначеного закладу з приводу закладу ланцюга за реактивом деформованого із золота, 583 проби, загальною вагою 13,36 г, вага чистого золота 13,28 г;

- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18 травня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_2 у присутності понятих впізнав на фотознімку № 3 особу, яка 04 листопада 2019 року заволоділа належним йому мобільним телефоном "Samsung" і якою виявився ОСОБА_1 ;

- висновку експерта від 07 травня 2020 року № 6/1-467/20 про вартість викраденого у ОСОБА_2 мобільного телефону з картою пам`яті.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 повторно вчинив грабіж та повторно шляхом обману заволодів чужим майном.

Також суд першої інстанції належним чином умотивував свій висновок з приводу розбіжностей адреси місця вчинення ОСОБА_1 грабежу та зазначив про те, що подія трапилась на АДРЕСА_2, що є територіально наближеним до будинку АДРЕСА_3, тому обґрунтовані підстави зазначення в обвинувальному акті невірної адреси місця вчинення злочину відсутні.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85 - 89, 94, 95 КПК України.

При цьому суд першої інстанції дав оцінку показанням ОСОБА_1 у частині невизнання провини в інкримінованих йому злочинах і не встановив того, що потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та свідки обмовили обвинуваченого, оскільки їхні показання узгоджуються між собою та з іншими здобутими у кримінальному провадженні та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, дані про особу винного, зокрема те, що він раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, на шлях виправлення не став і знову вчинив корисливі злочини, його вік та стан здоров`я, а також висновок органу пробації, згідно з яким виправлення ОСОБА_1 без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити дуже високу небезпеку для суспільства.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, дотримався вимог статей 50, 65- 67, 70 КК України.

Колегія суддів касаційного суду уважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника, аналогічною за змістом до касаційної скарги, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, належним чином умотивувавши свої висновки.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів, які доводять вину обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України, немає.

При цьому суд апеляційної інстанції спростував доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказів даних протоколів пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2 через відсутність детальної конкретизації ознак та у своєму рішенні слушно зауважив про те, що потерпілі підтвердили факт впізнання ОСОБА_1 у судовому засіданні.

Вказані слідчі дії проведені з дотриманням положень ст. 228 КПК України, протоколи оформлені відповідно до вимог ст. 231 КПК України, скріплені підписами учасників, за участю яких проводились слідчі дії, та були предметом дослідження суду першої інстанції. При цьому потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пояснили, за якими ознаками вони впізнали особу, будь-яких зауважень від учасників не надходило.

Також суд апеляційної інстанції вказав на необґрунтованість доводів захисника в частині визнання недопустимими доказами довідки № 2895 від 28 листопада 2019 року, виданої ПТ "Ломбард " Заставно-кредитний дім", та фотознімку, наданому потерпілим ОСОБА_3, вказавши на те, що зазначені докази з урахуванням конкретних обставин справи були правомірно враховані та оцінені судом першої інстанції й в сукупності з іншими доказами підтверджують вину ОСОБА_1 в інкримінованому злочині. При цьому суд зауважив на тому, що вказаною довідкою спростовуються доводи сторони захисту та показання обвинуваченого щодо звернень ОСОБА_1 до ломбарду з іншими золотими виробами.

Згідно з ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів провадження, на запит органу досудового розслідування ПТ "Ломбард "Заставно-кредитний дім" добровільно надав відомості про те, що ОСОБА_1 звертався до ломбардних відділень з приводу закладу майна, зокрема, 25 листопада 2019 року ланцюга за реактивом деформованого, золото 583 проби, чистою вагою 13,28 г, що не суперечить ст. 93 КПК України.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника Шевчука В.О. залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.